Наш «Тімофєіч», многая літа!
Сьогодні свій день народження святкує генерал армії України Степан Полторак.
Внесок Степана Тимофійовича у відродження Збройних сил України, а до цього у відновлення і становлення Національної гвардії України, важко переоцінити. З його ім’ям пов‘язаний початок масштабного реформування ЗСУ у відповідність до стандартів НАТО, членом якого Україна обов‘язково має стати. Оборонні закупівлі, нова система харчування для військовослужбовців, будівництво гуртожитків для контрактників… І ще безліч реформ, які вдалося впровадити. І в умовах, коли від Януковича ми отримали пограбовану та обеззброєну країну, на яку сунула путінська орда, у період активних бойових дій, нам вдалося зробити неможливе – відродити Українське військо.
Дякую вам за бездоганну службу, за те, що не здалися і у найважчий для країни час зробили все можливе, щоб нашою армією пишалася вся Україна.
Щиро вітаю з днем народження, Генерале! Міцного здоров’я, сил та енергії вам.
Сьогодні день народження генерала Степана Полторака.
Генерал, який, по суті, створив Національну гвардію. Якому на посаді командувача НГ довелося вести війну з перших її днів, і саме через це його призначили Міністром оборони. Бо призначати намагалися перевірених.
Міністр оборони…
Та простіше перелічити самі лише досягнення:
– берці на мембрані,
– форма укропіксель,
– реформа харчування,
– прийняття на озброєення вітчизняних безпілотників, байрактари,
– відновлення 20000+ одиниць техніки,
– сухпай у вакуумпакетах,
– ракета “Вільха”, ракета “Нептун”,
– військові містечка, полігони, будівництво гуртожитків, будівництво сучасних сховищ для боєприпасів…
І те від чого я тоді готовий був верещати від захвату.
Вперше міністр оборони вітав вояків “Слава Україні!”.
А сотні вояків відповідали: “Героям слава!”
PS. Пам’ятаєте як горіло у вати, коли генерал Полторак сфотографувався у новій формі, і мережа замайоріла фотожабами?
Ця – моя улюблена.
Я толком так и не научился видеть в людях их высокую посаду. Мне просто было цикаво, шо за людина, яка вона насправді.
Если Порох – это дичайший харизмат, заполняющий собой любое пространство, включая стадион (так стадион), то Тимофеич – это как… ну я не знаю. Как блиндаж с тремя накатами, как дзот, как… как отот линейный дредноут из “Морского боя”, когда шестнадцатидюймовки рвут огнем лазурь, из колонок орет “Thunderstuck”, дым, грохот, и кто-то сипло ворчит: “Нет, сынок. Этот корабль им ни в жисть не потопить”.
Я когда первый раз увидел Тимофеича, ну честно, слегка прифигел. Глыба. Глыбище. Думает быстро, говорит мало, никого из себя не изображает. Четыре с половиной года входил в десятку людей страны, от которых зависело… та пожалуй, как для меня, то ВСЕ. Хорошо помнит людей. Охрененное чувство юмора, никогда не показываемое на людях. Дикая нелюбовь лезть в телеящик и “вещать”.
И знаешь, есть еще такое качество… когда решения человека не зависят от настроения. Вообще. Мне бы так научится, мля.
В армии нет выражений “плохой солдат” или “хороший солдат”. Там говорят “ровный” или “долбоёб”. Тимофеич – ровный. Военная косточка, а точнее, целый хребет огромного организма, недооцененный, топящийся все те годы “ваенными икспертами”, но все больше и больше наклонявший голову и толкавший вперед эту долбанную войну.
Я виделся с ним три или четыре раза, и мне ничего от него не было нужно. Но, черт побери – он был невероятно крут.
Линкор, шестнадцатидюймовки, thunderstuck.
С Днем Рождения, Тімофєіч!
НАСТОЯЩИЙ Генерал армии.
НАСТОЯЩИЙ Министр обороны.
НАСТОЯЩИЙ наставник и друг.
С днюшкой, Степан Полторак!
P.S. Его любимая “жаба”.
