Як пережити вибори та не з’їхати з глузду
А можно как-то сделать, чтобы «щёлк» – и завтра уже 26 октября? Чтобы сразу наступило то самое, безумно ожидаемое послевыборье! Ну может, есть какой-то лайфхак? Или способ новомодный? Что говорите? Нету?! Совсем, совсем никакого «чуфыры, чуфыры» нет, даже самого завалящего? Ээээхххх… Прикро, бл*дь. И грустно.
Ещё времени и времени впереди, а лично я что-то уже подустал от этого праздника всеобщего абсурда. От истерик, «Ах пипиську вам в обе руки, не хотите меня ставить владыкой океанским, а лишь пятым в список? Ну фсьо! Сейчас я устрою вам тут фейерверк говна с переливами! Мало не покажется!» Смотришь, и через пару дней у активного активиста на аватарке уже другой шильдик. Стоп! Подождите. Так выходит место в списке – это главный фактор, а всё остальное лирика под аккорды балалаечные? В общем, некоторые демонстрируют вторую космическую скорость переобувания в воздухе. Такую, что аж почетный паровоз країни Серлещенко застыл открыв хлеборезку «Фигааасссееее… А так тоже можно?».
Хотя я теперь понимаю, как жопазэшники неуклонно пополняют свои ряды. Главное, сыграть нужную мелодию на человеческом тщеславии. «А хочешь Жигули? Представляешь, такой маленький, а уже Жигули!» © И вуаля…
Тут же появились какие-то заслуженные, трижды кавалеры ордена «В хлам упоротого» комментаторы, которые на каждом углу волают «Аааааа, бля. Уберите этого человека из списка! Скажите Порошенко… Покажите ему мой комментарий… Зайдите в кабинет. Ворвитесь туда и устройте истерику. Это как понимать, вашу? Или отфильтруете списке (длинный перечень городов), или я вам такое устрою…».
Да, именно так и происходит. Пётр Алексеевич дважды в день мне звонит, чтобы поинтересоваться, есть ли у меня замечания к спискам в условном Кропивницком или же Бердянске? А я такой, растягивая мысли, думаю не спеша, кофеёк посёрбывая.
Как в списках «ЄС», так и среди других (лично мне симпатичных) партий и проектов, есть люди, которым я никогда не подам руку. Но я молчу и не ломлюсь во все чаты. Причина очень проста. Мнение моё касаемо того или иного человека – это лично моё мнение и лично моя история отношений. Всем ли патриотично настроенным гражданам нравится Саня Погребиский, Валера Прозапас, мой комбат «Соболь» или побратимы з Коломиї – Андрей Спиров и Виталий Гурник? Точно не всем. Вот на сто процентов не всем. Что делать? Снимать с выборов? Окей. Кого ставить? Более других? Давайте поставим. Но те другие, не будут устраивать меня, Глеба Бабича и ещё с десяток тысяч людей. Снова снимать?.. Не, конечно, можно написать гневный пост, собрать пару тысяч лайков, тем самым… насрав себе же в руку. Обьяснить почему, или сами догадаетесь?…
Эххххх… Почти месяц ещё ждать. Терпеть, охреневать и стараться не сойти с ума.
Відкрився портал у пекло, і понеслась. Сьогодні на ФБ я не бачу звичайних постів, суцільна політична реклама. (Чи це витончена помста ФБ за те, що я не перейшла на новий інтерфейс?). Майже годину їх видаляла, доки спам’яталася: дівко, попустися, ти ж наче блогер, нє? Тобі тема дослідження сама в руки пливе. Хоч почитай спочатку.
Отже, ділюся результатами прочитання.
У партій зовсім не регіональна риторика. Приціл взято вище й ширше, як мінімум на парламентські. Фішечка кампанії – критика чинної влади. На тлі інших критиканів ЄС виглядає як взірець стриманості та конструктиву. Все те саме, що порохоботи повторюють уже другий рік [як горохом об стіну] новими барвами зазвучало від інших великих і маленьких партій.
Є така давня приказка «коня кують – жаба лапу підставляє». Не знаю, для чого підставляють свої лапи всі ці «за майбахи», перефарбовані «укропи», смєшковці і тому подібна публіка, але видно десь відбувся сеанс масового екзорцизму. Прозріли!!!
Виявляється, неможливо під популізмом приходити до влади. Виявляється, нинішня влада веде країну до катастрофи. Виявляється, некомпетентне і антиукраїнське керівництво поставило країну на межу виживання.
Хто б міг подумати взагалі, правда?
Іще одна обставина, яка впадає в око, – нарочита прилизаність текстів. Інтерв’ю, персональні пости окремих кандидатів з поміткою «реклама», партійна аналітика виглядають так, ніби все це гамузом пишеться в одному агентстві. Такий собі пакет «дурачок» під ключ.
Не так давно я зі своєю видавчинею говорила про інтернет-ринок книги. Вона скаржилася, що практично неможливо знайти СММ-ників та маркетологів, заточених саме під продаж книг. Я здивувалася: слухай, ну хай продають як все інше. Як картоплю, наприклад, тільки книги. Яка різниця? «Ти що! – ахнула вона. – Це ж зовсім інші речі, потрібні зовсім інші інструменти!»
Так от, таке враження, що для політичної реклами інших інструментів не знайшли – продають як картоплю.
Окремо хотілось би відзначити наратив Слуг народу. Все, бобік здох. Те, що пару років тому було смішним, агресивним, парадоксальним, закінчилося, вицвіло. Від кларнета того пофарбована дудка зосталася. По Києву вони показують Ірину Верещук, яка «подарувала студентам яблучка». І «студенти» по сто гривень за годину сидять, втикають у телефони за спинками крісел.
Таке враження, що ми проживаємо дитячі казки, тільки навпаки. Замість того, щоб побачити голого короля без одягу, ми нарешті роздивилися, що одяг є, а короля всередині немає. І скільки не надимай оболонку, без тіла всередині вона не тримає форму.
Тексти ОПЗЖ автором не аналізувалися. Мені вдалося домовитися з ФБ, і я не отримую рекламу російською мовою, тому жодної вісточки зі склепу не долетіло.
Карикатура © Бауржан Ізбасаров
