Між правими та лівими, між багатими та дурними
Ось дивіться, яка фігня.
В політиці є праві та є ліві. Ці два прості слова часто змінювали свій зміст, але десь з середини ХХ сторіччя розподіл іде за відношенням до ролі держави в економіці та житті громадян. Якщо дуже коротко: ліві вважають, що держава має вирівнювати всі «нерівності», обмежуючи права тих, хто більш багатий/білий/успішний/красивий/гетеросексуальний і так далі. А праві вважають, що держава взагалі не для того, бо держава має контролювати рівні права на старті, а хто там на фініші став багатшим чи більш успішним – той і молодець, можна заздрити.
Інакше кажучи, якщо у змаганнях хтось бігає швидше або стрибає вище за інших, то праві пропонують його нагородити кубком, а ліві – відрізати ноги, щоб всі бігали та стрибали однаково і переможців не було. Розумієте різницю? Думаю, розумієте.
Ось СРСР – це ліва держава, «мєчта всіх мужичків». Одяг у всіх однаковий, авто однакове, будинки однакові, зарплатня однакова. Держава вирішує за тебе майже все: де ти будеш вчитися, де служити, де працювати і де лежати після смерті. Приємним бонусом йдуть номенклатура, державні дачі у головних комуністів (бо ж всі звірі рівні, але деякі рівніші за інших), репресії, голод та ГУЛаг. ГУЛаг – це і є комунізм, сферичний у вакуумі. Однакова їжа, форма, робота та могила.
Японія – це переважно права держава. Працюй – будеш молодець. Не працюй – тоді не заздри тим, хто напрацював. Ось «Тойота»: вона коштує грошей. Зароби – купиш, не зароби – не купиш, вкрадеш її – сядеш. Це якщо дуже примітивно, але сутність зрозуміла.
Отже, зараз у політології (в якій взагалі поділ на лівих та правих вважається застарілим і примітивним) до правих зазвичай відносять всіх, хто за капіталізм (від правих лібералів до монархістів і фашистів), а до лівих – всіх, хто проти капіталізму (від анархістів і комуністів до соціал-демократів). Звичайно, цей поділ іде не по назві партії, а по суті – партія наці-популіста Жиріновського назвається «ліберально-демократичною», хоча, звичайно, вона ані про лібералізм, ані про демократію. Як і велика кількість тих українських «правих», які не цураються використовувати лівацькі тези про «атнять і падєліть».
Так ось. Всі оці рухи у напрямку регуляції цін на бензин, підвищенню податків для багатих, заборони ринку землі, втручанню держави у внутрішньосімейні стосунки – називається лі-вац-тво, і абсолютно пофіг, чи у вас на руці набита свастика, чи на лацкані піджаку значок «правої партії». Ліві – за те, щоб держава вирішувала за людей, праві – за те, що дорослі люди можуть якось вирішувати самі.
Правий підхід – це про Німеччину, США, Британію, Японію, Сингапур. Лівацтво – це про Венесуелу, Кубу, Північну Корею, СРСР, і тепер про Україну.
Сьогодні – день пам‘яті жертв політичних репресій. Я був з дитиною на Личаківському цвинтарі. Там на рядах хрестів поряд одне й те ж слово: «респресований», «репресований», «репресована», «репресований».
І зробили це ліваки. Ті самі, які починали з «атнять і падєліть».
