Хто у «слуг» розбудовує партійну структуру в регіонах

Тут Зеленський недавно для кон’юнктурних цілей про ідеали Майдану раптом згадав. То йому всі дружньо відповіли. І про його власні блазнювання та зневагу до покалічених беркутами протестувальників, і про всіляких дубінських, які розгортали акцію з дискредитації Майдану, а зараз у Верховній Раді представляють його партію. Там такий колективний антимайдан у фракції слуг, що аж гуде, як і руський дух і руський мір, що лізе з усіх шпар.

Мені зараз під цю нагоду згадався ще один, значно менш відомий і непублічний персонаж. Ідеться про такого собі депутата-слугу Артема Культенка. Він пройшов до Ради під дуже навіть престижним №51 виборчого списку «Слуги народу». А те, що, принаймні, до сотого номера кандидатів погоджував особисто Зеленський, річ відома. Персона незаслужено обділена нашою увагою. А варто приглянутися.

Я б і сам про нього не згадав, якби не випливла одна цікава інформація. Перед виборами частина владної фракції здійснила рекламний вояж на Донбас, де показово роз’їхалися різними військовими підрозділами й мали переночувати у казармах та бліндажах з нашими бійцями на передовій або неподалік від лінії фронту. Акція була спрямована зовсім не на благі наміри – прагнули добавити дискредитованій структурі трохи патріотичного іміджу й рекламної пасіонарності. Це їм не особливо допомогло. Але хоч щось позитивного в тому було. Дехто зі слуг раптом уперше побачили, що бійцям за останні півтора року почало хронічно бракувати технічного забезпечення. А дехто навіть десь неподалік від зони обстрілу опинився й з переляку підтвердив, що ніякого рекламованого Зеленським припинення вогню і в споминку нема.

Але ночувати поблизу передової забажали не всі. Саме цей Артем Культенко надав перевагу ночівлі не із захисниками України, а в значно ріднішому для нього середовищі Святогірської Лаври московського патріархату. Відразу після прибуття до Донецької області він відділився від усієї рекламно-показової групи й поїхав до своїх братчиків. А що таке ця Лавра, ми нині більше знаємо не з церковних хронік, а з повідомлень того ж «Миротворця» й інших ресурсів і організацій, які виявляють ворожу агентуру та приспішників ворога. У самий розпал боїв у Лаврі переховувалися російські бойовики-терористи, готові завдати удару в спину нашим військовим. За даними громадських активістів, там зберігалася зброя, велася комунікація й розвідка. На жаль, ніхто із силовиків не відважився провести належні слідчі дії на території монастиря, тому зло залишилося безкарним, а серед монахів і далі можуть вільно переховуватися агенти й підривні елементи ворога. Пану Культенку це товариство було значно приємніше за компанію захисників України.

Я колись раніше вже писав аналітичні довідки про нових депутатів, у тому числі й про цього самого Культенка, але тоді, хоч і відмічав його потенційну проросійську орієнтацію, більше зосередився на мафіозній складовій. Зараз ці два елементи все більше переплітаються.

Після цього красномовного демаршу вирішив трошки глибше копнути його біографію та контакти. І виявилося дуже цікаво. Особливо в частині контактів. Нинішній депутат-слуга народився в 1984 році, тож іще доволі молодий, але вже встиг дуже багато. Відмітився в купі галузей і спрямувань бізнесу. Був засновником та керівником компанії «Будмашсервіс» та очолював «Кьортіс-груп» – займався транспортним обробленням вантажів. Потім раптом прихопив сферу дрібних харчевень (чомусь із львівським іміджем у назві, хоча сам родом із Черкащини). Ще відзначився у галузі послуг мобільного зв’язку. Але найосновніше розпочалося в 2014 році. Інші тоді проливали кров на Майдані та йшли на фронт добровольцями й волонтерами, а Культенко створював дах для напівлегальної системи дрібного торгівельного бізнесу. Щось подібне пригадуємо з 1990-их. Тільки тоді до підприємців приходили прості бандити й пропонували захист за грубі гроші. Тепер для цього знадобилося створення спеціальних «громадських організацій». Культенко стає співзасновником такої «Спілки інвесторів транспортної інфраструктури Києва». Саме вона покривала діяльність часто нелегальних торгівельних точок і незаконних паркувальних майданчиків.

У цій справі запідозрений у дуже тісній співпраці з людиною, яку часто називають хресним батьком сумнівного дрібного бізнесу й незаконних МАФів, Романом Солодким та його організацією «Громадянський корпус». А тут уже виринає не лише кримінал, але й проросійська політика. Самого Солодкого не раз звинувачували в проросійській спрямованості, він показово носив так звану «георгіївську стрічку» та начебто координував групи тітушок. Центральна Рада сотень Майдану прямо звинуватила його в рейдерському захопленні реабілітаційної бази для поранених добровольців. Солодкий, за твердженням ряду видань, був смотрящим від Олександра Попова за збором данини з напівлегального бізнесу в Києві. Культенко і його організація природно влилися в цю сферу незаконного бізнесу. А над усією цією кримінальною системою височіє постать кума дружини Медведчука, ще одного нардепа-слуги Андрія Холодова. Отакий вибудовується бандитсько-проросійський ланцюжок, що як починається, так і закінчується в партії «Слуга народу», транзитом проходячи через Партію регіонів та СДПУ(о).

Ще Культенко пробував пройти до Київради за списками «Партії ветеранів Афганістану». Це організація дуже сумнівного за політичними переконаннями й діями Сергія Червонописького. Який стосунок до ветеранів Афганістану мав хлопчисько, який народився в рік, коли вже добігала кінця війна в Афганістані, могли б щось сказати хіба опери з управління по боротьбі з економічною злочинністю, але аж ніяк не справжні ветерани.

Ну й, як вишенька на тортик, коли вся країна стежила за тим, як президент Порошенко й лідери УПЦ-КП добивалися отримання Томосу, Культенко (успішний бізнесмен) раптом вирішив стати ще й духовною особою – поступив до Київської Духовної Семінарії (звісно ж, московського патріархату). Я чудово розумію, що є чимало молодих людей, які вирішують присвятити своє життя релігійному служінню. Але біографія Культенка і до, і після вступу до семінарії аж ніяк до таких висновків щодо нього не спонукає. Трохи знаючи роль РПЦ в Україні, припущу, що тут скоріше могло йтися про певне агентурне прикриття, ніж про щиру релігійність. Адже духовні особи звично виявлялися недоторканними для наших спецслужб. Так це чи ні, стверджувати не берусь, але політичний і бізнесовий контекст у нього значно помітніший, ніж релігійний.

Те, що в депутати за списками слуг могли пройти і ґвалтівники, і звичайні бандити, вже, на жаль, нікого не дивує. Як і те, що там могли появитися приховані агенти російської ФСБ. Але той факт, що такій одіозній постаті в цій квазі-партії доручили розбудовувати партійну структуру в регіонах – це вже перебір. На щастя, відверта проросійськість та кримінальні зв’язки не конче пов’язані з організаційними здібностями. Результати тої «розбудови» показали місцеві вибори. Щоправда, в рідній для Культенка Черкаській області слуги трохи голосів набрали й якусь кількість рекрутованих такими, як Культенко, персоналій у місцеві ради провели.

Колись, коли ми виберемося з цього задзеркалля, спецслужби мали б детально познайомитися з біографічними викрутасами не лише Артема Культенка, але й тих людей, яких він у різні періоди своєї діяльності підтягував до політики. Щоб не доводилося пізніше чесати потилицю й запитувати: а хто ж це стільки російської агентури нам понасував?

Фото © Facebook Артем Культенко