Поставки російської зброї. Таємні шляхи ГРУ МО РФ
Як ви пам’ятаєте, моя СУПЕРСИЛА – це розгадування спецоперацій Кремля проти України.
А якщо в тебе є суперсила, то було б нерозумно витрачати її на гонитву за телеграм-каналами. Тому, слухайте сюди!
[Спеціально для Укрінформу цикл статей Дмитра Золотухіна]
Щоб тарити зброю в Сирію, Лівію, Африку і, взагалі, куди тільки захочеш, спочатку треба зробити так, щоб тебе не піймали. Але ховатися на цьому ринку достатньо складно, бо є медіа, журналісти, всякі ембарго та Amnesty International… Що робити?
Треба намалювати картинку так, щоб підставити іншого. Переконати усіх, що постачання зброї було! А якщо вже його викрили, то винуватець – Україна.
Пам’ятаєте історію з захопленням FAINA? Там було те ж саме, але організатором була не Росія, а зовсім інша країна. 😉
Так от!
В Україні реєструються фірми, які нічим не володіють, окрім документів та ліцензій. Літаки, які формально пов’язані з цими фірмами, літають туди, куди Кремлю треба доправити вантаж.
Якщо ці літаки попадаються, то блоги, які підконтрольні ГРУ МО РФ, пишуть, що все організувала Україна, бо Україна і “незаконна торгівля зброєю” – то, фактично, синоніми.
Читайте детальні аргументи того, як це відбувається.
Як “підставляють” Україну
У кінці 2020 року в ефірі ключових російських телеканалів з’явилися сюжети про розвантаження вантажних літаків Іл-76 у аеропорті Бангі (столиці Центрально Африканської Республіки – ЦАР). Це Кремль хизувався прибулими до ЦАР військовими радниками та бойовиками російських приватних військових компаній “Вагнера” та “Патріот”.
В той же день, 27 грудня, телеграм-канал #ЧЕРГОВИЙПОКРАЇНІ написав про конфлікт в ЦАР, активну участь в якому беруть російська та французька сторона. За домовленістю з керівництвом ЦАР, Міністерство оборони Росії відрядило в африканську країну своїх “військових радників” та військову техніку. А офіційний Париж висловив занепокоєння дестабілізацією у своїй колишній колонії.
28 грудня 2020 року стали з’являтися повідомлення про те, що один з літаків, що приземлилися напередодні у Бангі, є Іл-76TD (EX-76003, серійний: 1033418596), який належить, зареєстрованій в Україні, компанії “Fly Sky Airlines”. Це підтверджується окремими даними сервісу Flightradar та фотографіями літака з аеропорту Кігалі в Руанді, яка є базою для перевалки російської зброї до різних країн Африки. Уряд Руанди також підтримує офіційну владу ЦАР та непогано заробляє на прикритті поставок російської зброї до країн Африки, включно з тими, що знаходяться під міжнародним ембарго.
Згаданий літак Іл-76ТД, який формально обслуговується в Киргизстані, до липня 2020 року експлуатувався компанією Azee Air (Казахстан) під номером UP-I7650, та, зокрема, здійснював перельоти з Абу-Дабі до Лівії.
Дана компанія була звинувачена у доставці зброї до Лівії, з метою передачі силам генерала Халіфи Хафтара, який воював проти, визнаного на рівні ООН, Уряду національної згоди. Не зважаючи на заперечення звинувачень з боку компанії, Казахстан скасував ліцензії “Azee Air”. Ймовірно, це і стало причиною передачі її активів (включно з літаками) українській компанії “Fly Sky Airlines”.
Згідно з даними сервісу інформації про юридичних осіб YouControl, ТОВ “Флай Скай Ейрлайнз” (43061957) зареєстроване 14.06.2019 та належить Резніченко Олександру Сергійовичу. Він також є власником ТОВ “СА-Карго” (38317168). А згідно з даними сервісу GetConnect мав безпосереднє відношення до авіакомпанії Europe Air (“Європа Ейр”), що була заснована в жовтні 2013 року. Номер телефону, вказаний при реєстрації ТОВ “СА-Карго” (+380 97 473 23 28), належить Олександру Резніченко, однак сервіс GetContact вказує, що він працює у “Європа Ейр”.
Засновником і бенефіціаром “Європа Ейр” була киянка Катерина Нефьодова. Керівником – Кравченко Віктор Олексійович. До флоту компанії входили ті самі Іл-76TD, здійснюючи польоти з аеропорту Шарджа (ОАЕ), в той час, як офіційно аеропортом компанії було зазначено Кривий Ріг. Флот “Europe Air” складався з п’яти вантажних літаків Іл-76ТД (бортові номери: UR-BXS, UR-CMC, UR-CRN, UR-CRP и UR-EAB). Усі вони були взяті в лізинг у компанії INFINITE SEAL INC (Британські Віргінські острови). Середній вік флоту – близько 29 років. Найновіший літак був виготовлений в 1992 році, найстаріший – в 1983 році.
Влітку 2019 року “Europe Air” втратила два літаки, у Лівії. За даними окремих джерел, літаки, що приземлилися у лівійській Аль-Джофрі були знищені вогнем турецького безпілотника. Причиною стала підозра у доставці зброї військам Хафтара. Туреччина, на той час, також підтримувала Уряд національної згоди, в той час як російська сторона надавала підтримку генералу Халіфі Хафтару, який хотів захопити владу.
27 липня 2019 року Державна авіаційна служба України призупинила дію сертифікату експлуатанта авіакомпанії “Europe Air” №UK 046. Причиною зазначається рішення відповідної Комісії, що сертифікує придатність літаків, екіпажів, технічного персоналу.
Після цього, компанія “Флай Скай Ейрлайнз” успадкувала літаки, які раніше експлуатувала компанія “Europe Air”. Крім того, кілька техніків, які працювали у компанії “Europe Air” також приєдналися до “Fly Sky Airlines” у 2019 р.
За даними “Центру дослідження Африки”, власником літаків “Europe Air” була офшорна фірма Infinite Seal Inc., що зареєстрована на Британських Віргінських островах. Однак, експерти стверджують, що і це формальна прокладка. Справжнім власником знищених у Лівії літаків називають вірменську авіакомпанію-експлуатанта Veteran Avia LLC. Компанії під такою самою назвою зареєстровані у також Греції, Індії, Пакистані, Великобританії та є офісами вірменської компанії. За цією мережею стоїть мешканець ОАЕ, підприємець із індійським прізвищем Джайдіп Мірчандані (Jaideep Mirchandani).
За даними Держдепу США, Мірчандані належать авіакомпанії: Rayyan Air Pvt Ltd., Veteran Avia LLC, Aerospace One, S.A., Agneet Sky Limited, Aeolus FZE, Aerospace Company FZE, Aircon Beibars FZE, та Aristeidis A. Pappas. З огляду на зазначене, є всі підстави вважати, що ця особа контролювала і діяльність «Europe Air», а зараз може контролювати “Fly Sky Airlines”.
Бюро промисловості та безпеки США вважало, що Джайдіп Мірчандані та члени його родини здійснювали дії, що суперечать інтересам національної безпеки та зовнішньої політики США (мова йшла про використання зареєстрованого у США літаку для транспортування російської валюти і зброї задля підтримки уряду Сирії). За це і Мірчандані і його компанії були внесені до «чорного списку». Але вже у 2016-му році стало відомо, що його було вилучено з цього списку.
За схемою, подібною до реєстрації компанії “Veteran Avia LLC” у різних країнах, зареєстрована і “Fly Sky Airlines”. Компанія з аналогічною назвою, що входить до зазначеної вище мережі, називається “Fly Sky S.L.R.” та зареєстрована у Румунії. Засновником та директором румунської філії є молдавський бізнесмен Гілан Григоре (Ghilan Grigore). За наявними даними, Гілан Григоре також володів, зареєстрованими у Молдові компаніями “Terra Avia” (колишня Sky Prim Air), яка контролювала флот декількох вантажних Boeing 747, та Oscar Jet. Крім того, Гілан Григоре є співзасновником російської компанії ООО “Гріксона Ейр”, що зареєстрована у Карелії. Його партнером у цій компанії є Михайло Юрійович Чаплигін, який є директором цієї компанії.
Літаки “Terra Avia” також були помічені у доставці зброї в Лівію. За співпадінням, молдавські органи цивільної авіації також скасували дію сертифікатів авіакомпаній Григоре на здійснення польотів. Тому мережа авіакомпаній Fly Sky Airlines (в Румунії, Україні та Киргизстані) стала наступною офіційною базою для забезпечення польотів вантажних літаків, які обслуговують присутність російських найманців у гарячих точках.
Таким чином, єдине, що пов’язувало знищені на базі в Аль-Джофрі вантажні літаки та борт, який доставив “вагнерівців” до ЦАР, з Україною, це українська реєстрація компанії, що була оператором літаків. А також, українські громадяни, які мали відношення до цих компаній, та, сподіваємося, понесуть відповідальність за свою роботу на державу-агресора.
Українська сторона не володіла цими літаками і не мала жодного відношення до вантажу, що вони перевозили. Це саме стосується і до літаків, знищених у Лівії, і до борту, який привіз до ЦАР російських найманців та бронетранспортери турецького виробництва Otokar Kobra.
Ймовірніше за все, спецслужби Російської Федерації, використовуючи свою агентуру та просто найнятих підставних осіб, створили мережу компаній по всьому світі з метою приховування своїх можливостей організації трафіку зброї до тих країн, де Кремль має політичні інтереси. Однак, як завжди, кошти, що виділяються для цього, безбожно розкрадаються. Тому, літаки, якими оперують компанії, створені для прикриття контрабанди зброї Кремлем, використовуються і для, нібито, легітимних поставок у ЦАР.
Таємні морські шляхи ГРУ
Компанія, зареєстрована у Лівані, використовується ГРУ МО РФ для прикриття морських перевезень зброї
У своїх попередніх публікаціях (див. вище – ред.) я вже розповідав про логістичні схеми, які застосовують російські спецслужби для доставки зброї у гарячі точки, де воює приватна військова компанія “Вагнера”, контрольована Євгенієм Пригожиним.
Підставою для попереднього розслідування став кадр сюжету російського телеканалу, на якому вдалося розпізнати бортовий номер вантажного літака. Надалі за цим номером вдалося викрити схему, яка використовується російськими спецслужбами, щоб підставляти Україну під критику міжнародних медіа, коли поставки зброї для вагнерівців зриваються.
На цей раз мене зацікавила публікація, розміщена на сайті білоруського медіа “Хартія’97”, у якій була вміщена світлина чоловіка, якого журналісти видання називають В’ячеслав Сергійович Тихонов.
У публікації йшлося про те, що фотографія була зроблена в суданському порту Порт-Судана, через який до країн Африки потрапляють російська зброя, автомобілі та інші вантажі. А зображений на ній чоловік, якого в публікації назвали В’ячеславом Тихоновим, нібито, працює на Євгенія Пригожина, виконуючи роботу, пов’язану з логістикою.
На жаль, підтвердження його особи на даний момент через відкриті джерела знайти не вдалося, однак морське судно, яке зображене за його лівим плечем, стало цікавою підставою для проведення розслідування, як попереднього разу такою підставою стали кадри з бортовими номерами літаків, що приземлилися у центральноафриканській столиці Бангі у січні цього року.
Корабель-примара сновигає між гарячими точками
На світлині, що викликала у мене зацікавлення, зображено корму судна “El Youssef” (міжнародний ідентифікаційний номер – IMO: 7422049). Назва судна читається з фотографії досить добре і гуглиться достатньо швидко.
Онлайн-сервіси спостереження за морськими транспортними засобами свідчать, що зараз судно переіменоване та називається “Manassa 2M” та направляється з лівійського порту Місурата до іншого лівійського порту Бенгазі.
Принагідно нагадую, що у Лівії точиться громадянський конфлікт між визнаним з боку ООН Урядом національної згоди та силами генерала Халіфи Хафтара, якого офіційно підтримує міністерство оборони Росії. На його ж боці воюють і підрозділи російських найманців ПВК “Вагнера”. Вантажний літак, що доставив зброю для вагнерівців до Центральноафриканської Республіки (ЦАР), про який ішлося у моєму попередньому розслідуванні, також був помічений у перельотах з Абу-Дабі до Лівії.
Кожна залізяка на воді – під наглядом
Онлайн-сервіси показують точне розташування судна “Manassa 2M” на карті, але тільки тоді, коли судно вмикає судовий транспондер AIS, який передає його місцеположення по спеціальних супутникових системах зв’язку. Зазвичай, щоб приховати справжні цілі та переміщення, капітани суден вдаються до відключення AIS. Однак, перебувати у відкритому морі з постійно відключеним AIS є небезпечним. Тому інформація про переміщення є частково доступною.
Різні онлайн-сервіси стеження працюють по різному. Тому оновлення інформації на них відбувається не синхронно. Таким чином, деякі сервіси маркують, що судно “El Youssef” (воно ж “Manassa 2M” після перейменування) має сирійську національну приналежність, додаючи до його назви сирійський прапор.
Крім того, сервіси показують повну інформацію стосовно судна, хоча окремі дані доступні тільки за немаленьку абонентську плату для сервісу.
Російський онлайн-сервіс fleetphoto.ru містить всю історію судна, надаючи інформацію про його переіменування та назву компанії власника.
За цими даними, з квітня 2016 року, коли Росія нарощувала свою присутність у Сирії, власником судна “El Youssef”, яке носило назву “Haj Houryah”, була ліванська компанія “Cedar Marine Services SAL”.
Ще одного власника судна, яке, ймовірно, контролювало “El Youssef” (екс – “Haj Houryah”), я отримав зі звіту про інциденти з судами від 29 травня 2020 року.
У звіті йдеться про те, що на травень 2020 року власником судна була сирійська компанія Falcon Shipping Co. Така компанія дійсно існує, згідно з даними морських онлайн-сервісів.
На жаль більш детальної перевірки щодо сирійської компанії зробити поки що не вдалося, оскільки у Сирії не існує відкритих джерел з даними про юридичні особи. До того ж, компанії з ідентичною назвою здійснюють діяльність ще у В’єтнамі та у суданському Хартумі.
Назву “Haj Houryah” судно носило до квітня 2018 року, а вже з травня 2018-го до листопада 2020-го ходило під назвою “El Youssef”, після чого було переіменоване на “Manassa 2M”. Таким чином, фотографія, що стала приводом для цього розслідування, була зроблена у період з травня 2018-го до листопада 2020-го. В той самий період, коли вагнерівці Пригожина нарощували свою присутність у Судані та ЦАР.
“Геолокуй мене, якщо зможеш”
Щоб пересвідчитися в тому, що фото було зроблене саме у Порт-Судані, необхідно зробити геолокацію об’єктів, які на ньому зображені. На щастя, на світлині добре видно велику будівлю, що має характерні ознаки.
Погугливши трохи світлини, зроблені у Порт-Судані, ми без проблем знаходимо таку саму будівлю, але зняту у кращій якості.
Через доволі характерну форму будівлі, її добре видно і на Google Maps, тому зрозуміти, звідки було зроблене це фото – не важко. Таким чином, на скріншоті з Google Maps зеленим прямокутником відмічено будівлю, а червоним колом – місце, з якого могла бути зроблена фотографія.
Від однієї російської воєнної бази до іншої
Проміжний підсумок отриманої з відкритих джерел інформації говорить, що судно “El Youssef” у період останніх п’яти років належало спочатку компанії “Cedar Marine Services SAL” (Ліван), а потім було продане чи іншим чином перейшло у власність компанії Falcon Shipping Co. (Сирія).
За цей же період, онлайн-сервіси геолокації суден фіксують його у портах Стамбула (Туреччина), Тріполі (Ліван), Александрії (Єгипет), Карайлара (Туреччина), Порт-Судана (Судан), Місурати (Лівія), Бенгазі (Лівія). Вдалося також встановити, що з 13 по 19 грудня 2020 року судно “Manassa 2M” (екс – “El Youssef”) заходило до порту Новоросійськ (Росія).
Часто онлайн-сервіси не зберігають інформацію у відкритому доступі, так як заробляють на її архівуванні і продажу на замовлення. Але іноді все ж вдається знайти окремі шматки відомостей, які раніше були проіндексовані в пошуковику Google.
Так, наприклад, сніпети (маленькі частини проіндексованого тексту) Google містять інформацію про маршрут судна “Manassa 2M” (екс – “El Youssef”) з Порт-Судана до Тартуса.
Між Порт-Суданом і Тартусом – близько двох тисяч кілометрів морем. Це означає, що треба дуже постаратися, щоб долати такий час 1 місяць і 17 днів. Скоріше за все, судно “Manassa 2M” (екс – “El Youssef”) могло вимикати свій AIS, щоб таємно заходити у інші порти.
Слід відзначити, що у морському порту Тартус (Сирія) знаходиться 720-й пункт матеріально-технічного забезпечення ВМФ Росії, який існує з 1971 року, коли відповідні домовленості з сирійським урядом – про присутність військової бази – підписав СРСР, виступаючи на боці сирійців у війні з Ізраїлем. Це саме те місце, де загадковим чином, нібито, втопився заступник голови ГРУ Юрій Іванов під час морського купання на відпочинку. За даними інших джерел, під час інспектування морської бази. В період 2016-2020 року рух морських суден та воєнних кораблів Росії в цьому порту помітно інтенсифікувався.
У 2020 році Росія уклала з Суданом договір про розміщення у Порт-Судані ще однієї російської військової бази, яка має знаходитися на місці колишнього селища на узбережжі Червоного моря, за 20 кілометрів на Північ від морського порту Порт-Судана.
Іншими словами, сніпет у пошуковику Google свідчить про те, що судно “Manassa 2M” (екс – “El Youssef”) подорожувало з однієї військової бази Росії до іншої.
Якщо підсумувати, то судно, переміщення якого ми детально розглядаємо, відмічалося в усіх локаціях, пов’язаних з присутністю ПВК “Вагнер”: Лівія, Сирія, Судан. А також заходило до Новоросійська, який є джерелом зброї та матеріально-технічного постачання для “гарячих точок”.
Компанії прикриття?
Як стало відомо в процесі дослідження, останнім власником судна “Manassa 2M” була сирійська компанія Falcon Shipping Co., про яку, на жаль, поки що мало що відомо.
Однак, попередній власник судна – компанія “Cedar Marine Services SAL” з Лівану – вже добре відома уважним українським журналістам та тим, хто постійно працює над припиненням окупації Криму.
Волонтерка Центру “Миротворець” Катерина Яресько ще у 2017 році вперше “спіймала” ліванську компанію на гарячому, коли її судно “EMAD-Y”, в порушення міжнародних санкційних норм, застосованих у зв’язку з окупацією Криму, заходило у порт Керчі. За документами, з Керчі судно доставляло вантаж близько 4000 тонн пшениці до ліванського порту Тріполі, який знаходиться за 40 кілометрів від військової бази російських ВМФ у Тартусі (Сирія).
У 2018 році Катерина Яресько тричі “ловила” судна цієї компанії на тих самих злочинах. А у 2019-му навіть помітила заміну прапора судна, яким володіла компанія “Cedar Marine Services SAL”.
Крім Центру “Миротворець”, повною інформацією щодо правопорушень міжнародного законодавства компанією “Cedar Marine Services SAL” володіє також громадська організація “Майдан закордонних справ”, а також “Інститут Чорноморських стратегічних досліджень” та редакція порталу BlackSeaNews.
Отже, до заходів у порти країн, в яких ПВК “Вагнера” та інші російські військові підрозділи беруть участь у бойових діях у “гарячих точках” світу, додалися ще заходи в порти окупованого Криму з метою організацій поставок продовольства до тих самих “гарячих точок”.
Слід зазначити, що, за словами експертів з питань фрахту та морських перевезень, транспортування пшениці та інших зернових якнайкраще підходить для маскування і приховування переміщень зброї й товарів військового призначення до “гарячих точок” та підембаргових територій. Під зерном зброю ніхто не буде шукати, оскільки це майже неможливо фізично.
Таким чином, є висока доля вірогідності, що компанія “Cedar Marine Services SAL”, зареєстрована у Лівані, використовувалася Головним управлінням Генштабу МО Росії (ГРУ) для забезпечення прикриття морських перевезень зброї та продовольства між своїми військовими базами у Новоросійську, Криму, Тартусі, Бенгазі та Порт-Судані.
А судно “Manassa 2M” (екс – “El Youssef”) є тим самим перевізником, яке потрапило на світлину з рибалкою у Порт-Судані.
