Когось тягнуло на росію, а росія прийшла сама…

Олена Кудренко

Відстань від цього українського містечка до Києва – 696 км.
До Харкова – 327 км.
До Донецька – 35 км.

Це фото довоєнних років. Ми бачимо досить скромні будиночки, дахи не з черепиці, а зі старого шиферу. Але є городи, причому оброблені та, мабуть, засаджені картоплею чи огірками. Асфальт, принаймні на головних вулицях. Відкрию таємницю – в цьому містечку є церкви, школи, магазини, навіть військовий госпіталь…

Тут є те, чого немає в багатьох містечках “вєлікой і скрєпной рассии”. Фото ще 2009 року, Мар’їнка. Сьогодні росіяни залишили це місце наче як зґвалтованим. Використаним. Викинутим.

Але я хочу звернутись до українців, які до повномасштабного вторгнення бажали в таких містечках мати Росію.

Ось дивіться: суть поведінки росіян в тому, щоб прийти на щось зроблене іншими та його привласнити. Газові родовища, побудовані заводи, зерно. На простому прикладі – пограбовані російською армією будинки. Я розумію, що людина так створена – поїхав кудись, побачив щось краще, захотів жити так само. Але слово “захотів” у більшості людей в результаті перетворюється на “зробив у себе вдома щось подібне”. Чи повторив за європейцем якийсь винахід – як будувати, як фарбувати, як виробляти. І такий відбій дуже підіймає рівень і того, хто надихнувся, і того, у що він перетворив, як покращив місце свого існування.

Росіяни ж просто беруть. Просто мародерять. Просто розпилюють український завод на металолом. Вивозять продукцію. Ось зараз масово вивозять зерно з Херсонщини. Вони торгують нашими речами, з наших домівок, в інтернеті. Вони наші автівки, вивезені з Київщини, Сумщини, Харківщини, називають трофеєм, на який треба поставити російські номери. “Будєт тєще подарок”.

Відстань від Мар’їнки до Москви – 1067 км.

Що у нас з ними, з орками, спільного? Ті, хто дивились в сторону росії та тягнули все російське в такі мальовничі українські містечка, хоч на мить замислювалися, що жити тут, в Україні, на Донбасі, краще, ніж на більшій частині російської території?

Хоч раз швидка до вас не доїхала через те тільки, що до вашого міста немає дороги? А в Росії цим не здивуєш.
Хоч раз вас гнали на чужу війну, за будь якого президента? А на Росії це звична справа.
Ви живете без опалення? У вас у всіх немає каналізації? Ваші діти наркомани та алкоголіки кожний другий? Порівняйте їх з росіянами, які очолюють світові рейтинги з цих питань.

Ви Україну могли проїхати максимум за дві доби. Ті ж самі півтори тисячі кілометрів. Подивитися на розвинені міста. На працюючу промисловість. На університети, на парки, на виробництва. Подивитися на Київ, Одесу, Харків. Надихнутися. Захотіти зробити щось вдома.

Ні ж. Когось тягнуло на росію. До Москви. А росія прийшла сама і сказала: “да нам так дєсять лєт работать нада, на рємонты такіє. І на шмоткі. Крєдіты набрать і десять лєт на крєдіты пахать, чтобы так жіть, как хохлы живут…”.

Суть допису в думці, що будь-які містечка навіть Донбасу у рази кращі за російську дійсність. І Сумщини, і Харківщини – ви думаєте, у мене навколо Харкова не так думали? Не такі? І сепарів вдосталь, і діточок у російських вишах, і вологих мрій про російські зарплати…

Ніколи з цього дня не варто забувати, що треба цінувати, а від кого намагатись бути подалі. Не все те золото, що блищіть. Була б я жителькою того містечка – як тільки можна було би повертатись, побігла би розгрібати завали та фарбувати, відбудовувати, вичищати. Бо своє. Бо рідне.

А Мар’їнка сьогодні наша. Шкода, що зруйнована.

Автори