Що і кому 26 березня 2022 року сказав Президент США Джо Байден

Це – безумовно, програмна промова (а не бла-бла ніпрошо, як вже почали писати самі нетерплячі й поверхневі). Й адресована не Україні як такій, а цілому світові.

А отже, якщо ви очікували, припустимо, переліків постачань зброї чи бухгалтерії санкцій або матеріальної допомоги Україні, то дарма. Це питання дрібніші, і їх пречудово обговорили Блінкен та Остін з нашими Кулебою та Резніковим, до яких, між іншим, і сам Байден приєднувався – жахливо непротокольно і почесно для нас. Певно, аби надати ваги розмові й показати підтримку (а може, просто хотів особисто спілкуватися з представниками героїчної України?).

Промова ж стосувалася засадничих речей. А саме:

1. Байден вибудовує чітку історичну тяглість. Помістивши нашу війну з мордором в абсолютно зрозумілий контекст.

І в цьому сенсі промова – аналог фултонської промови Черчилля і Рейганівського виголошення СРСР імперією зла. Так, ворога тепер звуть “автократії”, а не комунізм чи тиранії. Але позасумнівно, це він, той самий ворог. Він змалів, але все ще небезпечний. І навіть сам вибір місця виголошення промовистий – Польща, рубіж, на якому Вільний світ зупинився в попередній ітерації укомашування мордору. А от тепер Байден анонсує нове коло боротьби.
Так, ми опинилися на передньому краї цієї ціннісної війни. І так, це лячно, боляче й важко. Але подумайте – колись, за якихось тридцять, припустимо, років (а може й суттєво швидше?) новий лідер Вільного світу стоятиме в Києві й вимовлятиме промову щодо відтиснення автократій кудись за Урал. Чи навіть значно східніше. І наводитиме нас за приклад незламності й успішності.
Ну і ще, вибір країни “нової Європи” для виголошення цієї промови – ну це витверезливий копняк душевно лінивій “старій Європі”.

2. Рейганова промова відрізнялася від Черчиллевої. Байденова теж розставляє акценти дещо інакше.

Він каже не про “імперію зла”, а просто виголошує хуйла темним володарем, доктором Зло і тому подібними несимпатичними персонажами з колективного уявного. Це правильно – сьогодні персоніфіковане зло сприймається з більшою готовністю. Читала я вже обуренння – мовляв, чому Байден каже про саурона, але не каже про орків? Ну тому що він звертається до демократичного світу. Суспільствам демократичних країн неможливо вкласти в голови думку, що винний може бути цілий народ. Тому він риторично апелює й до російського суспільства, але в специфічний спосіб: “Дозвольте мені сказати наступне, якщо ви в змозі чути: ви, російський народ, не є нашим ворогом”.
Чому він каже так? Ну так і Черчилль висловлювався в такому ж дусі, і Рейган. З двох причин. Про одну я щойно написала – інше не сприйматиме західна аудиторія. А друга причина – всі лідери вільного світу думають про майбутнє. Про те, що має постати на тих територіях автократій, які видиратимуться з тюрми народів. Позаяк тотальне винищення населення автократичних держав не входить у задачі західної коаліції, треба думати про те, щоби в цього населення лишався вихід, згруба кажучи, вийти можна, треба просто перестати бути орками. Нам зараз це нестерпно чути. Але! Мушу нагадати, ще відносно нещодавно й ми, українці, най і неволею, але були частиною мордору. Який робив неймовірно огидні речі.
Байден же ж сам згадує: “Угорщина, 1956 рік; Польща, 1956 рік, потім знову 1981 год; Чехословаччина, 1968 рік”. Від себе можу додати ще 1945-й, коли роздерли Німеччину й поневолили пів-Європи, а також 1979-й, коли Совіти вдиралися в Афганістан… Ну так от: ми більше не хочемо. І мусимо тепер битися за свій вибір. І можемо битися, що теж багато важить. І Вільний світ нас підтримує. Бо колись його лідери казали нам, що двері відкриті. Треба просто перестати бути орками. Я не знаю, чи спрацює це на якісь частини мордору. Так цього не знає ніхто. Але вибір їм лишають небагатий – або таки відмовитися від орочої сутності, або згнити в мордорі, відгородженому від нормального світу. Авжеж, пересічні рашки платитимуть, не сумнівайтеся – як платили пересічні люди в СРСР. При чому страждати їх змусить їхня ж влада.
Так от. Щодо персоналізації, себто розуміння хуйла як носія екзистенційного зла. Востаннє такий рівень персоналізації був щодо нацистського фюрера. Не щодо Сталіна чи Мао. А саме щодо скаженого алоїзича. За цим послідував розгром. Суд. Масові вироки. Денацифікація. Тому не вдавайтеся в оману. Це не означає покладання відповідальності на хуйла й лише на хуйла. (Натомість щодо Совітів відповідальність завжди розповсюджувалася на коммі в цілому. І що? Їхні недобиті залишки й досі не дають нам жити).

3. Байден дає нове ім’я ворогу: автократії. Що це означає?

Що за здоровезною, але слабко заселеною територією рашки стоїть тінню Китай з територією помірною, але багатою людським ресурсом. І ясно, що ця боротьба буде довгою. І не в один етап.
Наразі Байден окреслює тактику боротьби на найближчому етапі. З меншим і слабшим, попри території та ресурси, противником. Це – економічна ізоляція, культурна й дипломатична ізоляція, відмова від масового використання вуглеців, аби позбавити автократії можливості існувати за рахунок вуглецевої ренти, себто паразитувати на розвиненому світі.
І коли Байден каже, що це “завдання покоління” і боротьба на роки, ба навіть на десятиріччя, ми не мусимо сприймати його слова так, що наша війна триватиме весь цей час. Абсолютно ні. Йдеться про те, що й потім Захід не зупиниться, не нормалізує становище рашків аж доти, доки вони не поваляться. Так, аби не становити загрозу на майбутнє.

* * *

Словом, промова – як має бути. Засвідчує, ба навіть виголошує настання нової доби.

Так, нам важко. Ми на вістрі боротьби. Але давайте щиро: ми боремося за власну долю. Боремося тому, що це наше рішення, наші прагнення. І вперше за багато, дуже багато років – заледве не з часів Великого Князівства Литовського – боремося не самі, а з потужною підтримкою Вільного світу. І між іншим, коли переможемо, виборемо не лише свободу. Але й почесне місце у Вільному світі.

Тримаймося!
Слава ЗСУ!