8 травня о 22:15 закликаємо прийти і вшанувати пам’ять жертв Другої світової війни
Не «можем павтаріть», а НІКОЛИ ЗНОВУ!
У 2015 році Україна на державному рівні відмовилась від російсько-радянської традиції помпезного святкування Дня Перемоги і нарешті дистанціювалася від кремлівського «побєдобєсія». Ми, українці, повною мірою відчули страшні наслідки панування людожерських режимів — як нацистського, так і радянського. Із 65 млн загиблих у Другій світовій війні 8-10 млн — українці. Тому 8 травня в Україні, як і в усій Європі, — День скорботи за жертвами найкривавішої в історії людства війни.
Тирани XX століття намагалися розірвати Україну на шматки. Але ми вистояли. Вистояли тоді та стоятимемо за свою свободу до перемоги.
Сьогодні як ніколи Україні потрібна єдність. І пам’ять про те, до чого призводить загравання з катами.
Закликаємо всіх прийти і вшанувати пам’ять воїнів, які наближали перемогу у 1945 році. І помолитися за тих, хто сьогодні тримає над нами небо на Сході.
Пам’ятаємо. Перемагаємо. Слава Україні!
8 травня о 22:15 «Меморіальний комплекс «Національний музей історії України у Другій світовій війні».
У вересні 1939 року разом з поляками українці першими відчули наслідки змови двох тоталітарних режимів, комуністичного та нацистського, які розпалили смертоносну пожежу Другої світової. Гітлер і Сталін — одного поля ягоди. І Путін, так само, як і вони, — палій війни, який нищить міжнародне право, а землі сусідів розглядає як «життєвий простір» для своєї імперії.
Недарма в наш час у стінах українського парламенту ухвалено закон, який юридично урівнює злочинність нацистського та комуністичного людиноненависницьких режимів. Рік за роком, сподіваюся, ми відходимо від імперського «побєдобєсія» до європейської традиції пам’яті про трагедію найжахливішої в історії людства катастрофи.
Ми, українці, пам’ятаємо про мільйони євреїв, що загинули внаслідок Голокосту. Так само засуджуємо геноцид кримськотатарського народу. Це наш спільний біль, який не вщухає понад вісім десятиліть.
«Ніколи знову», — під таким гаслом ми сьогодні відзначаємо День пам’яті і примирення. Адже саме мета не допустити нової великої війни в Європі й породила Європейський Союз, до якого ми нині прагнемо.
Хай незгасна людська пам’ять про колосальні багатомільйонні жертви Другої світової, про тисячі дощенту зруйнованих міст і десятки тисяч спалених сіл застереже світ від повторення цієї жахливої катастрофи.
Бажаю всім українцям миру. Путін — капут! Слава Україні!
Людське життя завжди непередбачуване, як би ретельно ми все не планували і не намагалися врахувати. Епідемії, економічні кризи, війни, природні катаклізми – це фактори, які не завжди можна передбачити та які можуть вносити свої корективи в життя не лише окремих країн, а й цілого світу. Щоб вистояти в цьому вирі змін та викликів потрібно не лише передбачати їх можливі наслідки, але й робити правильні висновки з уроків історії та застосовувати на практиці ці знання.
Уінстон Черчилль влучно сказав, що якщо обрати між безчестям і війною безчестя, отримаєш і безчестя, і війну.
“Я привіз вам мир”, – сказав прем‘єр-міністр Британії Невіл Чемберлен, підписавши з Гітлером Мюнхенський договір, яким зраджувалась Чехословаччина та узаконювалася окупація Судет Німеччиною через формальний привід: «більшість населення регіону були німецькомовними».
Друга світова війна все одно почалась, незважаючи на Мюнхенську змову, яка, попри сподівання європейських політиків, не тільки не вгамувала апетит Гітлера, а навпаки – розбурхала його, бо апетит приходить під час їжі. Ця змова дала додатковий час та ресурси Рейху, щоб наростити військові м’язи. В результаті, підписанти Мюнхенського договору понесли неймовірні втрати, а світ поринув у війну, яка тривала шість років. У Другу світову було втягнуто майже 70 держав і 80% населення земної кулі. Загинуло близько 70 мільйонів людей. Це одна з наймасштабніших трагедій за всю історію людства, яка довела, що з агресором не можна домовлятися, його треба зупиняти та знищувати.
Щоб не повторити подій восьмидесятирічної давнини нам треба пам’ятати уроки історії, які свідчать, що агресор розуміє лише мову сили, а будь-які спроби “умиротворення” розцінюються ним як слабкість і потурання його прагненням. Пам‘ятаймо всіх, хто пав жертвами війни, не допускаймо помилок і безчесних вчинків, готуймо зброю, а не шукаємо мир в очах маніяка!
День пам‘яті і примирення – ключовий для розуміння історії. Пам‘яті про правду, коли народ, позбавлений власної держави, мав воювати в арміях інших держав, повставати за свою країну, але платити гірку ціну за амбіції та рішення чужих лідерів, чужих держав.
Примирення на основі розуміння, що саме Україна і її незалежне існування є критерієм оцінки і минулого, і теперішнього, і майбутнього. Сум за полеглими і розуміння, що Ніколи знову для нас – це насамперед ніколи не допустити, щоб українців роз‘єднували, щоб українці втратили власну державу, щоб українці мали воювати одне з одним.
Ми перемагаємо, коли пам‘ятаємо.
Вічна пам‘ять полеглим – і слава незалежній Україні!
Сьогодні, 8 травня, – річниця підписання капітуляції фашистською Німеччиною і закінчення Другої світової війни в Європі. Для мене перш за все – День пам’яті. Примиритися моєму поколінню все ще важко. Людська пам’ять вибіркова і підступна. Але все ж таки існують у нашому світі речі, які потрібно пам’ятати цілком, без виключень і політично зручних обумовлень. Головна трагедія минулого сторіччя – Друга світова війна саме така подія.
В тій війні наші співвітчизники воювали практично в усіх арміях світу, по обидва боки протистояння світового масштабу. І сьогодні, коли як і сімдесят шість років тому над країною знов нависла смертельна загроза, нам, українцям, є над чим замислитись і про що згадати.
Пам’ятати це водночас і багато і мало. Головне все-таки робити відповідні висновки, які для нас є актуальними саме зараз. Спробуємо. Без спірних дат і без неоднозначних назв, без звинувачень і звеличень. Тільки висновки.
Світова війна почалася як спроба реалізації політичних амбіцій. Спочатку лише між двома країнами з вкрай ненадійними і нерішучими союзниками. В підсумку, в Другій світовій воювали 62 з існуючих на той час 74 незалежних держав світу і більше півтора мільярди людей по всій планеті. Окремі держави навіть встигли прийняти в ній участь по обидві сторони протистояння. В підсумку, війна коштувала людству десятки мільйонів життів. Ще й зараз історики сперечаються між кількістю від 60 до 80 мільйонів. Зазначене має тверезити прихильників теорії “малих воєн” і малозначності конфлікту на українському Сході.
Друга світова – перша війна в історії людства, яка велася на землі та під землею, на воді та під водою, в повітрі та у стратосфері, в радіоефірі та в інформаційному полі. І лише певне “відставання” загального технічного прогресу не дозволило їй в той час перекинутися в космос і кіберпростір. Та війна народила величезну кількість воєнних технологій, багато з яких використовуються і зараз, і перш за все – ядерну зброю. Тож поява на лінії зіткнення на українському Донбасі БПЛА і лазерної зброї ще далеко не межа людської винахідливості та польоту наукової думки.
Результати Другої світової й сьогодні продовжують мати неабиякий вплив на політичні та історичні процеси в усьому світі. Її наслідками продовжують і пишатися, і журитися з приводу них. Війна – це, перш за все, мистецтво руйнації і держав і людських доль. Таким же чином військове протистояння в новітній історії нашої країни здатне на десятиріччя вперед визначити напрямок руху і сприйняття друзів і ворогів.
Тієї війни не хотіли. Її небезпеку і реальність не одразу відчули. А агресора на початку намагалися заспокоїти суто дипломатичними реверансами. Будь-які спроби умиротворення агресора або сподівання, що все “вирішиться само собою”, призвели лише спочатку до європейської, а згодом – до світової катастрофи. Будь-які спроби потурання призводили лише до того, що “апетит” хижаків розгорявся з новою силою. Зволікання і нерішучість наших дій в умовах агресії і в нашому сторіччі будуть сприйматися ворогом лише як ознака слабкості.
Друга світова продемонструвала, що військові і політичні альянси можуть бути самими парадоксальними і несподіваними. Особливо коли навіть далекі в ідеологічному відношенні держави об’єднані відчуттям спільної небезпеки або частково спільною метою. Одночасно війна довела, що в будь якій складній і життєво небезпечній для держави ситуації всі нації будуть намагатися відстоювати в першу чергу власні національні інтереси. А ще – що реалізація бажання перемогти або навіть просто вижити в конфлікті такого масштабу завжди буде на відповідальності очільників країни. І далеко не всім державам настільки таланить з керівництвом. Наша опора на партнерів у відстоювання нашої державності повинна мати чітке практичне втілення в діях керівництва країни.
Та війна раз і назавжди стерла різницю між фронтом і тилом. В цій війні вперше під ударом знаходилася не тільки вся територія країни цілком, а й цілі регіони. В Другій світовій вперше масово гинуло цивільне населення. І, мабуть, вперше в світовій історії на боротьбу піднімалися цілі народи. Донесення до громадян України простої тези про те, що війна не “десь там”, і що загроза цілком реальна, повинно стати консолідуючою ідеєю національного масштабу.
Ця війна мала б раз і назавжди довести, що системне нехтування питаннями національної безпеки і, зокрема, відставання в розвитку власних ЗС і воєнної школи є дуже коротким шляхом до поразки і втрати державності на роки. Друга світова мала б навчити багатьох із сьогоднішніх керманичів, що згадувати про свої ЗС лише в день оголошення мобілізації є державним злочином перед власним народом.
Світова війна довела, що військово-патріотичне виховання – це не те, що з’являється одразу після відповідних указів і розпоряджень. Існування нації патріотів України має бути результатом системного виховання, яке починається не у військкоматі, а в дитячому садочку.
Друга світова, як і десятки інших воєн, довела, що нехтування розвитком сучасних технологій збройної боротьби призводить до критичного відставання і, в результаті, до катастрофи. Відсутність сталого розвитку національної наукової та промислової бази призводить лише до появи, наприклад, нелюдських систем озброєння, керованих людиною, приреченою на загибель.
Війна більш ніж наглядно продемонструвала, що крім мужності солдат і талановитості полководців визначальне значення має потужність оборонної промисловості. А конструкторські бюро і заводи іноді вступають в бій на роки і десятиріччя раніше військових частин і підрозділів. Ігнорування питань розвитку вітчизняного військово-промислового комплексу або жонглювання коштами нашого воєнного бюджету є цинічним нехтуванням досвідом, за який в 1939-45 роках вже заплачено людськими життями.
Перелік, на жаль, можна продовжити. В цей день і завжди ми маємо пам’ятати. Із з нехтуванням кривавим історичним досвідом не повинні миритися.
Нам усім слід навчитися говорити Правду.
Правду, що Україна не встояла у вирі Першої світової війни і була знову окупована Росією, яка змінила бренд царизму на комунізм. Фасад – інший, але суть Орди залишилася незмінною.
Правду, що в час Другої Світової війни Україна стала кривавим плацдармом найзапекліших баталій між двома тоталітарними режимами: нацистським і комуністичним.
За жахливими підсумками нацистського панування ми втратили від 6 до 8 млн людей, від комуністичної окупації – від 10 до 15 млн українців було знищено кремлівським терором. Лише ХХ століття стратило половину населення сучасної України.
Не треба сподіватися, що люди самі розберуться чи все самі знають. Навіть професійні історики не скажуть, що думав насправді Богдан Хмельницький 25 січня 1648, коли напав на польську залогу на острові Базавлук, чи чому важко дихав в трубку Сталін о 4 ранку 22 червня 1941, коли Жуков доповів про напад Німеччини.
Українцям потрібна наша правда про наше минуле.
Де є наші перемоги, наші герої, наша боротьба.
Правда не обов’язково буде подобатися всім, в тому числі й мені.
Війна – це важко, а політика – це складно. Саме українські політики повинні продовжувати розвінчувати чужі міфи минулого і створювати ідеологію сучасної української нації. Для цього повинні бути запрошені професійні українські історики, філософи, науковці. І їх спільна праця має стати фундаментом модерної України. Лише на підвалинах чесного минулого, з тверезою ідеологією, ми можемо і повинні плекати бачення майбутнього і планувати польоти на Марс, а не копирсатися в проваллі.
9 травня – це свято Кремлівської системи, яка в один момент вирішила, що ним теж можна роз’єднувати і перемагати у власних інтересах.
Не може бути двох вшанувань пам’яті, двох перемог чи двох поразок. Є наша історія і наше майбутнє. Українці в незалежній Україні повинні самі вирішувати власну долю і будувати успішну та сильну державу. І ніколи більше не ставати гарматним м’ясом чи ресурсом для інших країн.
«Хто контролює минуле, той контролює майбутнє, а хто контролює сучасність, той всевладний над минувшиною» © Джордж Орвел
Сьогодні о 22:15 біля Національного музею в Другій Світовій війні розпочнеться традиційна акція Європейська Солідарність «Перша хвилина миру».
Приєднайтеся до нас і згадайте о 23:01 8 травня полеглих у тій страшній війні.
І, пам’ятайте, наша війна за Незалежність триває досі.
Дякую, Нікіта Тітов, за правдивий символ кривавого ХХ сторіччя.
Я дізнався про те, що війна насправді закінчилася на день раніше, від діда. Він зустрів першу хвилину миру в Кенігсберзі.
Я відзначаю закінчення Другої світової війни разом з усім цивілізованим світом – 8 травня. Шаную першу хвилину миру разом з усім світом. З декількох причин.
Перша причина – мій дід. Який пройшов цю війну від початку до кінця. Те, що він залишився живий, інакше як “неодноразовим дивом” я назвати не можу. Зате він приніс з війни комплект бойових ран та інвалідність. І їх було куди більше, ніж нагород. І ще залізний характер. Який викувала війна. Викувала, хоча була не молотом і ковадлом – жорнами. Які перемололи десятки мільйонів людей. І мій дід – щасливий виняток. З дуже працьовитим янголом-охоронцем.
Друга причина: я – частина України. А значить, частина цивілізованого світу. Ми – частина того, до чого ми себе відносимо самі. І ким себе вважаємо. Можна жити в одній країні і жити в різних світах. Я вибираю свій світ. Світ нормальних людей.
Друга світова війна – остання, в якій світ вижив. Наступна, якщо вона виникне, буде останньою для всіх.
Тому слова “Ніколи знову” саме про це. Я хочу цього. Я хочу, щоб жили і після мене. Моя донька. Мої майбутні внуки. І ваші теж. Тому в цей день і в цю хвилину я з усім світом. Тому що добре знаю, що таке війна.
Третя причина – ті, хто може цю війну почати. І ті, хто веде війну проти мене і моєї країни восьмий рік поспіль. Це велика країна без душі. Навіть найменшої. Яка користується всім краденим. Включаючи перемогу, яку вони думають, що привласнили. Тому і «побєдобесіє».
Тому на палицях “безсмертного полку” несуть різне. Неіснуючих придуманих героїв. Існуючих учасників війни, про яких нічого не хочуть знати. І тих, на кого їм абсолютно наплювати. Крім дня загальної істерики і зомбування.
Це мій старий, перевірений ворог. Наш ворог. Який не залишить ані нас, ані решту світу, поки не зникне в розпаді та міжусобицях.
В “свій день перемоги” вони говорять “можемо повторити”. Вони готові повторити пекло. Вони готові спалити в ньому своїх і чужих. Вони дурні, злі та божевільні.
Тому “Ніколи знову” так відрізняється від жалюгідного “можемо повторити”.
І я прийду ще й через свого, нашого ворога. Я хочу відчувати себе по максимуму не таким як вони. Я і мир – не такі. Ви – не такі.
Тому ми прийдемо сьогодні 8 травня, не дивлячись на пізній час, погоду і дощ в Музей історії України у Другій світовій війні, на Лаврській 24 в Києві. На місце пам’яті під найбільшим Прапором України. Щоб бути з усім світом. Щоб сказати “ніколи знову”. І якщо доведеться, воювати за це. Як це не дико звучить, але це життя.
Щоб рівно о 22:15 замовкнути на хвилину разом з усім світом. І знизити шанси замовкнути назавжди. Тому, що сила – в єдності. І тільки так.
І якщо ти відчуваєш те ж саме, приходь. І будь в цю хвилину поруч зі мною. Поруч з усіма. Поруч з усім світом.
Щоб бути далі.
Ось подія, в якій я прошу зареєструватися, якщо Ви прийдете.
Ось мій пост, який можна поширити, і покликати інших. Щоб всі почули, і щоб нас було багато.
Ось ми. І Весь світ.
І це добре, що ми разом. І на світлій стороні.
Знаєте, що я вам скажу про 8 чи 9 травня і відповідне святкування?
Ця вся історія, незалежно від дати святкування, є результатом інформаційного впливу кремля.
Просто в одному випадку інформаційний вплив кремля викликає захисну реакцію, протидію, і люди надягають маки, а в іншому випадку інформаційний вплив кремля і вся ця дідовоєвалія сприймається позитивно, і люди надягають колорадки.
Є ще, правда, дитина совка і мами Рімми, яка намагається всидіти на двох стільцях одночасно.
А в цілому, це не здорово – в здоровому суспільстві в умовах, коли вся Європа вже відкрита і зв’язана між собою тісними зв’язками, а сама Німеччина зараз аж ніяк не ворожа і не фашистська, згадувати про події майже 100-річної давнини, учасників яких вже майже не залишилось.
Тим більше згадувати ці події через призму “перемоги”, бо переможців в тій війні не було.
І я впевнений, що не буде росії, не буде побєдодєдія, не буде інформаційного впливу і фашистських загроз, то й це “свято” перемоги одного людоїдського режиму над іншим ніхто святкувати не буде.
