Карабаський конфлікт. Висновки та уроки для України

Михайло Забродський
Михайло Забродський

Продовжимо розмову про результати швидкоплинної війни у Нагорному Карабаху у вересні-листопаді цього року. Сьогодні поговоримо про висновки і уроки, які варто винести Україні з цього конфлікту.

По-перше, уроком для України має стати необхідність подальшої модернізації систем озброєння, які застосовуються Збройними Силами. Загальновідомо, що лише технологічно спроможна військова організація держави має технічну можливість протистояти агресії та захищати її недоторканість і національні інтереси.

З початку 90-х років минулого сторіччя ЗС Азербайджану поступово і планомірно оснащувались сучасними зразками озброєнь і техніки в основному виробництва РФ, Ізраїлю і Туреччини. Серед зразків лише важкого озброєння сухопутних військ – танки Т90С, бойові машини БМП-3 і БТР-82А, артилерійські установки 2С31 і SOLTAM “Atmos”, РСЗО Kasirga і LAR-160, ракетні комплекси LORA. Причому рахунок зазначених озброєнь йде на сотні одиниць! ПС ЗС Азербайджану оснащені транспортно-бойовими вертольотами Мі-17В і насправді вражаючим переліком майже десятка зразків розвідувальних і ударних БПЛА ізраїльського виробництва.



Не варто й говорити, що не дивлячись на значні зміни в попередні роки, ЗС України можуть лише мріяти про такий якісний і кількісний рівень технічного оснащення. Так, наприклад, після підписання в 2019 році домовленостей про постачання турецьких ударних БПЛА Bayraktar діючою владою жодних значущих кроків щодо продовження співпраці в цьому напрямку не вживається. А закупівля хоча б одного дивізіону вітчизняних ПКРК “Нептун” ще й досі залишається на рівні голослівних заяв керівництва Міністерства оборони.

По-друге, вже суто в зовнішньополітичному плані, черговим уроком для України має стати примарність сподівань будь то на договір ОДКБ, будь то на Будапештський меморандум або інші угоди, одним з підписантом яких є Росія. В який вже за рахунком раз за останні сто років Росія фактично кинула напризволяще свого регіонального союзника, на цей раз – Вірменію. А в той же час за більш ніж 70 років існування блоку НАТО жодна держава, включно з амбітними світовими лідерами всіх часів, не ризикнула на практиці перевірити дієвість статті 5 Північноатлантичного договору 1949 року, згідно з якою “напад на одну або декілька країн-членів Альянсу вважається нападом на всіх”!

По-третє, Азербайджан успішно використав політичну підтримку і військову допомогу потужного партнера – Туреччини. Керівництво РФ, незважаючи на катастрофічний для Вірменської сторони перебіг подій, не наважилось на пряме втручання в збройний конфлікт всупереч гучним заявам і погано прихованому бажанню. І формальне НЕвходження Азербайджану в Північноатлантичний Альянс аж ніяк цьому не завадило.

Ось, наразі і все. Sapienti sat – цей крилатий латинський вираз давньоримського комедіографа Тита Макція Плавта означає буквально: “для того, хто розуміє, достатньо”. Залишається лише сподіватися, що нація і ті, кому вона шляхом волевиявлення на виборах довіряє вирішувати свою долю, будуть гідні цієї мудрості наших предків.

 

Поділитися:
Share

Усі відео
  • Усі категорії