Воїни добра на всіх фронтах, зі святом!

Петро Порошенко

Волонтерство — одне з унікальних та найбільш виняткових явищ громадянського суспільства. У вирішальні для нашої держави часи українці змогли самоорганізуватися, проявити солідарність і виступити проти російської агресії.

Волонтери і сьогодні продовжують свою невпинну працю з наближення нашої спільної перемоги. На армії та волонтерах тримається захист нашої незалежності й наших кордонів. Вас потребують знедолені сім’ї, від вас залежить добробут кожної української родини, адже, окрім постійної загрози зі східних рубежів, пандемія поставила українське суспільство перед новими викликами.

Маю честь знати по-справжньому великих людей, з якими пліч-о-пліч пощастило і щастить діяти під час доленосних для нашої держави подій. Дякую вам за те, що свідомо обрали цей відповідальний шлях.



Разом до перемоги!
Слава Україні!


Сьогодні міжнародний День волонтера.
Бути волонтером – означає віддавати частку себе тим, кому це найнеобхідніше.

Для України усвідомлене масове волонтерство розпочалося з Революції Гідності, коли люди чергували на барикадах, приносили необхідні теплі речі, готували їжу, надавали необхідну медичну допомоги, рятуючи життя захисників Майдану.

Коли розпочалася війна, а Україна не мала не тільки сучасної зброї та військової техніки, але й елементарно – засобів захисту, одягу, гарячого харчування тощо, тоді саме волонтери везли з-за кордону бронежилети та шоломи, рятуючи життя бійцям. Саме волонтери передавали транспортні засоби, зброю, оптику та засоби зв’язку, забезпечували воїнів продуктами харчування та всім необхідним для військової служби. Волонтери, стоячи пліч-о-пліч з військовими, захистили країну в найбільш небезпечні часи нашої історії.

Волонтер з латини – “доброволець”. В нашій мові зараз це два різних поняття, але саме волонтери і добровольці – це ті, хто не чекають, коли їх покличуть, ті, хто не шукаючи зиску, віддають свої життя і серця, ті, хто за покликом сумління йдуть вперед. Саме такі українці змінюють нашу країну на краще!


Iryna Gerashchenko
Ірина Геращенко

Для мене небайдужість і солідарність – це синоніми волонтерства.

Здається, з 14 року вся притомна частина суспільства стала трохи волонтерами, збирала, допомагала, передавала, переживала незалежно від статусу. Потужний волонтерський рух – це найяскравіша і найсвітліша частина нашої новітньої історії, як і Революція Гідності, Майдан 2004 і 2013-2014 років. Ці єдність, солідарність, небайдужість і досі дарують оптимізм і віру в країну.

Безумовно, волонтерство – це не лише про війну і Донбас. Я дякую кожному, хто допомагає хворим дітям, родинам загиблих, літнім, паліативним хворим, хто частину свого життя, часу, фінансів, ресурсів віддає на порятунок унікальних пам’яток історії, збирає кошти на допомогу тим, кого не помічає держава.

І, звичайно, поки наша Армія не вийшла на наші кордони, допомога ЗСУ залишається пріоритетом номер один.

З днем волонтера всіх причетних. Честь бути знайомою, дружити і співпрацювати з вами!


Ігор Артюшенко
Ігор Артюшенко

В перші дні російської агресії саме волонтери допомогли практично з нуля відродити українську армію. Їхніми зусиллями військовослужбовці, які майже голіруч протистояли ворогу, отримали все необхідне, а головне – непереможну силу духу. Віра волонтерів в українських воїнів допомогла їм здобути не одну перемогу і на фронті, і в мирному житті.

Я пишаюсь тим, що особисто знайомий з багатьма представниками волонтерської спільноти. Для того, щоб протидіяти проросійським політсилам на місцевих виборах в жовтні, волонтери стали частиною потужної команди «Європейської Солідарності», а ті, хто прийняв рішення особисто не йти в політику, підтримали «ЄС» від імені десятків волонтерських рухів і організацій.
Бо там, де одні говорять, волонтери роблять.

Я щиро вітаю українських волонтерів зі святом. Дякую за те, що обрали такий непростий, але вкрай потрібний шлях. Дякую, що оберігаєте Україну і кожного з нас.

Слава Україні! Слава українським волонтерам!


Віталій Гайдукевич
Віталій Гайдукевич

І настав день п’ятий, і зрозумів Бог, що він ніфіга нічого не встигає, і, взагалі, капець та всьо пропало. І створив Бог особливих істот.

І дав їм багато терпіння, впертості, зухвалості та кави. І навчив їх Бог спати мало, але якщо треба, то за будь-яких обставин, бо потім знову в дорогу. І зробив Бог так, що істоти ці могли дістати будь-що (коли треба хоч з-під землі) і доставити хоч куди.

І наказав їм Бог з’являтися там, де ніхто крім них, а треба. І відповіли істоти – «ітіть, знову ми!». І назвав їх Бог – «волонтери». І розійшлися вони на усі сторони.

І встиг Бог на 7 день зробити, дістати, доставити, запустити все, що запланував. І став світ таким, як він є.

Відтоді з’являються ці дивні істоти нізвідки і дістають покришки, рубають бутери, лікують застуджених, тащать на фронт броніки, шоломи, шмот, снарягу, коптери, оптику, машини, книжки, смаколики, моніторять інфопростір, збирають дані, тягнуть людям, обложеним карантином, харчі, дістають непойми звідки маски, санітайзери, костюми, ШВЛи, кисневі концентратори…

І сидить десь там пан Бог і тішиться, все правильно зробив – вчасно придумав цих дивних створінь, волонтерів. Ну як без них?

Честь кожному. Дяка за «якщо не ми, то хто».

© ГО “Справа Громад”


Alexey Petrov
Олексій Петров

При разработке плана вторжения в Украину россия просчитала всё! Действительно, всё. У их ГШ был план «А», план «Б», «В» и все остальные буквы алфавита. Куча засургученных конвертов, в которых лежали другие засургученные конверты. Боевые приказы. Отработанные до мелочей карты. Каждый возможный шаг украинской армии был предусмотрен. Ведь всё так хорошо складывалось, как говорится, «в цвет». В стране политический кризис. Казна пуста, и армия благополучно угроблена. Заходи и бери Украину голыми руками…

Россия просчитала всё. Кроме одного. Ничтожной, в её понимании, мелочи. Украинский народ. Отмахнулась, даже не рассматривая как проблему для оккупантов. Ну действительно. Каждый со своими заботами и проблемами. Какая Украина? Кому она нужна? Постелят «браццким освободителям от бандеровского ига» дорожку, ещё и аплодировать будут…

Зря вы, московиты, не учли тот мелочный, в вашем понимании, фактор – украинский народ! Ой, зря…

С Днём волонтера, друзья! Всех тех, кто подставил тогда плечо армии. Не отвернулся.
С Днём тех, кто седьмой год продолжает таскать помощь на фронт, и тех, кто в 2014 году вязал тёплые носки солдатам.

Слава Украине!
Слава нации!


Андрій Смолій
Андрій Смолій

Волонтери. Саме вони допомагали Майданам по всій Україні. Саме вони разом із Захисниками стали на сторожі України з 2014 року. Саме волонтери досі, всі 7 років, допомагають нашим Героям у боротьбі з російсько-окупаційними військами.

Волонтерський рух в Україні – один з найпотужніших в історії сьогодення. На цих людях тримається міць України.
А ще це тисячі людей, які рятують українців від епідемії коронавірусу та не дають впасти медичній системі.

Дякуємо кожному, хто за ці важкі роки долучився до волонтерства. Хто словом і ділом допоміг воїнам, медикам, освітянам, пожежникам та всім-всім, хто цього потребував.

З Днем Волонтера, українці!
Велика вдячність кожному, хто допомагає нам всім у важкі часи!


Дмитро Вовнянко
Дмитро “Калинчук” Вовнянко

Моє волонтерство у кількох кадрах. Зараз навіть важко розповісти – що то було.

Був біль за те, що все оте тепле, рідне і таке близьке, що вкладається в коротку фразу «рідна держава», може просто взяти і зникнути. Як вже не раз бувало у минулому. Було бажання рватися, діяти, щось робити, чимось допомагати. Руками, головою – байдуже. Потім була щира віра, що війна ненадовго, що треба ще трохи піднатужитися, що от скоро все закінчиться. Що ми переможемо.

Була дія. Було збирання броньовиків з одною дуже класною волонтерською групою у 2014 р. Дивіться перші два фото. Уміння працювати руками і навички слюсаря та столяра – річ дуже потрібна, як з’ясувалося.

Були виїзди на фронт з кількома волонтерськими групами – везли для вояків харчі, форму, берці, броніки, приціли і ще один-Бог-зна-що. На фото – 80-а аеромобільна щось так у вересні 2014-го. Зразу після їхнього виходу з Луганського аеропорту. Десь біля Новоайдару.

Нарешті волонтерський фонд «АрміяСОС». Працював руками. Працював як конструктор. Працював як інструктор. Робота вечорами, після робочого дня. Робота на вихідних. Робота з військовими в полі. Було багато різного. Не все й розкажеш зараз.

А потім… А потім прийшов клоун з булавою.

Що нині? Надія не померла, але очевидно, що перемога переноситься на далекий час. Надходжень стає все менше – їх і у 2018-2019-х уже було мізер. Коли зараз якісь волонтери розповідають, що сито існують вони виключно на допомогу, кортить запитати, яка саме структура їм допомагає? І з якою метою? Я то знаю, що відбувається насправді.

А люди? Хтось покинув волонтерство і повернувся до життя і роботи. Хтось переключився на допомогу хворим на КОВІД – респект і уважуха. Хтось унилий дурить голови наївним читачам на соцмережах, Бог їм таким суддя. А хтось, як «АрміяСОС», продовжує допомагати частинам на фронті. Війна триває. І триватиме вона ще довго. Навіть не сумнівайтеся.

Що сказати зараз? Знаєте, найбільш важливим з усього всього побаченого і пережитого за ці роки були люди, яких зустрів. У волонтерському середовищі я побачив людей принципово різних. Бачив тих, хто писав барвисті пости про свою безмежну скромність і відданість, проживаючи у триповерхових садибах, знятих на невідомо які гроші. Бачив тих, хто красиво з’являвся на гарячих ділянках фронту, ігноруючи всі інші, та барвисто описував це на соцмережах. Й тим робив собі ім’я та імідж. Бачив цинічних мерзотників і жадібних потвор.

Але знаєте. Чесних, чистих, відданих і просто життєлюбних людей я зустрів в рази і рази більше. Про них ви не знаєте, швидше за все. Вони не вміли гарно писати. Вони не висвітлювали на соцмережах кожен свій крок. Їхні імена зараз далеко не на слуху. Але саме їхніми горбами було надано відсотків 80 допомоги фронту. От їм від мене – низький уклін і вічна повага.

З Днем волонтера!


Роман Доник
Роман Донік

Наверное, я не считаю себя волонтером. Тем более в мировом значении этого слова.

Просто так получилось, что мы с вами начали в 2014 году делать то, что не могли не делать. И продолжаем до сих пор. Наши с вами действия имели много направлений. От закупки банальной туалетной бумаги в 2014 году до ремонта военной техники, обучения сотен пулеметчиков непосредственно на фронте и до выпуска ГШ принципиально новой настановы по стрельбе из крупнокалиберных пулеметов. От “подсветки” проблем и скандалов с армейским руководством до ремонта парка бронетехники мехбригад, для чего приходилось пинать много чего в ручном/ножном режиме.

И не нашлось другого слова, чтобы назвать это. Но тысячи людей считают себя волонтерами. Волонтерами помогающим фронту. Сейчас власть сместит акценты и будет потихоньку делать вид, что фронтовых волонтеров и людей, помогающих фронту, не существует.

Как нет и семи лет войны за Независимость. Есть что-то, что нужно прекратить. И еще обещание дать мудрому нариду мир не важно какой ценой и не важно на каких условиях.

Но этот день есть и есть тысячи людей, до сих пор помогающих фронту. И есть фронт, которому по-прежнему нужна наша с вами помощь. А все, что происходит сейчас, это временно. Это пройдет. И нам опять скоро разгребать говна.

Всех причастных, с днем волонтера. И спасибо всем, кто помогает.


Alexandr Noinets
Alex Noinets

Сьогодні свято у людей, які раніше купували каски, снайперські патрони, термобілизну і дрони, а тепер роблять все те ж саме, плюс купують кисневі концентратори, ходять на допити, суди і сидять в СІЗО.

Вітаю.

Через два роки після того, як я перестав займатися волонтерством, мені видали президентську відзнаку про те, що я – волонтер. Тепер я готовий до того, що через чотири-пять років після цього мене за те саме і посадять.

Єдине, що хочеться побажати в цей день, – бажаю ніколи не жаліти про те, що було зроблено, і не зважати на будь-який людський суд.

«Как ржавчина — железо, чувство вины пятнает и разъедает душу, постепенно проникая всё глубже, пока не выест самую структуру металла. Однако если весь мир будет ненавидеть тебя и считать тебя дурным, но ты чист перед собственной совестью, ты всегда найдёшь друзей» © Примарх Пертурабо «Жертвовать добровольно».


Тамара Горіха Зерня
Тамара Горіха Зерня

Зі святом, дорогі волонтери.

Сподіваюся, ви вже пристосувалися до роботи у святкових умовах.
Про всяк випадок нагадаю про договір з адвокатом. У всіх є? Це маст хев, підпишіть, хай лежить. Бо адвоката дуже незручно шукати безпосередньо під час обшуку.
Сторінки свої всі почистили? Те, що до 2019 року було, все під замком, а ще краще видалити.
Сувенірку з хати вивезли? Гільзи, патрони, осколки, якісь підозрілі дроти та поламані рації? Недайбог, у когось муляж міни завалявся або навчальна граната, воно вам треба? Потім сидіти цілий рік як Ріф.

Язики припнули? Ось цю свою тягу до викривання, ось це правдорубство на рівному місці. Бажання запхати свого носа туди де не просять, наприклад, у закупівлі, харчування чи торгівлю «інвалідностями». Або навіть туди, де просять, бо ті, хто просять, ті, хто торбить тебе як волонтера і благає підсвітити тему, бо вже край, катастрофа, на межі життя і смерті… Вони ж відступлять у тінь за твою спину і забудуть, як звали, як тільки запахне смаленим.
У нас же не виносять сміття з хати – ні з армії, ні з медицини, ні з освіти. Так, на вухо вам багато чого нашепчуть, але коли дійде до офіційних перевірок, будете як Наталя Воронкова, – голі, босі та у вінку. І з позовом від міноборони по захисту честі та гідності.

Машини застрахували від підпалу? Дітей за руку водите? У податковій всі хвости закрили, щоб комар носа не підточив? Ящики з чеками бережете як зіницю ока?

Ну то святкуйте щасливо. Вікна завісьте, включіть музику так, щоб розмови заглушила, і святкуйте. Ні в чому собі не відмовляючи.


Іван Хомяк
Іван Хомяк

Збоченням нашого ладу є те, що проблеми вирішує жертовна активна меншість, а рішення, які приводять до виникнення цих проблем, приймає себелюбна пасивна більшість.

Однак, доки активна меншість, незважаючи ні на що, бореться, доти у нас все буде добре.

Зі святом, брати та сестри волонтери!

Поділитися:
Share

Усі відео
  • Усі категорії