Свобода – це дорого

Антон Швець

Дехто думає, що протести в Казахстані відбулися через те, що в країні запровадили біржове регулювання на ринку скрапленого газу.

І вже в Україні звучить ідея про те, що ринкові ціни — це погано, бо це призводить до зростання соціальної напруги. І давайте ми тут, в Україні, будемо регулювати ціни на природний газ, бо… ну ви бачите, до чого призводить ринок. І на хліб, і на багато продуктів харчування давайте регулювати. Або взагалі на всі товари масового споживання. А щоб хлібзаводи не зупинялися, давайте їм дамо пільговий газ за фіксованою ціною. І так без кінця, зробив один крок і доводиться робити всі наступні.

Але ж насправді протести в Казахстані сталися через диктатуру. Ціни на скраплений газ стали просто тригером, і він міг би бути будь-яким насправді. Із ситуації в Казахстані треба робити зворотній висновок. Проблема не в ринку, проблема у диктатурі. А ринкові ціни на газ і взагалі все — це добре, бо вони заважають диктатурі.

Тому що це диктаторам потрібні регульовані ціни на все, або як мінімум на товари масового споживання. Диктатори завжди укладають із населенням захоплених країн соціальний договір – ми вам дешеве щось, а ви, дороге населення, не лізете у справи диктаторів. Не вимагаєте вільних виборів, не звертаєте увагу на корупцію, не потребуєте призначення антикорупційних прокурорів, взагалі нічого не питаєте.

Відповідно широке запровадження регульованих цін на товари та послуги масового попиту — це елемент побудови диктатури. І на цьому диктатура будується та тримається. Власники бізнесів, які нині вимагають регульованих та дотованих цін на газ, самі плетуть мотузку, на якій їх повісять.

Це той самий соціальний договір із диктатором. Гачок, який ковтає і бізнес, і населення. З цього гачка не так просто злізти, бо для створення такого договору треба дати ще більше влади диктатору, дати добровільно та з радістю. Ви самі створюєте цей гачок, який призводить до того, що потім ваш протест оголошують атакою терористів чи спробою перевороту. І вас кидають на тюрму «по бєспрєдєлу» або просто стріляють у вас на вулицях.

Пільгова ціна газу в Казахстані була частиною соціального договору населення Казахстану з диктатором. Ця ціна була елементом диктатури, і як тільки цю ціну забрали, диктатура захиталася. Пільгову ціну повернули та гайки закрутили.

Ми зараз перебуваємо на стадії, коли створення умов для диктатури в Україні завершилося. Зеленський з Єрмаком має все. Тепер їм потрібна реальна імплементація диктатури. Як процес передачі сакрального права великим дядькам у високих кабінетах вирішувати все за нас у вигляді введення усталеної прийнятної для мас і бізнесу норми.

Ринок — це свобода. Відмова від ринку — це відмова від свободи. Відмова непомітна і приємна спочатку. Бо начебто і працювати можна, і жити, і навіть дешевше.

Демократична Сокира воюватиме за ринок (зокрема і за ринок газу), бо це війна за свободу. Відмова від свободи завжди призводить до крові у майбутньому. Завжди — рано чи пізно, тому що диктатури нестійкі, навіть якщо здаються стабільними.

Краще платити грошима за волю зараз, ніж платити за неї кров’ю у майбутньому, — здавалося б, очевидний висновок.

Якщо хлібзаводи не можуть випускати хліб за фіксованою ціною з такими цінами на газ, то треба вимагати скасування фіксованих цін на хліб, а не вимагати запровадження фіксованих цін ще й на газ. Тому що це шлях у прірву, в якій кожен новий крок призводить лише до збільшення швидкості, з якою ти розіб’єш голову об тверде дно.

Проте, я дивлюся, цей висновок не дуже очевидний, навіть для бізнесу.

Свобода — це дорого, але для нас ця ціна поки що все ще в грошах. Якщо Україна не буде готова платити цю ціну грошима, то історія завжди має варіант конвертації грошей у кров.

Власне, гроші у диктатора завжди закінчуються, навіть у багатого Казахстану закінчилися. У наших диктаторів гроші закінчаться раніше.

Люди, які вимагають скасування ринку газу та скасування ринку взагалі, роблять неправильний висновок з подій, що відбуваються. За неправильний вибір завжди доводиться платити.

Автори