З Днем Гідності та Свободи! Переможемо! (фото, відео)
І через 17 років після Помаранчевої революції, і через 8 років після початку Революції Гідності ми впевнені — шанс, який ці події відкрили перед Україною, наше покоління не втратило. Ми відстояли свободу і незалежність. Ми — серед небагатьох країн, які зберегли демократію в цій частині світу.
Ми із вдячністю згадуємо і схиляємо голови перед Небесною Сотнею. І перед небесними тисячами героїв оборони України від російської агресії.
Я не раз повторював, що свобода ніколи не дається раз і назавжди. Вона важко здобувається і легко втрачається. Щоб не загубити її, боротися за неї слід щодня, щомиті.
Два з половиною роки тому до влади в Україні прийшли люди, для яких гідність та європейський вибір не являли жодної цінності. Свого часу вони відверто глумилися над учасниками Революції Гідності. Пригадайте їхній номер про вовняний одяг та ебонітові палички «Беркуту». Той цинізм вони називали «гумором». А потім на вимогу Путіна відпустили «Беркутів» до Росії — просто з лави суду. Шанси юридично довести, хто був замовником розправи над Майданом, — втрачені. Їх знищив Зеленський.
Відновлення курсу на членство в Європейському Союзі стало однією з головних вимог Революції Гідності. Що зроблено в цьому напрямку за останні два з половиною роки? Якщо судити за конкретними справами та проектами, реальний рух України до Європи зупинено. Гірше того — у внутрішній політиці відбуваються процеси, які віддаляють нас від Європейського Союзу.
Де боротьба з корупцією? «Велике будівництво» стало масштабним бізнес-проектом з особистого збагачення першої особи. Подібні проекти існували лише за часів Януковича. Йде знищення свободи слова. Під прикриттям нібито «боротьби з олігархами» влада хоче загарбати всі телеканали, щоб не лунало жодної критики. Щоб було, як в Лукашенка. І це далеко не все, що вони планують.
Річниця Революції Гідності ще раз нагадує, чим завершуються в Україні спроби будувати авторитаризм та диктатуру. Хто цього не зрозумів, хай спитає в того ж Януковича. «Європейська Солідарність», громадянське суспільство, ветерани, волонтери, мільйони та мільйони українців достатньо сильні для того, щоби захистити свободу, демократію і європейський вибір. Це — наша спільна справа. Так само як і оборона України від Путіна, захист від російської агресії, від Кремля, який так і не змирився з європейським вибором України.
Разом ми — сила. І тому головні перемоги — попереду.
Вітаю з Днем Гідності та Свободи!
Слава Україні!
Друзі, вітаю з Днем Гідності та Свободи. Сьогодні ми відзначаємо початок і перемогу Помаранчевої революції та Революції Гідності, згадуючи, яка ціна у свободи і права обирати свій власний шлях.
В 2004 і в 2013-2014 роках ми довели, що здатні захистити свою країну, скинувши жорстоку владу, що намагалася кинути нас в імперські обійми Кремля. Українці повстали проти корупції, брехні, цензури, фальшування виборів, вибіркового правосуддя та використання силових структур проти політичних опонентів.
На превеликий жаль, все це повертається сьогодні. Саме зараз питання захисту свободи і гідності стає не менш актуальним ніж це було в 2004 чи в 2013-2014 роках. Будь-яка недолуга, неадекватна влада мріє про авторитарні форми панування та додаткові терміни свого правління, замість того, щоб дбати про безпеку та добробут країни. Вона завжди використовує брудний інструментарій, щоб подовжити своє існування, але в реальності, лише наближає свій кінець. Так було тоді, так буде і зараз!
Зі святом!
Гідність, воля та свобода. І знову палатимуть свічки, лунатиме «Кача»… 21 листопада 2013 року ці поняття наново увірвались в життя незалежної України. Перші пориви були під час Помаранчевого Майдану. Волелюбність, рішучість. Небажання коритись тим, хто раз за разом намагався заякорити Україну в радянсько-російському минулому.
Вже 8 років… За цей час почало викристалізовуватись громадське суспільство, але це довгий і болісний процес. Неможливо імпортувати дорослість. І перед нами стоять виклики не менші, ніж 8 років тому, бо ворог, як і раніше, не тільки в Кремлі, а і всередині, постійно готовий вдарити ножем в спину, поки незріле громадське суспільство емоційно реагує на нові подразники, забуваючи про головне: Гідність. Свобода. Незалежність.
Не забуваємо про подвиг відчайдушної Небесної Сотні та сотень, тисяч, сотень тисяч причетних. Герої не вмирають! Маємо гідно нести прапори заради збереження та розвитку державності!
Зберігаємо спокій!
Слава Україні!
В мене майже немає фото з Помаранчевого Майдану і з Революції Гідності. Це добре. Ми приходили туди не заради селфі. Відстоювати принципи і цінності: право чесних виборів, євроатлантичний курс, гідність і демократію.
На Майдані, як і на фронті, все чітко і зрозуміло: де добро – де зло, де правда – де брехня. Потім набагато важче втримати цінності, бо розмивається межа компромісу.
Я щаслива бути з тими, хто зберіг цінності – чи у владі, чи в опозиції.
З огидою думаю про пристосуванців, які Майдан використали і зрадили заради наглядових рад і посад. Вони набагато огидніші зеленої влади. Гідність – це не про них…
Дай, Бог, мудрості всім нам зберегти дух і цінності Майдану. Вічна пам’ять Героям. Пам’ятаємо.
З Днем Гідності і Свободи!
Свобода і гідність в ДНК українців! Майданом доведено.
Чому почався наш Майдан?
Бо при владі були люди з радянською ментальністю та російські агенти.
Бо між нашим європейським вибором та російськими грошами були обрані гроші.
Бо спікери влади вже навіть не намагалися надати своїй брехні правдоподібного вигляду.
Бо не було надії на правосуддя ні від суддів, ні від прокурорів.
Бо способом комунікації з людьми були кийки силовиків.
А коли завершиться Майдан?
Коли ми відчуємо, що можна вже з нього піти, бо в країні запрацювали інституції.
Бо при владі компетентні та професійні люди.
Бо європейській вектор для них є не тільки незмінним, а й абсолютно щирим та природнім. Бо вони змалечку орієнтувались на Європу та англомовний світ, а не на Кобзона та Кіркорова.
Коли люди будуть переконані, що проблеми можна вирішити інституційно – петицією, зверненням чи у чесному суді.
Коли влада перестане брехати у вічі, наймати брехунців за дрібний прайс та робити вигляд, що не помічає скандалів із-за свого великого забору.
От тоді можна буде піти.
А поки стоїмо.
Вітаю усіх Українських Друзів з Днем Гідності та Свободи!
Гідність та Свобода – це те, без чого людина не може бути людиною, це то, що обов’язково переможе будь-яке зло, тому що це те, що сильніше за будь-яке зло, це те краще, що є в людях, до чого завжди треба прагнути, це те, що нелегко здобути, але й те, чого нас ніхто не в змозі позбавити.
Зі Святом вас, Друзі!
Слава Україні!
Ми – українці! Сильні духом та вільні, на своїй землі. Ми століттями хотіли жити та творити, мати своє та йти вперед. Обирали свою українську та європейську Україну!
Ми не могли жити в неволі під російсько-радянським ярмом, під несвободою та кулями брехні, які пронизували наші серця і душі. Ми хотіли своєї держави та Незалежності.
Так почалась і Революція Гідності.
8 років минуло досить швидко. Досить для того, щоб переосмислити та усвідомити. Підбити підсумки та планувати подальше життя.
Наступні місяці нас чекають потужні виклики. Історія повторюється, якщо ми не вивчаємо її уроків. Історія здатна піднімати на вершину й кидати на глибоке дно.
Так може бути й з Україною. Знову. Ще раз. І за це варто добре думати й робити все, щоб цього не сталося.
8 років тому наші хлопці та дівчата, наші українці стали на захист своєї країни і свого народу. Багато з них загинули у лютому 2014, а потім на страшній російсько-українській війні, яка триває і досі.
Сьогодні той день, коли варто вшанувати, згадати і не дати бути забутими. Ніколи. Це наш обов’язок і наше завдання на все життя.
Слава Україні! Героям Слава!
День гідності та свободи!
Действительно, есть что вспомнить. Миллионам украинцам есть о чем поговорить.
Сегодня вечером, на Майдан выйдут люди, которые были участниками всех трёх революций в современной истории нашей страны. Будут и те, кто тогда, в 2004 году не принял идеалов Помаранчевої революції, спрятавшись за такую удобную фразу «У меня в жизни все стабильно, зачем что-то менять?». Дошло только спустя девять лет. Будут те, чьи куртки до сих пор сохранили запах гари сотен пылающих покрышек. И придут те, кто тогда ещё колебался и боялся. Будут разные люди. Их всех объединяет простое понятие – нация!
И всё же! Гідність і свобода! Чи здобули ми їх?
Як так сталося і чому, що після Помаранчевої революції до влади прийшов Янукович та його банда? Почему через девять лет мы допустили ТУ ЖЕ САМУЮ ОШИБКУ? Не наступили, а прыгнули на те же самые грабли. Причём радостно! Взявшись за руки! И теперь в кабинетах на Банковой сидит уже другая банда, ЗЕленая! И ещё неизвестно, кто страшней, жадней, наглей, циничней? Эти или те, проффэссорские?
Если мы не научимся думать головой… Если не научимся извлекать уроки из своих же ошибок… Если не найдём в себе силы забывать мелкие обиды ради своей страны, то так и будем вечно бегать по этим граблям, чтобы потом, собравшись на Майдане, співати сумні пісні про важку долю українців!
ДУМАЙ…ТЕ!
Безвідносно до оцінок сучасним українським електоратом, та не дивлячись на тимчасові помутніння його колективного розуму, Революція гідності втілила низку фундаментальних змін, які визначили вектор руху України на цілі десятиліття.
Це Угода про асоціацію з Європейським Союзом.
Безвізовий режим.
Отримання Томосу.
Декомунізація.
Фінансова децентралізація.
Вступ до ЄС та НАТО, закріплені в Конституції.
За 23 роки Незалежності цього зробити не змогли, а за 5 після Майдану змогли, попри війну та інформаційну окупацію.
Які б цунамі кремлівської пропаганди не несли методичку про “нічєго нє мєняєтся”, все це об’єктивна реальність, дещо з якої і “на хліб” мажеться.
І ще без тієї Революції ми б ніколи не побачили справжнє обличчя “російських братів”, не вскрили всі ті консерви та московські підстилки, вважали б за норму агентуру та просто зрадливих малоросів у владі тощо, бо вона велике дзеркало, яке перед українцями поставила Історія.
Стоїмо.
Нумерологи конспірологічного ухилу потім намучаються з нашими датами, я вам серйозно кажу.
Завжди 20-21 листопада, але ви тільки подивіться, що коїться з роками! 2004, 2013, тепер от 2021. Жодної системи, Лейбніца на вас нема.
8 років тому Янукович «всього лише» не захотів підписати документи. Я взяла у лапки це «всього лише», бо насправді це було далеко не «лише». За тим підписом (а вірніше, його відсутністю) стояла подальша доля, уся подальша модернова Історія країни.
У Януковича на той момент не було за плечима:
– зради держави, злиття спецоперації та ганьби на весь світ;
– зрадженої Армії, суцільного мовчання щодо вбитих воїнів, заборони рятувати пораненого сержанта, що стікав три дні кров’ю у ста метрах від наших позицій;
– боргів по зарплатах майже у всьому державному секторі;
– офшорних скандалів, публікацій міжнародних розслідувачів про ухиляння від податків у особливо великих розмірах;
– десятків тисяч померлих внаслідок вщент провалених спочатку карантинних заходів, а потім, у якості контрольного, проваленої кампанії по вакцинації;
– проданих за кордон кисневих балонів просто у розпал пандемії, коли по лікарнях лежать черги на вдих вже й не дуже живих;
– не було війни врешті решт.
Невже ми все це простимо?
8 років тому ми всього лише хотіли змінити рух з промосковського на європейський.
Сьогодні ми хочемо всього лише прибрати зрадників держави від керма, повернути – знову! – наш рух на захід, на європейську платформу і почати відновлювати те, що зруйнував карлик-малорос та його посіпаки.
Скажете, занадто амбітно? Вважаю, що навіть скромно.
Свобода та гідність варті більшого!
До Царства Небесного не входить людина, котра має гідність меншу, ніж гідність царя.
До Царства Небесного не входить людина, котра має рівень свободи менший, ніж свобода Бога.
Стан Царства Небесного – це стан абсолютної перемоги, і воно береться лише силою. Свобода та гідність так само лише зусиллями та у боротьбі здобуваються.
Боротьба за свободу України – це стук у ворота Царства Небесного.
Коли людина стає на шлях до Царства Небесного, проти неї повстають біси. Коли ми підняли знамена свободи, на нас так само почалися напади: спочатку зовнішні, а потім і внутрішні вороги заворушилися під гаслом “какая разница”. Але це не страшно. Праведнику, котрий став на шлях до Царства Небесного не можна зважати на бісів і потрібно силою переступати через всі спокуси, рухатись до свободи в Богові. Так само коли ми рухаємося до гідної держави, на нашому шляху повстає багато перешкод, але силою свого духу ми маємо їх долати.
Гідність не можна вкрасти. Гідну людину можна взяти в полон, можна голою вивести на сніг і поставити на коліна, але гідності цим не віднімеш. Теоретично в нас можна відібрати землі, можна стріляти «Градами», мінами, кулеметами, брехнею, маніпуляціями, непрофесійністю. Можна заводити кримінальні справи, звинувачувати будь у чому, але гідність, даровану Богом та политу кров’ю, відібрати не можна. Бо її нам дарував Бог. І ми на всі перешкоди від одержимих бісами повинні відповідати, як колись архістратиг Михаїл «Хто яко Бог?». І тоді біси падуть. Не сумнівайтесь.
Нагадую, що сьогодні о 17-й Київ збирається на Майдані. Так, знов у листопаді. Не знаю, чому так. Але все одно переможемо.
Зі святом, порохобраття і порохосестри!
Ловлю себе на думці, що всі люди, з якими я жила, спілкувалася, дружила і навіть працювала до війни, були на Майдані. Не постійно, але принаймні хоч раз прийшов кожен. І підтримували Майдан матеріально так чи інакше теж усі. Після побиття студентів на мітинг пішли цілим будинком, здається, усі дев’ять поверхів.
Можливо, у мене просто маленька бульбашка. Та не можливо, а точно, ми всією бульбашкою потім переїхали у волонтерство.
Але факт є. Я знала про існування антимайдану, але не бачила його вживу, тільки зрідка пробігаючи повз цих людей у метро, коли вони групами під конвоєм бригадирів їхали на Арсенальну. Тільки на моніторах комп’ютера, і ще у телевізорі. У телевізорі Антимайдан втілював собою Янукович – це зрозуміло. І Зеленський з його бидляцьким Кварталом.
Іноді я дуже шкодую, що не вмію читати думки. Я б хотіла зараз знати, що думають ці особи на фото під поглядами Небесної сотні. Що думає Зеленський, який у сьогоднішній промові стільки разів вжив слово “гідність”, що воно втратило смисл у його вустах. Суцільне “ігогого” лишилося. Торохтить як порожній віз під суфлера, грає емоцію, погано грає, непереконливо.
Ні, я не забуду йому “ебонітові палички”. Ніколи не забуду.
Лєна – сценаристка ебонітових паличок – не прийшла. Чи то нерви слабші, не вміє так працювати лицем, чи то рано вставати не захотіла.
Що думає Єрмак? Що означає його публічна поява поряд із Зеленським після вагнергейту? Це ж сигнал усім нам, правильно? Я б хотіла знати, чи задоволений він собою. Чи йому не страшно. Зрештою, чи не печуть підошви. Там, на місці розстрілу українців, у нього б мало підгорати під ногами.
 |
 |
 |
Восемь лет назад началась Революція Гідності.
Пишу – стираю, пишу – стираю. Всё как-то пафосно или мелко, или не о важном.
Что для меня Майдан?
Это когда зае*ало.
Это когда большой и сонный народ почухал репу и сказал: «Не, так дело не пойдет. Нельзя бить детвору, которая просто стоит с лозунгами».
Это когда общество разделилось на две части.
Это когда нам в Донецке столько всего лилось в уши, что Макс сказал: «Да ну в пень! Поеду сам посмотрю, что там и как!», а его родители из России звонили и просили не кушать наколотых наркотиками апельсинов.
Это когда тонкая девушка на каблуках, несущая две покрышки.
Это когда инвалид в коляске, разбирающий брусчатку, чтобы помочь.
Это когда я сидела в тёплом кресле и смотрела, как потоки ледяной воды льются на людей.
Это когда я прочитала, что в Киеве проблемы с шовным материалом, купила его в Донецке, отправила волонтёрам и думала себе: «Ну да. Таня – молодец… Примазываешься, революционерка диванная?»
Это когда мне звонила подруга из Киева и, захлёбываясь воодушевлением, рассказывала, какое тут единение и взаимопомощь. Про бусы с едой, про дрова, про волонтёров, про музыкантов на баррикадах. Про открытые двери храмов.
Это когда падали тела. Не как в кино, успев что-то сказать важное и подержаться за пробитую грудь, а просто на землю. Сразу. И когда к нему полз другой. И падал рядом.
Это когда я впервые в жизни осознала себя частью большого народа, который устал быть терпилой и бросил кирпич в охреневшую морду.
Это когда нам не простили такой дерзости в одной стране по соседству.
Это когда жизнь разделилась на «до» и «после».
И теперь у нас два варианта всего.
Идти вперёд, минируя за собой поля.
Или снова опустить глаза в пол и стать в привычное стойло.
Выбирай.
Сьогодні День Гідності та Свободи. Знаєте, я сьогодні не буду співати дифірамби Небесній Сотні та учасникам Революції Гідності. По-перше, вже багато сказано і сказано ще буде. По-друге, є гірка правда, чимало учасників перемоги в подіях Майдану-2014 вже за кілька років із натхненням заходилися руйнувати завоювання Майдану, привівши у владу коміка «какая разніца».
Я розповім про те, чому Революція Гідності була потрібна. По-перше, тому що в результаті виборів 2010 року у керівництво України пролізли натовпи симпатиків Росії. Приклади? Будь ласка. Начальник Генштабу ЗСУ генерал Педченко через свого духовника священика УПЦ МП повноцінно співпрацював з Кремлем. Українські дипломати розповідали, що, коли до них доходила інформація про російських кротів у керівництві України, з Банкової їм відповідали «ми з Росію одне проти одного розвідку не ведемо». Російський політтехнолог Кірілл Фролов із Інституту Затуліна хвалився у листуванні (зламане українським Кіберальянсом), що існує прямий канал впливу на президента Януковича, ймовірно, через знову таки духовників з УПЦ МП. Азаров, Клюєв, Колесніченко, Медведчук, Табачник відверто відвідували заходи, організовані Інститутом Затуліна, читайте – Кремлем.
Коли зараз нагадують, що Янукович до осені 2013 р. вів Україну до Асоціації з ЄС, постійно забувають, що Асоціації хотіла середня ланка «регіоналів», пов’язаних з бізнесом – вони переважно залишилися в Україні. Так, про Асоціацію з ЄС говорив сам Янукович. Проте керівництво Партії регіонів було налаштоване явно проросійськи. Воно свідомо вело Україну в ситуацію відмови від Євроасоціації та інтеграції з Москвою.
Так, коли питання Асоціації з Європою ретельно обговорювалося (раджу почитати пресу весни-літа 2013 р.), з регіоналами мусила працювати україноцентрична опозиція – БЮТ, УДАР. Тільки лінивий в Україні не спекулював тезою «Порошенко був міністром в уряді Азарова», але ніхто не згадує, що був Порошенко міністром менше року, і за цей час він максимально адаптував економічні закони до Асоціації з ЄС.
Якийсь час оточення Януковича зуміло дурити голови україноцентричній частині політиків. Проте 21 листопада 2013 р. Кабмін прийняв розпорядження призупинити процес підготовки підписання угоди про асоціацію Україна-ЄС. Увечері в Києві почалися протести, які згодом переросли в Євромайдан.
І отут ми доходимо до другої важливої причини, чому Євромайдан мусив статися. Партія Регіонів на листопад 2013 р. довела країну до стану економічного колапсу. Це зараз колишні «регіонали» на ефірах просторікують про якісь економічні досягнення. А от вам цитата:
«Без домовленостей із Росією, досягнутих у вівторок, Україні загрожує банкрутство… Після укладання угод з Росією для нас відкрилося фінансування під нормальні умови. Ми вирівняли ситуацію».
Це заявляв прем’єр Микола Азаров 20 листопада 2013 р. «Укладання угод з Росією» – це про 15 мільярдів доларів, які Москва виділила Януковичу за відмову від Асоціації з ЄС.
Знаєте, Азаров не брехав. Достатньо ознайомитися з даними Держстату, аби переконатися, весь період президентства Януковича в Україні падав ВВП та зменшувалися золотовалютні резерви (у 2 рази за два роки). З Януковичем припинив співпрацю МВФ – уряд Азарова в тупу не виконував їхні вимоги. Іншими словами, економіка за Януковича – це класична економіка популістів, коли всі ресурси країни спалюються, аби викликати в населення відчуття покращення. Це економіка алкоголіка, який виносить з хати все сьогодні задля тимчасового кайфу і взагалі не думає, як житиме, коли виносити стане нічого.
Вам це нічого не нагадує?
У листопаді 2013 р. ситуація дійшла до межі. В країні просто не лишилося грошей на підтримку «покращення». Країна була на межі банкрутства. Саме тому Янукович відмовився від Асоціації з ЄС – за російські гроші. Ми йшли прямо в економічну кабалу до Москви. До відмови від незалежності та суверенітету країни.
Тоді Україну врятував Майдан. Революція Гідності.
