Правда генерала Назарова

Дмитро “Калинчук” Вовнянко

11 грудня 2020 р. Дніпровський апеляційний суд залишив без змін вирок генералу Віктору Назарову. Генерала зробили винним в загибелі військово-транспортного ІЛ-76 і 49 десантників та членів екіпажу в Луганському аеропорту в ніч з 13 на 14 червня 2014 р. Мовляв, генерал знав про можливі загрози, але відправив літак з десантниками в ЛАП. Це правда. Так було. Тільки бажано було б до цієї правди додати ще й іншу правду, яку під час суду, схоже, чути просто не схотіли.

Правда перша.
Вироку Дніпровського апеляційного суду мусить стоячи аплодувати весь російський Генштаб. Генерал Назаров – це начальник штабу АТО протягом всієї літньої кампанії 2014 р. Під час ПЕРШОЇ переможної операції регулярної української армії, від 1919 р. починаючи, контингентом ЗСУ командували два генерали. Це генерал Віктор Муженко і генерал Віктор Назаров. По факту, на плечах цих двох генералів виїхали бойові дії літа 2014 р. Хай так – не ідеально виїхали. Я не знаю інших генералів, які в таких умова показали б клас. Наприклад, зимою 1918 р. (Крути) таких генералів у України не знайшлося.

Правда друга.
Що сталося в Луганському аеропорту? Я вважаю, там намагалися накопичити сили з метою зайняти периметр, який дозволив би безпечно приймати вантажі з літаків. На це вказує, наприклад, факт, що обороною ЛАП командував офіцер-розвідник 1-ї танкової бригади – залогою, де більшість становили десантники. Лихо в тому, що Москва, схоже, розгадала задум українського командування. І зосередила увагу на ЛАП.

Правда третя.
А чи була можливість НЕ летіти? Цитую очевидців подій. Полковник Мимриков:

«Інакше було ніяк. У хлопців і продукти харчування, і боєкомплект уже закінчувалися. Треба було так само виконувати цю задачу, от у чому суть».
Він же:
«Кращім засобом забезпечити безпеку польотів було відмовитися від них».

Правда четверта.
Літаків було три. Сідали «по-афганськи», тобто падали вниз, біля землі виходили з піке і сідали на смугу. Перший борт – полковника Мимрикова, успішно приземлився. А от другий борт, полковника Бєлого, був атакований ПЗРК «Ігла» і ЗУ. Він загинув. Третій борт повернувся на базу. ІЛ-76 полковника Мимрикова 21 червня злетів і повернувся до своїх. Терористи зруйнувати злітну смугу артилерією – більше літаки у ЛАП не сідали. До трагічного польоту 25-та бригада ВТА (військово-транспортна авіація – ред.) здійснила в ЛАП 26 посадок. І ще. Літаками ВТА в травні 2014 були перекинуті в Маріуполь бійці батальйону «Азов» – вони звільнили місто. Літаками ВТА в Донецький аеропорт були перекинуті війська, які тримали оборону протягом всього літа.

Правда п’ята.
Звинувачення генералу Назарову оголосили у листопаді 2014 р. В той самий час ім’я Назарова ВЖЕ паплюжила демократична українська преса та ЗМІ цілком певних олігархів. У суспільстві послідовно сформували думку – у загибелі десантників винна не Москва, а український генерал.

Правда шоста.
Адвокат Погосян від самого початку висунув проти генерала Назарова позови по півмільйона гривень на кожного загиблого. За таких умов справа стала нечувано прибутковою. Рішення приймав суд в провінційному Павлограді, де суддя Самоткан явно побоялася йти проти «громадської думки».

Правда сьома.
Справа генерала Назарова відгукнулася вже під час оборони Дебальцевого – вже там генерали всіх рівнів відмовлялися застосовувати проти російських танків артилерію та Гради, посилаючись на Мінські угоди. Причина – як раз справа проти генерала Назарова. Відповідальність на себе знову взяли два генерали – Муженко і той таки Назаров.

Правда восьма.
Група колишніх послів США в Україні і військових експертів США щойно звернулися до керівництва України з відкритим листом, де застерегли від практики судити генералів за військові рішення цивільним судом. Вони зазначили, що жодна західна держава не дозволила б, щоби з їхніми командирами поводилися б як з генералом Назаровим.

Висновків не буде. Думаю, перелічених фактів досить. А їх насправді набагато більше.