Запали сьогодні вогник нашої шани мільйонам вбитих та закатованих голодом

Петро Порошенко

Сьогодні українці у різних куточках світу розділяють скорботу за жертвами Голодомору. Багато трагедій пережив український народ, але страшнішого лиха, як геноцид 1932-1933 років, Україна не знає.

Радянський геноцид в Україні – це помста за свободу, помста за незалежність, яку українці вибороли в 1917-1921 роках. Це був не просто штучний голод, а ретельно спланований Сталіним Голодомор. Ба більше, геноцид, за всіма ознаками, як їх визначено в Конвенції ООН від 9 грудня 1948 року. Насильницьке вилучення продовольства, масові репресії, блокада сіл та цілих районів – все це мало знищити в українців прагнення бути вільними.

Сьогодні Голодомор офіційно визнали геноцидом українського народу 16 держав. І зараз наш обов’язок продовжувати розповідати про цю трагедію. Щоб на всіх континентах нарешті усвідомили, що не визнавати Голодомор – аморально.

Ми не забудемо страшного злочину проти українського народу. Ця рана ніколи не загоїться.

Вічна пам’ять жертвам Голодомору.
Вічна пам’ять всім, хто віддав своє життя за свободу і незалежність України.


Марина Порошенко

«Вижили як? Навесні акацію рвали, медунки рвали – клєвєр, да траву таку бурачки. І ще й гонили, шоб не збирали ті квіточки медунки, бо вони колгоспні! Їх сушили, да товкли у ступі, да таке як чорне борошенце виходило. Водою розводили, пекли такі дерунці. Їсти його не можна було, а їли. Що попало, то і їли».

Це – спогади Марії Волошин із села Піски Бобровицького району на Чернігівщині, збережені в архіві філологині Олени Чебанюк. У 1933 році Марії Волошин було 10 років. Їй вдалося пережити голодомор в Україні. А її батько загинув від голоду, як і мільйони інших українців.

7 серпня 1932 року радянська влада затвердила постанову, яка у народі отримала назву «закон про п’ять колосків». Держава карала селян за збирання в полі залишків урожаю ув’язненням на 10 років із конфіскацією майна або розстрілом. У рамках колективізації у селян відбирати не лише зерно, а й взагалі всі продукти і все, що їм належало. Так на щедрій українській землі створили штучний голод. Голодомор 1932-1933 років перервав і назавжди скалічив мільйони життів, а ще мільйонам українців не дав народитися.

Про ті страшні події важливо пам’ятати. Тож прошу кожного з вас сьогодні о 16 годині запалити свічку Пам’яті. На знак поваги до тих, хто був до нас. До мертвих і живих, і ненароджених. Ми не можемо змінити минуле. Але, пам’ятаючи про минуле, ми стаємо уважнішими до сьогодення. І разом можемо зробити все, щоб цінувати життя.


Валерій Прозапас

Одним з прямих наслідків втрати українцями державності та становлення штучної “УРСР” став Голодомор 1932-1933 років.

Не було вже УНР, не було січових стрільців, не було петлюрівської армії, не залишилось нікого, хто б міг захистити український народ від його тодішніх червоних “слуґ”.

А до того ці “ломатєлі сістєми” репресували переважну більшість тих, хто міг стати голосом українців, тому вже не було Хоткевича з Курбасом та Ялового з Хвильовим, щоб одразу розповісти світу про жахливий соціальний експеримент “нової епохі”, що призвів до мільйонів померлих від голоду на найкращій в світі землі під час “будівельного буму” “індустріалізації”.

І треба усвідомлювати, що не особисто т. Сталін із т. Кагановічєм охороняли кожен сарай з зерном від голодних людей та стояли в загонах, які не випускали їх в місця, де ще була їжа, – це робили добрі українці, для яких просто було “какая разніца”.

Так залізом і кров’ю ліпили той самий “одін народ”, велика частина якого досі нічого знати не хоче про голод, репресії, чужі війни та радянську брехню і зневажає своїх героїв.

І мета знищити українську державність нікуди не зникла, як і перетворити українців на зламане перелякане стадо, а ми бачимо віддзеркалення тих подій в наш час, хоча поки що в менших масштабах.

Тому, згадуючи жертви злочинів тих часів, не можна забувати про ціну помилок, щоби раз по раз не повторювати їх, інакше українців постійно будуть “дєлать вмєстє”.


Андрій Смолій

Спочатку був червоний терор та війна проти України й українців, потім три Голодомори та масові репресії, зрештою, Москва завжди приходила в кожну домівку, до кожної родини, заглядала в кожну душу і хотіла вбити три основні фундаментальні цінності – волю до життя на своїй землі, рідну мову та цінності, що з молоком матері передають кожному, хто жив в Україні.

Саме тому Голодомор став найстрашнішою кремлівсько-більшовицької операцією в історії людства. Метою будо забрати все – від прагнення свободи та господарювання на своїй землі до почуття гідності та приналежності до українського народу.

Голодомор – це також війна. Війна страшного ворога, який досі намагається знищити Україну, від сходу до заходу.

Сьогодні протягом дня згадуємо та вшановуємо пам‘ять мільйонів вбитих та закатованих голодом.

Сьогодні о 16.00 запаліть свічку пам‘яті! Нехай в кожному вікні запалає вогник нашої шани кожному, хто загинув від рук російсько-кремлівського режиму.


Олексій Петров

Бабушка, та любимая бабушка, чья душа там, на небесах, наверное, защитила меня на войне, никогда не рассказывала про Голодомор. Бабушка Маня умела уйти от прямого ответа. Даже когда я ходил по двору, дёргал ее за длинную старую и выгоревшую от времени и солнца юбку и монотонно тошнил,

– Бааааа… А можно на рыбалку?
– Нет!
– Чиво?
– А таво.
– Ну баааа… Нууууу можна на рыбалку?
– Нет!
– А чиво?..

И так часами, пока моё зудящее «Баааа, а можна» не брало верх.

Уже после мама рассказала, что бабушку, дедушку и младших братьев и сестёр от смерти спасло то, что рядом было море. Где дедушка Митя, этничный молдованин, ловил рыбу…

Вторая бабушка, мама отца, как-то оговорилась. Начала рассказывать о том, как варили суп из какой-то травы, и тут же осеклась… Испугалась. Замкнулась. И больше я не вытянул из неё ни слова. Она боялась до самой смерти…

Почти сто лет назад Кремль взялся за уничтожение украинцев. Любым возможным, даже таким зверским способом! Уничтожали, но не уничтожили… и уже никогда НЕ УНИЧТОЖАТ!

Вечная память всем, кто умер от голода! Умирали тогда, когда кремлевские твари наедали себе морды в ширину зеркала…


Віктор Трегубов

Голодомор – це те, що стається, коли ти програєш Кремлю та його лакеям.

Не важливо, чому. Не прийшов на війну. Не потягнув. Не туди воював. Не хотів воювати, поки щось чи хтось щось не зробить. Не на те вивчився.

Все одно. Не вийдеш під Крути – згодом з’їси первістка. Так це працює, коли поруч такий сусід.

Правило “прої*ав – убило” стосується і країни в цілому, і тебе особисто. Така реальність.

І такою вона буде, допоки ми не нанесемо ворогу такої шкоди, щоб він перестав становити загрозу.


На передовій запалили свічки в пам’ять про жертв Голодомору (фото)

У бліндажах, окопах і траншеях, на суші, морі та у повітрі – 27 листопада українські військові, як і вся країна, вшановують пам’ять жертв Голодомору. О 16:00 бійці на передовій у Луганській та Донецькій областях запалили свічки пам’яті.

Частиною знімків військові з механізованих бригад, морської піхоти та груп спецпризначення поділилися з проєктом Радіо Свобода Радіо Донбас.Реалії.

«Copyright © 2021 RFE/RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода»

 

 

Автори