Людина і реальність
Біля трьох чвертей людей будь-якої спонтанної спільноти, обираючи між міфом і реальністю, не послуговуються критичним мисленням. Скажу більше, вони взагалі не включають розумові функції, орієнтуючись на популярність точки зору. Але і серед тих, хто час від часу включає розум, проблема конфлікту між міфом і реальністю не вирішена. Тому що є ще один фактор – почуття комфорту.
Ми не любимо некомфортної реальності. Наш мозок, здатний творити абстракції, пропонує нам альтернативу – солодкий міф. Встояти проти неї важко до неможливого. Це як наркоману, що намагається зав’язати, постійно пропонувати дозу. Ось тут нестерпно болюча ломка (реальність), а ось тут години солодкого забуття (міф).
Усі ми час від часу зриваємося. Я на собі помічаю, як часом мушу напружувати до межі силу волі та, вкриваючись липким потом, визнавати реальність. Тому в окремих питаннях, особливо в непопулярних та некомфортних для себе, навіть люди з репутацією носіїв критичного розуму час від часу впадають в глибокий маразм. І одні кажуть: “Як можна цьому не вірити? Ось доктор наук каже, а ось відомий просвітитель із природничою освітою, ось закордонний лікар із широкою практикою…” А інші вибухають від нерозуміння:” Як доктор наук, просвітитель і лікар може нести такі дурниці?!” Відповідь проста – усі вони і ми разом із ними насамперед здатні до абстрактного мислення обізяни.
Щоб подолати цю когнітивну проблему (наш вибір між реальністю і міфом) потрібно зробити перший крок – усвідомити, що усі ми без виключення обираємо те, що зручніше та популярніше.
Як давно це відбувається? Чи можна говорити, що це наслідки адаптації до інформаційної ери? Навряд чи. Думаю, що така проблема існувала дуже давно. Просто спроможності передачі інформації та свідоме поширення міфів набули небачених глобальних масштабів. Ця когнітивна криза настільки стала загрозливою для людства, що вимагає переглянути основні підвалини його модерної організації.
Наприклад, загальне виборче право, яке за задумом мало гарантувати дотримання свобод і добробуту для всіх, приносить більше шкоди ніж користі. Тепер політики не мають бути реалістами. Хочеш перемогти на виборах – стань популістом. Але наші мавпячі хотілки і дії відповідно до міфів – це пряма дорога до катастрофи. Політикум деелітизований. Еліта в суспільстві – це погано чи добре? Раніше однозначно вважали – погано. Адже не було ніякої можливості впливати на рішення еліти, які могли бути також далекі від реальності. Тепер ми хитнулися в іншій бік. Тепер реальність витіснена з політики повністю. Інколи відповідальні політики приймають відповідальні рішення, при цьому несучи в маси популістичну маячню. Але вони вимирають як клас. Світом правлять клоуни. Усяке шкідливе рішення може бути прийняте, якщо шкода від нього може бути виправдана піаром. Прорвався до влади на хвилі популізму, хапнув по максимуму і змотався туди, де міфоносці ще не роздовбали все до нитки. Ну або встановив диктатуру і розповідаєш народу, як йому добре живеться, а тих, хто в це не вірить, можна просто закатати в асфальт.
Чим це закінчиться? Візьміть історію найзнаменитішого борця з корупцією та олігархами в ХХ столітті. Я про Адольфа Гітлера. Так, так. Він отримав абсолютну владу, шантажуючи Пауля фон Гінденбурга (президента Німеччини) корупційними зв’язками його сина. Усі ці Зеленські, Лукашенки, Трампи, Байдени, Путіни та їм подібні ведуть нас до катастрофи аналогічної за масштабами.
У той час, коли інші лише декларують про опір направленого поширення міфів, путінська Московія ставить з їхньою допомогою весь світ раком. Вони чудово це протестували на прикладі руху антивакцинаторів. А зараз за допомогою різних засобів мають змогу за кілька років стати володарями світу, нав’язуючи народам зручних для Москви політиків, руйнуючи еліти та соціальну структуру, заставляючи владу приймати необхідні Кремлю рішення.
Я перебільшую? Хто зна. Кількість зниклих через вибір на користь міфу націй, етносів, країн, цивілізації та навіть видів людини заставляє задуматися над перспективами.
