Полишаємо шапкозакидальництво і готуємось до тривалої боротьби

Ростислав Павленко

Генеральний штаб повідомляє, що ворог усе частіше переходить до оборони.

З одного боку, це добра новина – не вийшов не лише бліцкриг, але й тактика «продавлювання» нашої оборони.

Але це також означає, що вибивати ворога доведеться тривалий час. І до цього треба готуватися вже зараз. Зокрема і тим, хто зараз у теробороні не у Маріуполі, Миколаєві, Харкові, Чернігові, Сумах чи Києві, але й у набагато безпечніших місцях. Готуватися, тренуватися і зрештою додатися до визволення країни.

Бо до понад 100 тисяч основного війська, яке ворог ще має в Україні, він може через приховану мобілізацію додавати ще і ще. А паралельно тероризувати українців, розстрілюючи мирні міста, атакуючи гуманітарні коридори і скидаючи бомби на дітей.

Життя чи свої, чи чужі для орди не важливі.

Тому полишаємо шапкозакидальництво, а готуємось до тривалої боротьби.

І працюємо з партнерами, щоб допомога Україні була адекватна тим загрозам, від яких українці прикривають вільний світ.


Юрій Гудименко

Отже, друга армія світу роз‘ї*алась об Ірпінь і почала окопуватись. Тобто фактично переходити до позиційної війни на своєму пріоритетному напрямку – у напрямку столиці, яку вони хотіли взяти за три дні.

Наші упіймали момент і в‘ї*али їх і під Києвом, і під Херсоном, і під Миколаєвом. І це тільки перші ластівки, бо у світі немає армії кращої у позиційній війні, ніж наша. Брати міста – це нам незвично, на відміну від окопів, траншей, бліндажів, дружніх візитів до ворога по посадках, мінних сюрпризів на дорогах, коптерів, з яких на окупанта сиплеться не зовсім конфеті, і так далі. Ми так з шістнадцятого року воюємо, ми звикли і нам нормально.

Вже зараз добрі люди ходять по тилах у росіян, мінують, наводять, придивляються. А потім їх буде набагато більше, тому що ми трошки заї*алися сидіти в обороні і хочемо розім‘яти ноги. Ані російські срочники, ані оркестранти, ані кадирівці до такої війни не звикли, це важка, довга, неприємна війна, але це саме та війна, яку ми знаємо і розуміємо.

Росіяни, звичайно, будуть ще вийо*уватись. Будуть намагатися дотиснути героїчний Маріуполь, будуть намагатися оточити наші бригади, будуть битися башкою об Київ, Миколаїв та Одесу, будуть намагатися терором налякати українців, але цього їм не буде.

Не можна так розтягувати сили і сподіватися, що щось із цього вийде. Не вийде. А тепер сили тануть, економіка гине, світ ненавидить, і все, що могло бути пройо*ане, вже пройо*ане.

Війна буде довгою і жахливою для наших ворогів. А закінчиться неочікувано і миттєво. Нашою перемогою.

Вірте в ЗСУ. Вірте у перемогу. І вона буде.
Великою для нас і жахливою для них.

Автори

, ,