Коли прийде хороша влада?
«Нас знову на…любили», – у перекладі на українську пристойну заявив вчора журналіст Гордон. Я чудово розумію, що фраза «мене обдурили» щодо політика з вуст Гордон звучить як дорікання чоловікові «Йому потрібен був тільки секс» з вуст повії. Але факт лишається фактом. Дуже багато наших громадян, які у 2019 р. щиро повірили Зеленському, нині себе відчувають обдуреними.
«Та коли ж з’явиться та влада, яка зробить гарно для людей?!», – виголошує вчорашній виборець Зеленського.
Саме цим людям я хочу відповісти на їхнє питання. Така влада не прийде НІКОЛИ.
Така влада не прийде, бо, аби вдовольнити всі бажання таких виборців, треба повноцінний чарівник з чарівною паличкою. Проблема в тому, що чарівників не існує. В реальності кожна людина – сама коваль свого щастя. І так було завжди, в тому числі за радянської влади. Хтось після роботи заливав сливу і постійно позичав грошей, а хтось не пив, у вільний час шив джинси і їздив на «Жигулях». Я пам’ятаю.
Закони існування людського суспільства насправді дуже прості. Система, за якої за людину все вирішує держава, опікується і дбає, – це насправді наше минуле. Це осоружний совок. І ті, хто там жив, дуже добре знають – за цю «опіку» платити доводилося стоянням в чергах за помідорами, полюванням за «дефіцитом» і службою в Афганістані. Це нашим громадянам не сподобалося, тому повернення совка вони не хочуть. Більшість, принаймні.
За капіталізму система спілкування людини і влади принципово інша. Людина має свободу сама вирішувати, чим їй займатися і як. Ставати багатим і ризикувати чи жевріти на маленьку, але стабільну з/п. Але. Свобода ця має ще й інший бік. Твоїми стають не тільки твої права, але й твої проблеми. Держава дбати про тебе стає не зобов’язана. Задачі держави зводяться до забезпечення безпеки і дотримання правил гри – не більше. Ви в курсі, що, за даними ООН, у благополучній Великій Британії 8,4 мільйони мешканців (з 66 мільйонів всього) не можуть дозволити собі щоденно якісно харчуватися? Це – воно. Влада там не опікується – вона допомагає. Кому потрібно.
Погано це чи гарно, я аналізувати не буду. Я скажу так. Ні за які стабільні соціальні гарантії я не проміняю того життя, яке маю зараз, коли я сам будую свій успіх і взагалі нічого не прошу у держави. Навпаки. Я за цю державу воював і волонтерив. Мені від держави не халявної допомоги треба. Мені треба лідера, який візьметься реалізувати програму:
«Я не можу запропонувати нічого, крім крові, праці, сліз та поту. Перед нами випробування самого тяжкого роду… Ви запитаєте, яка наша мета? Я можу відповісти одним словом. Це перемога!»
© Вінстон Черчилль.
Тобто розвинута заможна сильна Україна, яку поважатимуть у світі і яку боятимуться вороги.
Я точно знаю, аби не страждати від високих тарифів і високих цін, треба не зменшувати ціни – треба більше заробляти. Продуктивність праці пересічного українця 2,9 долари на годину проти 30 у Польщі та в Латвії. У цих 2,9 доларів на годину – все. І неякісне керування. І бізнес олігархів, які не мають потреби модернізувати свої виробництва, бо й так мають дешевий газ і електрику з Білорусі, спекулюючи як раз на потребах простих людей. А ще тут – категоричне небажання працювати і самим будувати своє майбутнє від людей, які НЕ бачили реформ, здійснених Петром Порошенко, і НЕ цінували досягнутих тоді результатів. Які волали: «А що він зробив для людей?!» Які радісно проголосували за чарівника, що обіцяв їм у їхній країні за них вирішити їхні проблеми.
Коли вам пропонують віддати гроші за якісь примарні надприбутки, з великою долею вірогідності, вас обдурять – і дитині вже зрозуміло. Коли вам обіцяють вирішити ваші проблеми за вас…
Не треба лицемірити. Влада Зеленського не обдурила своїх виборців. Вона зробила те, що завжди робить шахрай з лохом, який повірив у солоденькі казочки.
Порятунок із цього один. Треба перестати вірити у казки. І самим брати своє життя в свої руки.
