З Днем Тих, на кому все тримається!

Петро Порошенко

Сьогодні захисники і захисниці України – сучасні герої, завдяки яким Україна є і буде. Вони – найкращі сини та доньки нашої держави, які захистили і захищають її від російської агресії.

Сила, відвага, мужність та віра для них не пусті слова – з ними вони щодня стоять на сторожі нашої Незалежності. Незалежності для наших дітей, онуків, прийдешніх поколінь. «Хто з мечем до нас прийде, той від меча і загине…». І від щита, яким стали для нас наші Збройні Сили. Безкінечна вдячність вам за те, що невпинно наближаєте нашу Перемогу.

Щиро вітаю зі святом наших воїнів. У першу чергу тих, хто несе службу на передовій, у зоні Операції об’єднаних сил. Вітаю всіх українців з Днем захисників і захисниць України! Слава нашим воїнам! Слава Україні!


Марина Порошенко

Сьогодні ми відзначаємо важливий для багатьох поколінь українців день, три глибоко історичних і духовних свята — Покрови Пресвятої Богородиці, День українського козацтва та День захисника і захисниці.

Багато століть тому слава про героїчне українське козацтво ширилася усією Європою. Тому, коли у 2014 році ми відновили нашу армію, вона стала не лише гордістю України, а й відродила славу українського війська у Європі та світі.

Наша армія згуртувала довкола себе всю країну, звільнила більшу частину окупованих територій і вже 7 років поспіль боронить кордони України.

Дорогі наші герої! Сьогодні ми щиро дякуємо кожному з вас за захист цілісності й незалежності нашої країни, за наше мирне життя.

Дякуємо усім, хто за покликом душі та честі професії став поруч із військовими у боротьбі за країну — медикам, капеланам, журналістам, волонтерам. Адже кожен із вас захищає Україну на своєму фронті.

Вітаю зі святом героїзму, єдності і сили! Нехай Пресвята Богородиця захищає вас. Слава Україні!


Михайло Забродський

Вітаю, шановні друзі!

Зі святом! Нехай Свята Богородиця благословляє та захищає український народ!

Водночас вітаю з Днем захисника України шановних військовослужбовців і ветеранів, волонтерів, дипломатів, державних посадовців, лікарів, вчителів, науковців, бізнесменів, працівників виробництв та сільського господарства, працівників культури та освітян!

Адже День захисника України – це свято не тільки людей, одягнутих у військову форму одягу, і тих, хто присвятив цьому життя. День захисника України – це всенародне свято нескорених свідомих громадян, які своєю професійною, викладацькою, науковою, громадською діяльністю, сумлінною працею і навчанням, волонтерською роботою забезпечують економічний, гуманітарний, освітній та інформаційний захист держави.

У кожного з нас свій фронт, але внесок кожного дуже вагомий, адже ми робимо з вами святу справу – боронимо рідну землю та забезпечуємо мирне життя народу та наших нащадків.

Слава Україні! Слава її захисникам та захисницям!!!


Юрій Гудименко

Придивіться уважно до людини на фронті.

Ця людина вдягнена у сучасний камуфляж. У неї сучасна зброя. Вона вміє користуватися тепловізором, над нею у небі літають квадрокоптери та безпілотні апарати. Це людина двадцять першого сторіччя. Людина, яка захищає свою землю. Людина сучасної війни. Людина танків, людина ракет, людина мін і екранів, артилерійських планшетів та ІПСО.

Але придивіться уважніше. Ні, не так. Не роздивляйтеся той піксель на формі. Заплющте очі. Роздивляйтеся… уявою. Пам’яттю. І ви побачите. Зрозумієте, про що я.

Ви побачите тіні.

У деяких тіней буде стара форма. «Дубок» або щось схоже. На ногах, скоріше за все, кросівки або чорні, незручні берці. На руці – жовтий скотч. І лють у порожніх, мертвих і водночас таких живих очах.
Вони загинули за свою землю.

У інших тіней будуть шинелі. І старі автомати, а то й гвинтівки, застарілі вже тоді. І в очах, і мертвих, і живих – лють і гордість за нащадків.
Вони загинули за свою землю.

Ви побачите тіні людей із мечами та сокирами. Людей із шаблями та пістолями. Людей із рушницями і людей із кулеметами. Ви побачите їх всіх – тіні попередніх війн, проголошених чи ні, великих, світових або маленьких і світом не помічених, забутих.

Не відкривайте очі, і ви почуєте крики радощів і крики болю. Хрипи коней та лязгання машин. Почуєте, як б‘ється на вітрі корогва, і як б‘є бойовий барабан.

Вони стояли тут і залишились тут. Тінями людей, які захищали цю землю.

Торкніться її. Торкніться землі, на якій вони стояли. Вона напилася їхньої крові. Поту коней. Мастила машин.

Віки минають. Змінюються тисячоліття. Блакитна куля здійснює все нові й нови оберти навколо жовтої зірки у тихому, такому тихому космосі.

А їхні тіні тут.
На Донбасі й вулицях Києва.
У Криму та піді Львовом.
За Карпатами і на Сіверській землі.

І так буде завжди.
Поки живий хоч один українець, їхні тіні будуть тут.

Придивіться. Заплющте очі. І торкніться землі.
Їхньої й нашої землі.
Яку вони зберегли та передали нам. А ми передамо нашим дітям.

З днем захисників і захисниць України.
Всіх.


Serg Marco

Все сегодня будут выкладывать фото с войны, ну и ладно, побуду банальным.

Это грузовик, подбитый ПТУРом под Верхнеторецким, в котором погиб морпех Артур Голуб. Артур погиб от ПТУРа, в котором не было проволоки. Новый российский ПТУР с лазерным наведением.

Фото сделано через несколько минут после попадания. В зоне поражения вторым ПТУРом находятся командир батальона Вадим Сухаревский, офицер батальона, волонтер, “правые” и медволонтеры. Позади стоит волонтерский медэвак, который когда-то помог купить Юрий Голик из Команды Резниченко.

Справа подбегает в это время Дмитро Коцюбайло со своими башибузуками и водой, чтобы потушить тело. А из медэвака в это время женщина-медик достает политиленовый черный пакет…

Тело Артура успели забрать до того, как коллаборанты успели среагировать на новую группу людей, и до того, как взорвался второй бак грузовика (видно, как он разгорается на фото).

А потом была месть. Но об этом я расскажу в другой раз.

Эта картинка остается у меня в моем “семейном альбоме” в голове (и таких картинок насобиралось немало) как напоминание происходящего. Что враг убивает украинцев. И в ответ мы видим сплоченность разных людей. Гражданских, военных и “тех, кого там нет”.

Мы все, такие разные, стоим на защите своей земли от российской агрессии. Мы оплакиваем наших бойцов, помогаем нашим бойцам, а бойцы обрушивают на врага металл и пламя.

Сегодня день защитника, и я преклоняю голову перед павшими и живыми. В том числе перед теми, с кем мы шутим шутки и мерзнем в одних окопах.

Я вас видел. Я знаю, чего мы стоим. Им нас не победить. Несмотря ни на что. Мы отомстим за каждого павшего и вернем все наши земли.

И сегодня наш день.

С днем защитников Украины! Мы все разные, но цель у нас одна. И мы ее достигнем!
Слава Україні!


Мартин Брест

Ну пиздец же, а не это ваше 14-е октября.

В 1942 году створено УПА, а УПА были такие падлы, которые умудрялись раздавать пиздюлей в обе стороны, не особо различая цвета флагов и формы фуражек. УПА было всё настолько похуй, что они успели заебать и коммунистов, и фашистов, причём настолько талантливо, шо вже скока лет прошло, а россию до сих пор плющит.

Покрова. Покрова була покровителькою козацтва, а это были такие лютые падлы, которые вообще пиздили всё окружащее, а що було мёртвое – поднимали с носака, поливали живой водой, посыпали целоксом и снова пиздили.
Они хуярили польскую шляхту, русских бояр и литовских дворян, а когда летом ехали в отпуск на олл-инклюзив в Турцию – хуярили и турков.

Козакам было настолько всё похуй, что они иногда давали пиздюлей всем одновременно, по очереди, по алфавиту, по старшинству, по рейтингу и по популярности. Иногда по приколу они пхались в Европу по безвизу и пиздили французов, но это уже был явный перебор, для эстетов. Хотя козакам было похуй. Точнее глубоко, сука, обеспокоены.

Князь Ярослав Мудрый как-то раз в середине октября задумал коварную хуйню, а так как князь був наш, то есть та ещё падла, то и подляна вышла прям на загляденье. В 1036 году он отпиздил половцев, причём хуярил долго и со вкусом, поворачивая их разными сторонами и перед каждым лящом окидывая туманным взором истинного художника.

Князю, в принципе, было похуй, кого пиздить, просто печенеги неудачно зашли, да и название “печенеги” какое-то пиздоватое. Короче, слово за слово, получили псоглавцы пиздюлей, а князь от широты души решил ебануть церкву киевского патриархата, как раз снова к 14 октября. Хуй його зна, чем ему так жовтень понравился, може, тоже любил слова на “ж”.

И уже в 2014 “для вшанування героїзму та мужності…” було назначено специальный день. Догадайтесь, хто снова потерпел? Правильно, 14 октября.

Мужнім захисникам було виділено спеціальний день для свята, но захисникам було похуй, хто там и що назначает, бо если встречались пехотинец, морпех и десант, ну и решали, шо свято будет сегодня, то похуй на всё, свято будет сегодня.

Ну и так как все перечисленные виды войск борятся за звание главной падлюки Збройних Сил, то каждый последовательно выебал все именованные, номерные и красиво названные дивизии российской федерации, не пренебрегая даже бурятами. Да, на бурятов не встаёт, але хіба хочеш – мусиш, в країні війна, соберись, тряпка.

Хуярили с чувством, с толком, с расстановкой и оттягом, шоб успеть оторваться во время ротации, бо на полигоне – пиздец, холодно и колбаса тока с Газели продаётся, а до Ульяновки хер зна скока по пылюке топать. Мрак и полная коррозия – живи, военный, пока ты в ООС. Дыши, бля, полной грудью.

Армии было похуй всё и всегда, эти падлы настолько привыкли пиздить супостата, что остановить их могут или ядерные заряды, или предательство командования.
Хотя нет, похуй. Ядерные не остановят.

С праздником, падлы! 😆


Гліб Бабіч

А що в мене є? Та все. Ти навіть не уявляєш.
Кажеш, війна несе – що ти бачиш, коли стріляєш?
Те, що я бачу в приціл, не є картиною світу,
Бо яка в тебе ціль – таке ти і сплатиш мито.

Ось, я – бороню своє. Плачу своїм і собою.
Що там у мене є? На чотириста метрів бою?
Люди, що люблять, бісяться, ненавидять, і байдужі,
Гострий уламок місяця, що лежіть у калюжі,

Тихе слово «люблю», не сказане, бо не на часі.
Небо із кришталю, а крізь пролітає трасер.
Червоний колір піску, на дуже потертих берцях,
Куля на ланцюжку, що влучила мимо серця,

Мій портал – телефон. В країни і краєвиди.
Зброя, мов фараон – бо взята із піраміди.
Вода у руслі окопів, як дельта у Амазонки,
Париж, ресторан, Європа – у м’ятій банці тушонки.

Арабська кава – шифром життя у залізній кружці.
На броніку римські цифри – група на тонкій смужці.
Американський джгут, та шприц вгамування болю,
Китайський приймач, захриплий, як голос у «Моторолі»,

Наліпка смішна «Kill Bill» на боці у автомата,
Німецький нічний приціл, що везли з села в Карпатах,
Пластмасовий білий хрест, дитячий святий малюнок,
В навушниках «Queen. The best», на картці – пустий рахунок.

Постійно голодний пес – живий оберіг для ВОПу,
Турботливі СМС – «Купуйте квитки в Європу!»
Проклюнеться, мов трава, проміж попси у новинах,
Що десь там війна (бува), І хтось там (бува) загинув.

Ось так живемо, братан! І все як у всіх, і вдосталь.
Спокійні, як ураган – якусь там епоху поспіль.
Живучі, немов щури, біля нори просто неба,
Щоб знати правила гри – суддею бути не треба.

Ти кажеш, що бачив світ. А я, бачив більше за тебе.
Те, що весь бруд, весь піт – це тільки стежка по небу,
Все буде – чи тут, чи десь. Бо доля – вона строката.
А світ, вміщається – весь – на дні рюкзака солдата.

Гліб Бабіч, 2020

З Днем Тих, на кому все тримається!

Усі відео