Тарифні протести
Україною котиться хвиля протестів через чергове збільшення тарифів. Очевидно, процес не зупиниться сам собою. Після локдауну, коли платіжки нашаруються на відсутність доходів через простій і безробіття, запалає ще дужче.
Ні, я не буду тут розводитися в співчутті до гноблених і злиденних, яким тарифи підвищили. Про те, що тарифи піднімуть до рівня європейських, говорили ще в часи прем’єра Юлії Тимошенко. Ще тоді було очевидно, що європейські тарифи – це платня за незалежність, бо як молода людина не стане самостійною, допоки сама не оплачує всі свої витрати, так і Україна залежатиме від Москви, допоки її можна буде шантажувати ціною на газ.
Ще тоді треба було думати про те, як жити в умовах високих тарифів, а не голосувати за популістів, які обіцяли тарифи не підвищувати. Особливо за таких як Юлія Тимошенко, яка сама підвищувала, сама заприсяглася перед МВФ підвищити і сама ж обіцяла тарифи знизити. Ким треба бути, аби вірити таким політикам, я не знаю.
Ні, тарифи не зменшать. Ніяк. Бо уряду подітися нема куди. Грошей в уряду нема, борги ростуть, запас міцності, залишений від часів Порошенка, вже благополучно прожерли. І так, це підвищення не останнє. Повторюю, ми будемо платити європейські тарифи, подобається це комусь чи ні.
Але й протести так само триватимуть. І з ними щось треба буде робити. Не те, що я переконаний, я вже бачу масштабні поліцейські операції з розблокування трас, розгони мітингів та сутички з масовими непокорами аж надто схожі на дії беркутла на Майдані. Подітися владі нема куди.
І от коли все це станеться, я щиро раджу чинній владі пригадати фрази “тарифи не мусять бути вироком”, “кожен бізнесмен за 5% зможе задекларувати та легалізувати свої доходи – отримані кошти підуть на зменшення тарифного навантаження для малозабезпечених” тощо. Це все президент Зеленський казав, якщо хтось призабув.
Бо нинішні протести проти тарифів – провина як раз політиків, які спекулювали на темі тарифів за президента Порошенка, аби прийти до влади самим. Ці політики гарно знали – зменшити тарифи нереально. Вони не могли не розуміти – шара завершилася, грошей на дотації населенню ніхто Україні не дасть. Або – або.
Що мав робити в таких умовах відповідальний політик? Він мусив думати бодай про своє майбутнє. Він мусив розуміти, що, коли він стане владою, йому прийдеться мати справу з цими людьми. Він мав не ворогувати тоді з командою Порошенка, а допомагати їй. Проводити роз’яснювальну роботу серед населення. Дбати про створення курсів перенавчання людей на актуальні професії. Допомагати залучати інвесторів до депресивних районів. Допомагати бізнесу на місцях створювати робочі місця.
Коротше. Відповідальний політик мусив дбати, аби продуктивність праці пересічного українця зросла від 2,9 доларів на годину, як зараз, до хоча б 10. Про 30, як у Латвії або Польщі, я взагалі мовчу. Треба було боротися, аби українці не менше витрачали, а аби вони більше заробляли. І тепер таких проблем не було б.
За Порошенка намагалися це робити. Рекордно заходили інвестори. В Україні запрацювали більше 200 нових виробництв. А нині?
А нині влада, яка прийшла на популістських гаслах, має протести. І вона не знає, що їй з тими протестами робити. І хороших виходів для влади нема.
Успіхів тобі, владо. Спілкуйся з людьми, які тебе обрали. Ти сама створила те, що маєш.
Фото з акції протесту на автомобільній дорозі «Київ – Харків», поблизу с. Засулля. © Поліція Полтавської області
Фото © Реальні Лубни
