Коронавірусні крайнощі
У нас в суспільстві вже сформувалась досить велика когорта людей, для яких почуті слова – “ковід”, “коронавірус” – це як удар електричним струмом по оголених нервах.
Народ! Ознака здорової психіки – це вміння спокійно і без істерик слухати і чути неприємні/болісні/страшні речі. А не кидатись відразу на джерело такої інформації та старатися його всяко закидати лайном і відключити тільки тому, що такі слова активують величезну масу страху, яку людина старається сховати від себе.
Синдром Зеленського – закінчити війну в себе голові й старатися всім доказувати, що війни більше немає, що її придумали порохоботи, проблем в реальності не вирішує, а тільки створює нові проблеми, які рано чи пізно доконають і примусять взятись за їх вирішення.
Особливо дико виглядає істерика тих, хто істерить, що “народ істерить, з’їхав з глузду і нагнітає психоз”.
Покажіть – де? Хочу побачити таке місце.
Як на мене, все навпаки, всім пофуй, навіть більше чим потрібно. І всі вже більше-менш адекватно відносяться до проблеми, пристосувалися – кожен сам собі рішає, як реагувати в рамках загальних правил. Але масової істерії точно не бачу.
А ось ті, хто істерить на тему “Всі істерять” і на кожне, навіть абсолютно нейтральне згадування про “коронавірус” і кидається як збожеволілі собаки, вже якось вибиваються із загальної картини.
Звичайно, людина з подавленим сильним страхом перед проблемою буде дуже неадекватно реагувати на будь-яке нагадування проблеми. Але це не проблема тих, хто спокійно і по-діловому відноситься до “корони”, це проблема тих, які бояться самого слова “коронавірус” як вогню. Хто довів себе до хронічного істеричного стану, від якого тікає, ховаючи голову в пісок “Ви всьо врьоте” чи впадаючи в істерику “Ми всі помремо”.
