Маркер краху зовнішньої політики Зеленського

Дмитро “Калинчук” Вовнянко

Я не знаю, про що конкретно говорили вчора Путін і Байден. Звіти з російської та з американської сторони виглядають як класичне «ні про що». Це означає, що або взагалі незрозуміло, навіщо було зустрічатися, або нам про щось не кажуть. Трохи почекаємо, скоро все відкриється.

Натомість помітно інше. Помітно, що в момент неймовірно складний для України керівництво США перед і після переговорів з Москвою про Україну президента України просто категорично ігнорує. Перед переговорами з Путіним президент США Джозеф Байден провів розмови з лідерами Великої Британії, Франції, Італії та Німеччини, але не поцікавився думкою президента України. В принципі, після прес-марафону для 30 журналістів (який, вже повірте, дуже уважно дивилися в посольстві США), я Байдена цілком розумію.

Те, що замість президента США Білий дім відрядив говорити з ЗЕ аж цілого державного секретаря Ентоні Блінкена (четверту за важливістю особу президентської влади в США), перед яким Зеленський вдавав крутого мачо в Києві, показово саме собою. Як і те, з якою готовністю Зеленський побіг говорити з держсекретарем замість, наприклад, ще раз злітати в Гуту вертольотом ДСНС. За президента Порошенка такого штибу переговори відбувалися тільки на рівні президентів. Але що маємо – те маємо.

Але далі більше. Зустріч минула. Президент Байден знову повідомляє про результати лідерам Великої Британії, Німеччини, Італії та Франції. Сьогодні між ними мусять відбутися ще якісь переговори. А з президентом Зеленським розмова запланована аж на завтра. І не раніше. Що це означає?

А це означає, що долю України наразі вирішує НЕ Україна. Долю України вирішує країна-агресор з нашими західними союзниками – тими самими, які весною 2014 р. українському керівництву по вухах їздили тезами «Тільки не доведіть до війни, знаходьте компроміси, не провокуйте Путіна» і подібне, що тепер дозволяє аж цілим командирам добровольчих загонів просторікувати, що «Якби дали наказ обороняти Крим!..». Як за нас домовляться зараз європейські союзники, здогадатися не важко. Не на нашу користь – на свою.

Треба буде – запустять Північний потік-2. Треба буде – відключать Росію від SWIFT. Керуватися вони будуть власними потребами. Не нашими. Власне, шановні, вас сильно цікавить думка родича-алкоголіка, коли ви вирішуєте питання, аби його недолугого з квартири не викинули? Навіщо країнам, кожна з яких має за плечима сотні років боротьби за право існування та сотні тисяч прикладів самопожертви громадян, питати про щось націю, яка під час війни обрала президентом коміка за обіцянку «просто перестати стріляти», а тепер голосить що її завоювати можуть?

Зеленського ігнорують і ігнорують відверто. Неприховано. Йому чітко дають зрозуміти, якщо 2,5 роки замість зміцнювати економіку та обороноздатність країни він збагачував олігархів, руйнував реформи Петра Порошенка та хвалився, що сушить футболку після спортивних занять, то нуль проблем – хай сушить футболку далі. А дорослі дяді вирішать все за нього без нього. Просто тому, що дорослі дяді чітко розуміють – частина України буде битися до останнього (і тим позбавлятиме проблем країни НАТО), а друга частина побіжить в країни НАТО як біженці і створять їм до біса геморою. Простіше залишити все як є – до подорослішання нації.

Власне, Зеленський це розуміє. Розуміє і не має чим відповісти. Тому замість дати якийсь коментар переговорам, він продовжує «сушити футболку» – публікує фото зі спортзалу. Колись мені, конструктору з крупної виробничої фірми, дівчата-менеджери, наробивши дурні, у виправдання казали: «А зате ми тут всі красиві». Президент Зеленський зараз говорить нації приблизно те саме.
А що він може сказати?


Гліб Бабіч

Я не знаю, чи варто очікувати сенсацій найближчими днями? Принаймні від офіційних публікацій з переговорів Байдена з путіним. Швидше за все, результат буде видно з дій Росії. Або ситуація залишиться тією ж – з плавним та поступальним нарощуванням сил на кордоні України. Або законсервується на певний час. Або буде загрозливий «стрибок» з підтягуванням забезпечення, палива, боєприпасів, перекиданням помітних груп військ та розгортанням польових шпиталів.

Про те, що Росія відведе війська до пунктів постійної дислокації, нічого не говорити.

Характерним виявився інший момент. Маємо ситуацію – на кордоні з Україною максимальне напруження. Безпосередня загроза висить саме над нами. Переговори відбулися саме щодо російської ескалації у відношенні України, а всі додаткові теми розмови були другорядними.

Було б логічним, якби напередодні переговорів президент США обговорив майбутнє з президентом України. Бо ситуація стосується саме України в першу, другу і третю чергу. Тому що чотири десятки мільйонів людей є суверенною країною, і саме вони будуть чинити опір, зазнавати втрат і позбавлень у разі агресії. Саме їх життя та свобода під загрозою. І саме президент України репрезентує цих людей, і з ним необхідно вести консультації та якщо не погоджувати дії, то хоча б інформувати про суть майбутніх подій.

Розмови не було.

Що, за логікою, має зробити президент США одразу після закінчення переговорів про Україну з тим, хто загрожує їй безпосередньо, активно та просто зараз? Підняти трубку та терміново обговорити те, що сталося з президентом України. З головним представником країни, безпекою якої зараз переймається весь світ.

Розмови не було. Більш за те. Розмову, яку заплановано на сьогодні, перенесли на завтра.

Натомість із європейськими лідерами розмови вже ведуться. Щодо України. Щодо можливих заходів та реакцій.
Що це означає? Дуже сумний, але цілком очікуваний факт.

За два роки президентства Володимир Зеленський (один із найвпливовіших лідерів світу за версією невігласів) остаточно втратив довіру як особа, яка представляє свою країну. А так само як Верховний Головнокомандувач армії, якій, цілком імовірно, найближчим часом доведеться чинити опір переважаючому противнику.

І «розмови про Україну без України», швидше за все, ведуться саме для того, щоб не дозволити нинішньому керівництву України завдати шкоди Україні своїми непередбачуваними діями. А так само, щоб реальна позиція США та партнерів і їхній план дій не став відомий ворогам України протягом години – через мережу привладних кротів, наявність яких цілком слушно підозрюють як поза країною, так і всередині неї. І які ретельно охороняються чинною владою.

Це на даний момент найяскравіший маркер краху зовнішньої політики як особисто Зеленського, так і всієї його системи.

Це погані новини. Гарні в тому, що «здавати» нас, зважаючи на все, не збираються. Навіть не заради нас. Заради себе. Щоб не роздратувати апетит нахабної північної бензоколонки. Щоб не дати повірити у власну всемогутність та безкарність. І не спровокувати на наступні кроки вже у бік решти світу.

Що ще добре? Армія, яка є готова. Досвідчений резерв, який є і повернеться до лав. Свідома частина громадян України, яка візьме участь у опорі в міру своїх можливостей (а з досвіду, вище за міру). І те, що ми й не сподівалися, що влада закомплексованих злодійкуватих дилетантів буде нам корисна в процесі опору. Тим більше що більшість процесів відбувається не завдяки, а всупереч їм.

Саме наша готовність, разом із міжнародними зусиллями вселяє серйозну надію на благополучне вирішення ситуації. Якщо, звісно, веселі чоловічки нагорі дадуть країні діяти і не втрутяться у процес. І не смикнуть кермо держави у бік найближчого стовпа.


Марк Савчук

Раньше, Украина всегда была стороной переговоров с РФ. Таким образом Путину давали понять, что Украина – РАВНОПРАВНЫЙ участник переговоров, что без нее ничего не решают, что мнение нашей страны ВАЖНО и с ним считаются.

С некоторых пор что по Северному Потоку-2, что по вопросам безопасности мы НЕ являемся частью этих переговоров. По Северному Потоку-2 США говорит отдельно с Германией и РФ. По вопросам военной агрессии РФ США говорит напрямую с Путиным.

Как видим, Зеленского больше не пускают за стол переговоров с взрослыми людьми. Что делает комичным комментарий нашего президента по поводу разговора Байдена с Путиным, учитывая, что ОН НЕ ЗНАЕТ, О ЧЕМ ОНИ ДОГОВОРИЛИСЬ (тут же прямо написано “больше скажет после созвона с Байденом).

А знаете, после чего это началось? 🙂 После “реформ в Нафтогазе”, когда Зеленский на вопросы западных партнеров сказал:

“Украина – суверенная держава, Нафтогаз – наша компания, что хотим, то и делаем. ЭТО НАШИ ВОПРОСЫ”.

Взрослые ребята сами могут решать свои проблемы. Какие реформы делать, какие не делать – решать “избранной власти”, со своими советами можете идти на все 4 стороны.

Вот запад и “пошел”.

А мы что? А мы – взрослые. У нас нет главы САП, у нас глава НБУ – преступник, у нас проваленный оборонный заказ на 2021 год, у нас почти 100 тысяч смертей от ковида и самый низкий уровень вакцинации в Европе. У нас ОАСК все еще работает, у нас Коломойский и Фирташ – партнеры Команды Зеленского. С Ахметовым идет “война”. Она бы велась гораздо лучше, если бы дело Роттердам+ не похоронили Татаров и Венедиктова по приказу Президента.

Сразу видно, мощная держава, которая умеет решать свои проблемы сама, например, сама импортирует электричество из Беларуси, где Лукашенко говорит, что Крым – это РФ, и что если “Украина начнет движ на востоке, мы перейдем границу и будем воевать с Украиной”.

Вот теперь наконец-то вы видите реальной смысл фразы “готовы принять с любой стороны”. Как угодно нас унижайте, только электроэнергию нам продайте, потому что у нас Центрэнерго и ДТЭК забыли уголь закупить.

Благодаря Зеленскому Украину сегодня воспринимают как страну третьего мира, на мнение которой всем плевать.

 

Автори

, , ,