Яким може та має бути український пенсіонер

Нічні роздуми

Та ні, звичайно, вони сумують не за ковбасою по 2.20 і не за начебто найсмачнішим пломбіром. І навіть не за часами своєї молодості, коли хрін стояв, і цицьки були пружні.

Вони сумують за часами, коли все було просто, зрозуміло і передбачувано. Ти ні на що не впливав, за тебе все вирішували, але й відповідальності ти ні за що не ніс. Ти не мусив робити важкого і складного вибору, його в тебе майже не було. Простий світ, в якому було досить просто пристосуватися, якщо ти – невибаглива посередність. Соціальне розшарування в очі не кидалося, партійні бонзи своїх статків та можливостей прилюдно не випинали, на загниваючому Заході все було ще гірше, конкурувати можна було тільки з представниками свого кола. І тут теж було все просто і зрозуміло – жити так, щоб не гірше, ніж у людей. Не краще, а не гірше. Згадайте, з якою швидкістю в тих спільнотах поширювалися чутки та плітки: всім до всіх було діло, всі себе весь час порівнювали з іншими, перемивали кістки одне одному.

Кожна здобич, отримана, як правило, через блат чи за хабарик, була потужним стимулом для системи винагородження – я сьогодні кращий за вас, бо я зумів “дістати”, а ви ні. Щось “дістав” – і вже цар гори.

Дуже просте і передбачуване на роки життя з дуже простими стандартними критеріями, за якими можна виміряти особисту успішність. Двокімнатна хрущовка, югославська стінка, чеський кришталь, “Москвіч”, 6-соткова дача з халупою, побудованою з того, що вдалось “дістати”, – і ти точно людина, яка “відбулася”. Бо не гірше, ніж у людей.

Ніхто не був змушений робити вибір серед декількох рівнозначних варіантів. Цілі покоління минулися в умовах майже повної відсутності вибору.
Ніхто не вмів обдумувати, аналізувати, зважувати.
Ніхто не вчився нести відповідальність за свій вибір. Бо неможливо нести відповідальність за вибір, якщо ти ніколи не вибирав і навіть не підозрював наявність того вибору.

Кілька поколінь не передавали своїм нащадкам цієї найціннішої навички. Лише окремі особистості, які були більшими та вибагливішими за посередність, трошки розширювали для своїх дітей “варіантісний кругозір”, вчили осмислювати вибір поза межами крайнощів.

Світ, в якому зараз живуть ті старі покоління та їх нащадки, занадто складний та непередбачуваний. Їм дійсно важко, осмислення вимагає значних розумових витрат, потужностей для яких ніколи вдосталь і не було. Незрозумілий світ, який вимагає робити вибір та нести за нього відповідальність, породжує тривогу, стрес та страх перед завтрашнім. А потужні страх та тривога постійно блокують мислення.

Після певного віку це неможливо перевчити. Цих людей вже не переробиш. Єдине, що може спрацювати, – це віра. Хтось знайшов себе в релігіях, але ми світська нація, тож для більшості релігія опорою не буде.

Зелені дали цим людям нову релігію.
Віру в те, що не треба вникати і розбиратися, як все влаштоване, достатньо просто дуже сильно вірити, і тоді все вийде. Вони ж нас ненавидять саме за те, що ми приходимо, глузуючи та насміхаючись, розбиваємо на дзуски їх віру, а згодом ще й виявляємося провидцями. Ми в них забрали віру. І нічого не дали натомість. Жодних паттернів, жодних правил життя, жодних критеріїв, з якими можна звіритися та визнати себе “людиною, що відбулася”.

Тому все, що їм залишилося, тужити за часами, коли все було просто та зрозуміло. А ще й молодо та весело. Як тут не сумувати.

Чи можна щось змінити?
В мене є одна дискусійна пропозиція. Замінити в їх самосвідомості образ пенса як утриманця на образ пенса як рушія. Створити новий еталон “українського самозайнятого пенсіонера”. Людина, в якої є стимул працювати на себе і платити один невеличкий податок, скажімо, 5%, хай навіть з певними обмеженнями по обороту та видам діяльності.

І оцей “еталон” пенсіонера широко розпіарити, розтиражувати як образ людини хоча й літньої, але досвідченої, діяльної, відповідальної перед своєю громадою і державою, яка займає шановане та почесне місце у суспільстві, і до того ж має можливість втілити те, на що не вистачило часу та сил до пенсії.

Саме такі люди залюбки підуть у низове та місцеве самоврядування та будуть там на своєму місці. А низове самоврядування вчить робити вибір дуже швидко, нести відповідальність за цей вибір, бо там ресурси громади і звітування про їх використання теж перед нею.

Для цього майже все є, до речі, не треба вигадувати ровер. І людей таких повно, хоч і не більшість. Тільки трохи обробити концепцію надфілем, пропіарити і вкорінити цей новий образ.

Це не змінить одразу всю країну на краще.
Але це міцна цеглина у фундамент її продуктивної трансформації.