Припиняйте нити
Що мене добиває, так це непоборна любов наших прибічників нити. Навіть коли стається реальне досягнення, обов’язково приповзе якесь тіло, якому ну от до сказу кортить висловити «об’єктивну думку» та закликати «не дивитися крізь рожеві окуляри». Простіше кажучи, посіяти паніку і демотивувати інших.
Так-так, я це пишу до сьогоднішнього рейтингу. КМІС, який навіть з перепою не назвеш симпатиками Петра Порошенка, оприлюднив рейтинги, згідно з якими партія «Європейська солідарність» обійшла «Слугу народу» аж на 5%+, а розрив між Петром Порошенко і Володимиром Зеленським вийшов на рівень математичної погрішності.
Це привід для радості? Ще який! Ми працювали. Ми роз’яснювали і достукувалися. Ми сприймали удари відвертих противників з одного боку і «пегасів та коней» (не розбираюся в них) з іншого. На нас з одного боку валилися звинувачення «продалися баригам», з іншого – «ви робите все, аби Порошенко не виграв». Ми вистояли і досягли результату. І яку реакція я бачу?
«Хто ті люди, які так голосують?», «Вони безнадійні – їх не переконати!», «Більшість населення України – ідіоти!». І подібні скиглення про те, чому у Порошенка 21%, а не 73%. Замість радості, що ми успішно йдемо вперед до перемоги, – лише ниття і скавуління.
Чому так? Вам розповісти? А ви згадайте, які рейтинги перед Революцією Гідності мав Віктор Янукович. Його українці обрали – не інопланетяни.
Я повторю те, що писав уже 1000 разів, те, що у 2014 р. Петра Порошенка обрали 54% голосів, це був не тектонічний зсув свідомості українців. Петра Порошенка обрали з переляку. Хтось інтуїтивно притулився до твердого керівника. Хтось готовий був голосувати за будь-кого, хто мав більше шансів. Хтось хотів показати дулю Майдану, проголосувавши за «клятого олігарха», і тепер скривджений, що Порошенко виявився державником – а таких немало було. Хтось взагалі був переконаний, що Порошенко зіллє Україну за хабар від Путіна, і розчарований, що Порошенко Україну відстояв. А ще було до біса активістів Майдану, які вже бачили себе на посадах і потоках, а їм нагадали, що для посад треба освіта та досвід роботи. Сам знаю таких.
Оце все й були українці. Пам’ятайте це, і тоді у вас не буде запитань, звідки взялися 73% у 2019 р. Українці такі, і інших нам не завезуть. Я все це знав ще після досвіду керування робочими на заводі. Фронт мене переконав, що принципово в українцях Революція Гідності не поміняла нічого. Та й не могла поміняти. Свідомість мас міняють довгі роки роботи або велика кров. Революції стають лише поштовхом для першого і для другого.
Знову таки писав не раз. Наша нинішні боротьба не за Петра Порошенка, 56 років, українця і п’ятого президента України. Наша боротьба за розвинуту країну з працюючими ринковими механізмами і сильним національним стрижнем. За європейський консерватизм або буржуазний націоналізм, як кому ближче. Петро Порошенко – лідер, який веде саме до цієї мети, тому ми підтримуємо його. Петро Порошенко рано чи пізно піде, а ідея залишиться. Я переконаний, що партія Порошенка не зникне без самого Порошенка. Бо надто багато пройдено разом.
Тому задача наша – пояснити іншим громадянам, чому наші ідеї правильні. Так, от цим громадянам, інших у нас нема і ніколи не буде. Бо нема ніяких «ми» і «вони», ми всі – українці, й всі ми в одному човні. Тонути будемо разом, незалежно від того, хто ким був у минулому. Треба роз’яснювати і переконувати.
А щоби досягти успіху в цій справі, треба перестати нити. Шукати можливості, а не причини. Я дивлюся на світ через рожеві окуляри? Я так само дивився на світ, коли уходив із заводу і коли жив на макаронах і соєвому м’ясі в першій своїй фірмі – заробляв копійки і мріяв, як стану успішним. Я тим, яким є зараз, став завдяки «рожевим окулярам». І ще завдяки тому, що вчасно перестав працювати з тими, хто захоплювався «об’єктивними думками».
Бо або переконаємо критичну масу громадян іти з нами, або їх переконає черговий комік. Третього не дано.
Припиняйте нити.
