Київ стоїть і буде стояти!

Юрій Гудименко

Ці довбо*оби таки збираються прориватися до Києва. З якою метою – мені ніх*я не зрозуміло, бо шо в полі горіти, що в місті наче однаково. Коли вони там на другий чи третій день великої війни прорвалися до станції метро «Берестейська», то їм там не сподобалось. Ну принаймні ми так припускаємо, бо те що залишилось від туристів не могло говорити. Як воно поговорить, якщо воно кебаб.

Коротше, поки що вони стягують те, що ще нерозпижжене нашою артою і авіацією, але шось штурмувати не поспішають, бо ссуть коли страшно. Білоруси шось теж ніх*я не атакують, але з‘явилася інфа, що можуть підтягнути аж тисячу росіян з Придністров’я. Який в цьому сенс, окрім як дати погратися нашій одеській групі військ, яка вже томиться від нудьги, незрозуміло.

З оточенням Чернігова не виходить, Миколаїв х*яриться у передмістях, Суми х*яряться теж, Харків не оточено, наші рубляться по всіх напрямках. Найважче зараз оточеному Маріуполю, але там всередині хороші пацани, і вони дають джазу з усіх сил.

Багато українців перебувають фактично у заручниках росіян. Це стосується і мешканців Маріуполя, і Донецької та Луганської областей, і Криму, і частин Херсонщини, Миколаївщини, Київської землі, Харківської, Запорізької, Чернігівської, Сумської, Житомирської областей. Росіяни контролюють і використовують для тиску на світ дві атомні станції.

Але це ненадовго. Ми щодня перемелюємо сотні кило орчатини, а вони, як ресурс, мають тенденцію закінчуватися. ЗСУ, НГУ, поліція, добровольці — всі зайняті цією справою. І скоро ми звільнимо всі наші міста. Всі до одного.

Ми переможемо. Це невідворотно.

Тримайте стрій, ї*аште як можете, а можете ви все.
Погнали.

* * *

Київ, такий рідний за останні чотири роки, натягнув намисто блокпостів і браслети блоків, запалив небо артою, щоб небо побачило, як буває в пеклі.

Київ діловито, спокійно вдягає «їжаки», немов амулети, вириває з себе землю протитанковими ровами, прикрашає себе прапорами, як на свято – але свято особливе, яке буває раз на століття.

Київ стоїть на вулицях, Київ закладає міни в полях, Київ змащує зброю і точить ножі, як тоді, дуже-дуже давно.

Київ вдягнувся кольчугами пікселю, вогнем руйнувань, люттю живих.

Київ стоїть і буде стояти, доки у небі синій, а у полі жовтий колір, як скотч на руці.

 

Фото  Stas Yurchenko / Ґрати

Автори