Підміна понять – одна з головних проблем в Україні ХХІ сторіччя
Однією з головних проблем в Україні ХХІ сторіччя стала підміна понять.
«Суддю Чауса затримали…» – а він справді суддя? Не людина з посвідченням судді? Ось є, наприклад, суддя Високого суду Її Величності в Лондоні та є суддя Чаус. Наче, за термінологією, два судді. А вони точно займаються однією справою? Ми всі в цьому впевнені? Бо особисто я певен, що справжній суддя там буде тільки один, лондонський. А Чаус, якщо дивитися глибше, не суддя, а людина, що роками видавала себе за суддю, отримуючи неправомірну вигоду.
«Журналіст телеканалу Медведчука заявив…» – а він точно журналіст? Як ми це знаємо? Бо в нього посвідчення журналіста? Так і у Скабєєвої таке посвідчення. Вона теж журналіст? А мені здається, що вони обидва пропагандисти. І тоді заголовок мав би звучати так: «Пропагандист телеканалу Медведчука заявив, що…». Так було б і чесніше, і зрозуміліше. Для всіх.
І так у всьому або майже в усьому. «Партіями» у нас себе називають юридичні особи, які не мають навіть політичної програми. «Політики» у нас – вчорашні фотографи на весіллях. «Експерти» на телебаченні – тотальні бовдури, котрі за дрібний прайс відпрацьовують в ефірі темники, написані іншими бовдурами, настільки ж тотальними, тільки за трохи більший прайс. «Правоохоронні органи» – взагалі за межею добра і зла. Де вони, а де охорона прав.
У законах, договорах та наукових роботах є глосарій – словник, в якому перелічені терміни, поняття і їхній сенс. Щоб і той, хто писав, і той, хто читає, були впевнені, що говорять і читають про одне й те саме. Новий український суспільний договір має розпочатися саме з такого глосарію.
Бо зараз, коли навколо нас все чорне називає себе білим, а біле – чорним. І перш ніж нам сідати грати в шахи, треба спершу все ж таки визначитися із кольорами.
Карикатура © Юрій Саєнков
