Кампанія проти вакцинації – це зброя, направлена проти України
Під враженням від прочитаного ©
Від ранку думаю про допис одеських волонтерів, які видають кисневі концентратори ковідним хворим. Апарати закінчилися, черга наростає, кожен виклик – це сльози, трагедія, питання життя і смерті.
Дівчата сіли обдзвонювати тих, хто у них отримав ці концентратори раніше. Можливо, там уже відпала потреба?
Ага, відпала іще й як. Хтось тримає у себе про всяк випадок, раптом іще колись знадобиться. Комусь ліньки його везти назад, все руки не доходять. У когось іще якась справа, яка не дозволяє прямо зараз зайнятися вашим концентратором, який все одно їсти не просить, чого ви причепилися.
Ті самі люди, які кілька днів чи тижнів тому так само оббивали пороги фонду і падали в ноги. Готові були за цими приладами пішки бігти серед ночі. Так само ридали і просилися.
Ковід витягнув з людей і проявив найгірше. І я скільки не шукаю, не знаходжу у собі співчуття і толерантності. Хочеться прямо сказати свиням, що вони свині.
Не можна жити лише інтересами власної дупи. Гребти тільки під неї і думати нею ж.
Людей, які не опустили руки і не зневірилися, я вважаю святими. Я б точно розгубила все людинолюбство перед лицем такої суцільної підлості.
* * *
Знаєте що? Не треба мене втихомирювати. Я оте ваше «цить-цить» уже вісім років чую.
Спочатку тссс, тихіше зі своїм Майданом, бо Схід і Крим не зрозуміє, і на них путін нападе. Потім тссс, тихо, не гойдай човна, бо нашого щура закачує. Тобто ви так вибори не виграєте, якщо будете з Вови обзиватися.
І от знову – закрий рота і сиди, бо фі таким бути, срачі влаштовувати. Ці ваші побоїща вакцинаторів проти антивакцинаторів така брудна справа, ви нам аж біле пальто заляпали.
Тільки тут така справа.
Путін все одно нападе. Вовин виборець ніколи не проголосує за наших.
Кампанія проти вакцинації вестиметься незалежно від того, будемо ми говорити чи мовчати. Це зброя, направлена проти України з росії, вона долетить і вразить свою ціль, хочу я цього чи ні.
Але я перед своєю совістю буду спокійна, я знатиму, що не змовчала, зробила що могла. І голос тихої власної совісті для мене набагато важливіший, ніж тисячі сторонніх голосів.
Російська пропаганда убила тисячі українців. Тисячі людей могли б жити, могли б зараз замовляти подарунки на Миколая, могли би бронювати готелі на канікули. Молоді й старі, здорові і не дуже, енергійні та знесилені, різні як усі люди, кожен зі своїми тарганами і зі своїм унікальним внутрішнім всесвітом – всі вони лишилися б живими, якби їм не вклали у голову маячню про «ампутацію статевих органів» та «5G чіпи».
Так, я вже не добираю слів. Мені дуже шкода цих людей, які до останнього залишаються у свідомості та розуміють, що з ними відбувається. Неможливо уявити, як це – коли робиш останній подих з думкою, що цього можна було уникнути. Що ти лишився б живим, якби місяць тому сходив у поліклініку і зробив малесенький укольчик.
Зараз стрічка ФБ знову схожа на некролог. Я з великим сумом заходжу на сторінки загиблих людей і читаю їхні останні пости. Ось жінка у повному розквіті своїх 52-річних сил приймає вітання з днем народження і тішиться тим, скільки у неї хорошого, і діти радують, і батьки молодці, і свати класні попалися, готові на будь-який «кіпіш». Ось чоловік, заклопотаний бруньками на півоніях, щось там до зими не наросло. Ось смішні мемчики столітньої давності, ось хрестини, ось срібне весілля…
Не смійте ставити мене в один ряд із антивакцинаторами, не смійте писати про нас, як про дві сторони однієї медалі чи як про рівних опонентів. Між нами немає дискусії, між нами немає паритету.
Є ми, хто стоїть в обороні та захищає свою країну. І є вони, вільні чи невільні знаряддя ворожої пропаганди, це у кращому випадку. І усвідомлена зброя, диверсанти, вовки у овечій шкурі, які прагнуть убити якомога більше українців, у гіршому.
Колаж © Радіо Свобода © 2021 RFE/RL, Inc.
