Народний наївізм і номенклатурний примітивізм

Коли руки ростуть із дупи – це, звісно, дуже погано. Але коли руки ніби й на місці, але дупа замість голови – це вже невиліковно. От щось подібне й у цій зеленій ОПі… Кияни ледве вгамовують страх своїх діток, з якими мали необачність пройтися по вулиці Банковій. А там жахи-мраки… Щоб малята хоч заїкатися не стали. Але ж нам сповіщають, що це візуалізовані в скульптурі твори самобутньої народної мисткині Марії Примаченко, однієї з навідоміших у світі майстринь у жанрі наївізму (раніше побутувала образлива назва “примітивізм”, але зараз її виправили). Як же можна не любити народну творчість? Народну творчість любити й поважати та популяризувати – річ благородна. Але ж не цю психоделічну порнографію!

Для порівняння публікую текст повідомлення на сайті зєпєрдєнта, дві знимки з натури того, що вони там наваяли, а далі підбірку захопливих фантасмагорій народної художниці, яка пензлем передавала свої фантазії про невідомий світ, який завис десь між казкою та реальністю.

На всяк випадок застережуся, що вибирав зразки справжніх творів Примаченко нашвидкоруч, тому, якщо випадково серед них проскочить чужий твір (подібні малюнки створювала також інша народна мисткиня Ганна Собачко), то не судіть. Я ж не про Марію Примаченко, я про народний наївізм і номенклатурний примітивізм і зриму прірву між ними. І за наші гроші, між іншим…