Чи нападе росія

Гліб Бабіч

Нападе росія на нас у повному масштабі чи не нападе, у принципі, – питання часу. Це залежить від вікової швидкості скорочення нейронних зв’язків у голові одного карлика. І нестачі почуття самозбереження тих, хто його оточує.

А ще від того, як у них усіх склалася готовність до світової війни.

Тому що основні «гравці» та «бійці» світу теж знають, що світова війна з ініціативи Росії – це також «питання часу».

Ось тільки цей час може настати, а може, ні. Бо навіть ведмеді отримують по яйцях.

Росію та її божевільного «царя» не можна міряти звичайною логікою. Народжена ними «гібридність» війни з усім світом одразу грає з ними злий жарт. Занадто багато фронтів.

І на всіх напрямках війни – економіки, інформації, ідеології та й, власне, у військовій сфері – вони слабші за інших. Це факт. Тому єдиним аргументом поки що є російська ядерна палиця. Яка, до речі, теж найпримітивнішої моделі з усіх. Але поки що працює.

У нас завжди у тренді розмови – здадуть чи не здадуть нас союзники?

За останні два роки ми зробили все, щоб як до союзника до нас серйозно не ставилися (як і до того, хто збирається захищати себе сам). Облишмо все це на совісті нашої незрозумілої влади. І подивимося – чи є добрі новини?

Є. Ті самі світові «гравці» та «бійці» об’єктивно вважають росію головною загрозою. І будують свою стратегію, і готуються до можливих дій, виходячи саме з цього факту.

Навіть для США Китай є потенційною загрозою другого плану. Тому що Китай, за будь-якої влади (навіть «великого керманича» Мао), тяжів до ідеї «великого Китаю» і навіть світового панування. Але панувати він завжди хотів над світом, а не над його згарищем. Тому що Китай мислить у масштабах історії, що налічує тисячі років.

У Росії, що успадкувала все від СРСР, справи значно гірші. Тут розуміння історії, геополітики, наслідків та шкали «можливо-неможливо» стискуються до рівня досить убогої особи поточного диктатора. Який промиває мозок своїй країні до свого масштабу світорозуміння.

І це розуміють усі. І готуються – нехай у вас навіть не буде сумнівів. І теж ведуть «маневри» по всіх гібридних фронтах (не втрачаючи можливості принагідно заробити на цьому, за можливості).

Так і з Гітлером було, до речі. І коли від імені Європи Чемберлен «подарував» йому Судетську область Чехословаччини, щоб «зупинити світову війну» (решту «поділили» Польща та Угорщина, які пішли у м’ясорубку пізніше), – для головних гравців не було секретом, що жодної «зупинки» не буде. Просто відстрочення. Тому що всі пам’ятали Німеччину у першій світовій. Як і зараз пам’ятають росію (СРСР) у «холодній війні». І у всіх її нинішніх витівках.

Чи станемо ми у всьому цьому протистоянні «Чехословаччиною?»

Тільки за однієї умови. Якщо ми це дозволимо. Якщо хтось не знає, Чехословаччина мала на той момент одну з найбільш технічно оснащених армій. І провела загальну мобілізацію.

Гітлер на той момент не був готовий не лише до світової війни, а й, у принципі, до війни з Чехословаччиною.

Але спрацювали два чинники. Перший (другорядний) – Європа залишила Чехословаччину без підтримки. Другий (головний) – Чехословаччина капітулювала практично без спроб опору (за єдиним винятком).

Бо треба було розраховувати на себе. Але вони опинилися в положенні бійця в окопі, який тримає потужну зброю в руках, але не дивиться в приціл на ворога. А озирається на «союзників».

А можна було б битися. На Нюрнберзькому процесі Кейтель зізнався, що Німеччина не готова була до серйозної війни з Чехословаччиною. Просто ось така вийшла гібридна операція. Де правильно сформований страх виявився сильнішим за реальну можливість до опору. А все могло піти зовсім інакше. У тому числі з масштабами світової війни.

Якби Гітлер отримав по пиці на самому початку.

Так що все досить просто. У нас ще багато чого не вистачає. Але цілком достатньо сил, засобів та досвідчених бійців, щоб чинити опір. І забезпечити агресору необхідну кількість «вантажів 200», що деморалізують. Не озираючись на союзників. Обіцянка підтримки не завжди закінчується підтримкою. Проте вона дуже часто приходить до тих, хто не здається. Сильним допомагають охоче.

Тим більше що Росія старанно дістала всіх. І багато хто чекає відповідної ситуації та приводу.

Тим більш що ми вже били по нахабній пиці. І знаходимося у стані опору. З боєздатною армією і боєздатними резервами. Попри всі спроби «зазирнути в очі» від «миротворців» і манкуртів при владі.

І в Росії про це теж знають. І воювати зі всім світом вони теж об’єктивно не готові.

Тому те, що відбувається на кордоні Польщі та Білорусі, – просто ще одна «вдала вигадка» з низки провокацій. А концентрація військ на нашому кордоні – те, що відбувається регулярно і постійно. Ми вже на війні.

Тому на запитання «чи буде широкомасштабна війна?» дайте відповідь собі «запросто буде». І будьте готові. Всі. І зараз.

Тільки в такому разі війни може не статися.

Бо перемогти нас росія може лише нашими власними руками. Виключно.

І нападатиме, швидше за все, наважиться лише тоді, коли ми будемо готові програти війну.

Ось тільки – хрін їм. Si vis pacem, para bellum

Вони називають себе «російським ведмедем?» Ну що ж. Навіть ведмеді отримують по яйцях.

Усі відео