Про Марш і не тільки. Погляд із колони (фото, відео)
Пишу тільки зараз, бо в день свята був занадто зайнятий, а після взяв паузу на день, поки у всіх дещо не вляжуться емоції. І, напевно, це правильно.
Марш Захисників України відбувся, і відбувся переконливо. Наша колона була побудована в місці виходу інших коробок, і повз нас пройшли всі. Ми йшли замикаючими. Незважаючи на спеку, незважаючи на те, що хотілося вже скоріше йти, а не чекати, – ми з задоволенням і навіть із азартом дивилися на те, як там далеко, за Університетом виникали нові і нові колони.
Нас (всіх учасників Маршу) було багато. І це багато про що каже.
Хтось досі запитує «Навіщо це все?». Можна відповісти просто – День Незалежності. Ті, хто відстоював Незалежність, на чолі з тими, хто відстоював її зі зброєю в руках, святкують СВОЄ свято.. І вшановують тих, хто загинув за Незалежність – це і їх Марш. І назвати ще багато простих і зрозумілих причин.
Але коли один із журналістів попросив мене в одній фразі сформулювати «для чого», я відповів те, що думаю і відчуваю сам. І знаю, що так думаю не тільки я. Я сказав: «Ми демонструємо всім, що ми є, нікуди не поділися і не дінемося».
Саме так. Саме тому два роки тому практично стихійно виник Марш – всупереч рішенню влади про скасування Параду.
Цього року Парад знову пройшов по Хрещатику, і це, безсумнівно, добре. І величезна заслуга в цьому тих, хто виходив на Марш два попередні роки.
Але Марш Захисників України – це нагадування. Нагадування ворогові, що сила опору України, значно більша, ніж штатний склад Армії, і всі ці люди увіллються в неї в будь-який момент. Нагадування країні про те, що йде війна. І хтось досі кожен день ризикує на «лінії зіткнення», гине і відправляється в шпиталі, щоб інші могли жити і святкувати. Нагадування про те, скільки людей відстояло і відстоює Україну. І застереження від будь-яких спроб поступитися її інтересами. І спроб «заглядати в очі» ворогові будь-яким способом, крім оптики військового призначення.
Марш – один з потужних і дієвих запобіжників від будь-яких згубних дій. І так, це демонстрація сили. Справжньої сили України, як і військовий парад.
Тому всі, хто закликав до «повної аполітичності» маршу, помилилися. Марш – яскравий і найкращий вияв природної політики України. Політики захисту своєї країни від будь-яких посягань. Ззовні або зсередини.
І ще, я дуже радий, що і ми стали потужною частиною загального Маршу. Ми оголосили про створення ГО “Res_Publica. Брати по Зброї” всього лише три місяці тому. Але в наших коробках і під нашими прапорами стали до строю майже тисяча учасників війни з росією. І це тільки ті, хто зміг приїхати до Києва (велика подяка всім нашим осередкам за організацію). І цього року ми були найбільшою колоною з організацій учасників війни з росією. І невід’ємною частиною спільного Маршу.
А за нами, в цивільній колоні, очолюваній ГО Справа Громад, пройшло ще не менше десяти тисяч наших однодумців. Там також були учасники війни з росією, волонтери, ті, хто допомагав і підтримував опір України ворогові. Ті, для кого Незалежність – не пафосне слово, а єдиний спосіб існування держави.
Я мав честь вести ці коробки військових і цивільних. І коли ми увійшли на Майдан, я побачив, що тільки наша колона, частина величезного спільного Маршу, зайняла весь Хрещатик.
І це ще раз підтверджує те, що єдність тих, хто захищав і відстоював Україну, міцніше і вище, ніж будь-які розбіжності. І, впевнений, так буде і далі.
Так, в наших рядах була величезна кількість людей, які підтримують як Братів по Зброї, як громадянську діяльність «Справи Громад», так і партію Європейська Солідарність, включаючи тисячі її діючих членів. І це цілком природно, тому що всі ці люди – безсумнівно підтримують і Незалежність, і Армію, і все, що робить Україну Україною. Але в наших колонах не було жодної партійної символіки. По-перше, відповідно до загальної домовленості серед організаторів Маршу. А по-друге, сама суть ідей Маршу на день Незалежності – дійсно однаково об’єднати всіх патріотів, незалежно від партійної приналежності (або безпартійності).
Так, в наших колонах були депутати ЄС самих різних рівнів. І йшли вони всі не як політики, а як громадяни України, які вшановують її захисників і вважають Незалежність основою держави.
А разом з Братами по Зброї йшов Петро Порошенко – п’ятий Президент України і Верховний Головнокомандувач найважчих років війни. Тих років, за які Збройні Сили України виросли в потужну силу. Практично з нуля. Президент, який зробив на своїй посаді величезну роботу по консолідації світової спільноти на підтримку України. Який чесно і ретельно виконав свою роботу, як і кожен із нас. Тільки обсяг її був чималим. Тому ми, учасники війни з росією, Брати по зброї, ті, хто був на марші, і ті, хто не зміг приїхати, і, повірте, тисячі й тисячі військових (колишніх і діючих) вважаємо, що він має безперечне право йти разом з нами на Марші як один із нас. І цю нашу думку варто поважати, навіть якщо хтось вважає по-іншому.
Тому що ми всі – частина новітньої історії України. Історії опору потужному ворогові й силам, що намагаються знищити Україну як державу і як Націю. Ця історія є і буде, і її ніхто не перепише в залежності від бажаного «ракурсу».
Тому цей Марш і складається з абсолютно різних людей – за поглядами (політичними і аполітичними) і позиціями, іноді майже протилежними. Але єдині ми в одному – в момент, коли країна і її Незалежність під загрозою, ми чинимо опір ворогові разом. І ми впевнені, що в цьому і є прояв Єдності. І ми впевнені, що як раз в цьому один з основних сенсів Маршу.
Тому ми пишаємося тим, що взяли участь в Марші Захисників України разом з усіма. Тому що захисників, тих, хто за неї воював, об’єднує бойове братство. Справжнє. Воно виникло в процесі справедливої війни за свою країну. І саме це лежить в основі нашого ГО “Республіка. Брати по зброї”. Навіть в назві. І саме тому ми з глибокою повагою ставимося до всіх побратимів, які взяли участь у Марші, в будь-який з коробок. І до всіх справжніх українців, які до нас приєдналися.
Марш відбувся. Свято відбулося. І його не вдалося затьмарити нічим. Навіть «зеленим» інцидентом біля Меморіалу Небесної Сотні у виконанні найманої кримінальної «торпеди». (Про це буде окремий пост завтра).
Наша колона пройшла від Майдану до Співочого Поля. По дорозі ми вшанували пам’ять Героїв Небесної Сотні й загиблих у війні з росією біля стіни пам’яті Будинку Офіцерів. Ми прийшли на Співоче, де вже йшов організований нами, абсолютно безкоштовний, вільний і доступний святковий концерт. Де грала драйвова, справжня, українська музика.
І закінчили ми цей день Гімном України. Як і повинно бути на День Незалежності.
І тих, хто зловтішається з приводу того, що нам чимось «зіпсували свято», я засмучу. Ви помиляєтесь. Подивіться відео з концерту. Подивіться на людей, на їхні очі, на їх радість. До речі, подивіться і виступ там п’ятого Президента, якого так нерозумно і безпорадно намагалися «нейтралізувати». І ви все зрозумієте.
Тому, що це таке свято. В його процесі відпадає будь-яке лушпиння і залишається головне. Тому що Україна – це більше ніж будь-які чвари і непорозуміння. Вона об’єднує.
Завжди.
Дякую за чудові фото Anatolii Dybets, Olga Soshenko, Mikhail Palinchak. Звісно, когось із авторів міг загубити в величезній купі світлин, вибачте, будь ласка.
