Про Курили та Карабах
Новини – одна за одною. Росія заявила про проведення військових навчань на Курильських островах, спірних з Японією. За даними Міноборони Росії, в навчаннях беруть участь 3000 військових та сотні одиниць військової техніки. Поправка. Це 3000 осіб і техніка, які НЕ воюють в Україні і воювати, швидше за все, не будуть. Бо Японія для Росії ворог вельми серйозний, враховуючи віддаленість регіону і реальний стан російської армії. До речі, тихоокеанські підрозділи російської морської піхоти Кремль уже встиг добряче прорідити шляхом відправки в широкі українські степи. На загибель.
Причина навчань – японський прем’єр Кісіда ще 7 березня назвав Південні Курили споконвічною японською територією, а 21 березня Росія припинила всі переговори щодо Курил. Зауваження, статус Курил наразі неврегульований взагалі ніяк, мирної угоди між Росією і Японією досі нема. Юридично від часів Другої Світової війни і до сьогодні Японія і Росія (як правонаступниця СРСР) ще й досі в стані війни.
Тим часом стався конфлікт між Москвою і Азербайджаном. Міноборони Азербайджану закликав міноборони РФ забезпечити вивід вірменських військ з територій Азербайджану і не використовувати більше вислів «Нагірний Карабах», а правильно вказувати назву територій Азербайджану. Простіше кажучи, Азербайджан заявив, що ніякого Нагірного Карабаху нема, є територія Азербайджану, і всі військові підрозділи крім азербайджанських вони просять забратися геть. А то допоможуть. Враховуючи співвідношення розмірів і населення Азербайджану і Росії, таке нахабство просто викликає захват. Хоча, насправді, воно цілком обґрунтоване.
По-перше, і в Москві це явно зрозуміли, їм щойно прилетів палкий привіт від «друга Ердогана». Навряд чи Алієв почав би бикувати перед Росією, не узгодивши свої дії зі своїм найближчим союзником. По-друге, в Баку чудово знають, що частину своїх «миротворців» Росія вивела, аби посилити український фронт. У той самий час Вірменія вимагає від Росії контингент миротворців посилити, бо очевидно, за наявних російських сил Баку російську присутність просто проігнорує, і тоді Вірменія втратить взагалі весь Карабах, після чого проросійська спрямованість Єревана буде похована назавжди. Єреван почне шукати контактів з недружньою Москві Грузією і з тою самою Туреччиною.
Я не раз писав, що операція Алієва у Карабаху це удар під серце Москві. Туреччина по факту повернула свій вплив на території, які Росія вважала своєю зоною інтересів з середини 19-го ст. Зараз Баку і Стамбул всього лише закріплюють попередній успіх. Москви вони не бояться – Москва зайнята Україною. А там – Барйрактари.
Водночас у Польщі колишній командувач сухопутними військами Вольдемар Скшипчак заявив в інтерв’ю, що Калінінградська область перебуває під російською окупацією, і що Польща мусить заявити на неї права. В принципі, сказав правду, в історії Східної Пруссії справді був період, коли вона перебувала в складі Речі Посполитої, а Кенігсберг носив польську назву Крулевець. Відповіддю на заяву польського генерала стала заява українського голови РНБО Данілова про те, що відкриття інших фронтів проти Росії сильно допомогло б Україні. Звісно, тої самої думки дотримуються й пересічні українці. Але – кілька «але».
Так, ситуація, за якої по результатах цієї війни до Росії буде пред’явлена маса територіальних претензій (від Фінляндії, Японії, Китаю, Грузії, Польщі, Швеції тощо), цілком реальна. І тут слова польського генерала треба сприймати як суворе попередження Москві – зупиніться, мовляв, бо отримаєте не тільки поразку, а повну політичну катастрофу.
З іншого боку, українцям взагалі не треба покладатися на такі очікування. Ніколи не можна забувати, кожна країна дбає у першу чергу про свої інтереси. Якщо вони захочуть висунути Москві територіальні претензії, вони висунуть їх тоді, коли буде вигідно їм, і так, як буде вигідно їм. Ми можемо цим скористатися, але не треба від них цього вимагати. Дякувати треба за ту допомогу, яку дають, а не за ту, якої нам хочеться.
