Тягар доказів

Іван Хомяк

З давніх-давен в юриспруденції існує правило: “Onus probandi incumbit ei qui dicit, non ei qui negat” (Тягар доказів лежить на тому, хто стверджує, а не на тому, хто заперечує). Якби ми в своїх суперечках дотримувалися правила “тягаря доведення”, то багатьох бід уникнули б. З іншого боку, скільки людей на ігноруванні цього факту не слабо піднялися. Особливо в політиці та релігії. Скільки наші славні “активісти”, яким зараз мов заціпило, кидали бездоказових звинувачень проти Порошенка?.. Скільки релігійних воєн, пронеслися над землею?..

Проблема набагато глибша. Уявіть, як хтось стверджує, що бачив у лісі Ноя, який прикопував під смерекою трицератопса. Не ви маєте доказувати, що Ной давно помер, що вони із трицератопсом із різних епох, чи що ніяких трицератопсів не існує, бо в Біблії про них ні слова…

Той, хто стверджує подібне, сам повинен надавати докази реальності події, а не той, хто йому заперечує. Наприклад, неможливо навести докази неіснування Бога. Хіба що це який дрібний матеріальний демон, що сидить на конкретній хмарі та підглядає за землянами. Атеїстам спершу потрібно мати докази Його існування, а не доводити Його не існування.

Як показує дослідження судової практики, найменш надійним доказом є покази свідків. Людський мозок штука дуже химерна – він крутить свідченнями, як арійці сонцем. Тому докази мають бути емпіричними, матеріальними, і повторюваними перед незаангажованим та незалежним спостерігачем. Без цього будь-яке твердження є гіпотезою. Без цього будь-яка суперечка крутиться на межі між маячнею та пустослів’ям.

Усі відео