Лібералізм і поразка

Іван Хомяк
Іван Хомяк

Можливо, в найближчі два-три століття Україна не стане успішнішою за жодну з країн Європи. Більш того, вона, може, ніколи не сягнути того рівня економічного і соціального розвитку, який мають країни Європи зараз. Чому? Ми маємо складно заплутаний клубок причин. Однак, в центрі його лежить наша ліберальна свідомість.

Україна знаходиться на перетині світів. Усю нашу передісторію і усе наше сьогодення ми є ласим шматочком для наших сусідів, незважаючи на діаметральну протилежність їхніх ідеологій.

Окупація та анексія починаються не з захоплених аеродромів і блокпостів на лінії розмежування. Окупація починається з перепрошивки культурної складової світогляду. Тут я розумію культуру в широкому смислі слова: від побутово-сімейних традицій та історичної самоідентифікації до прихильності певним творам мистецтва та мови спілкування. Для того, щоб зберігати свою ідентичність, не бути полоненим або рабом окупанта, перш за все потрібно навчитися опиратися його культурним принадам. Для цього потрібно бути консерватором. Консерватором в не в побутовому чи вузькому політичному розумінні. Тут не лише заскорузлість чи інертність.



Консерватизм – це сприйняття навколишнього світу через свою внутрішню призму (стрижень), критичне сприйняття усього, що йде ззовні та категоричне не сприйняття будь чого, що іде від окупантів. Людина, яка в одне речення вміщає “Росія, звичайно, – окупант, але це лише музика”, – категоричний дурбелик і потенційний ворог. Це отой містер Сміт, який потенційно живе в кожному жителі Матриці.

Уявіть, що вашим сусідом є серійний вбивця Онупрієнко. Залишили б ви на нього свою дитину із словами: “Так, він – вбивця, але це лише з дитиною посидіти”?

Повторю ще раз – окупація починається з перепрошивання культурного коду.

Консерватор скаже: “Я не розмовляю мовою окупантів, якщо в мене лінгвістичні проблеми, то я докладу всіх зусиль, щоб виправити це. Я не слухаю і не співаю пісень окупантів, не танцюю під їхню музику, не дивлюсь їхніх прикольних відосиків навіть про котиків, їхніх фільмів та серіалів, не цікавлюся життям їхнього поп-бомонда, не проглядаю Інстаграму їхніх знаменитостей, не читаю книжок їхніх авторів. Нікого. Незалежно від їхнього ставлення до Криму і Путіна. Повна культурна ізоляція”.

Ліберал скаже: “Мистецтво поза політикою. Бла, бла, бла… Нетакие русские… бла, бла, бла, Я тільки, щоб розібратися…”

Коли ви зустріли на дорозі труп померлого від чуми, то не варто сідати поруч, діставати бутерброд і влаштовувати ланч в поєднанні з порпанням в бубонах. Усе, що йде із країни окупанта, заражене антиукраїнськістю. Ми можемо не бачити цього. Тут працює “принцип лисички-сестрички” – спочатку одну лапку, потім ще одну… І ось ти стартував із приспівуванню “Дельфіну” чи “Бянці”, а закінчив “мыжебратья”, “Гражданская война на Донбасе” і голосуванням за Медведчука.

Мене інколи страшенно бісять мої студенти. Я просто кажуся від безсилля. Кожен рік спостерігаю за тим, що не перевиховав жодного з них. Ото, які прийшли, такі і вийшли. Вихователь із мене, як із огірка пістолет. Усі мої спроби ознайомити їх із модерною українською культурою закінчуються нічим. Вони вже перепрошиті культурою окупанта до останнього рядка. Кожного дня спостерігаю в соцмережах одне й те ж. Повністю україномовне дівча (в побуті та навчанні), зі знаннями російської на рівні продавця турецького базару, розумне, освічене, добре, в принципі, ще любить Україну. Виставляє в соцмережі фото і до нього російськомовний підпис. На хіба?! Тому, що цьому поколінню навіяли, що українська – це не модно. Коли ти спитаєш в лоб, скажуть, що українська – це круто, це модно, це сильно. Але в підсвідомості вже засів черв’ячок і точить основи.

Це було з нашим поколінням також. Коли повністю україномовна жіночка заходить в магазин, вона часто автоматично переходить на російську, раніше ніж продавець відкриє рота. Чому? Тому що, коли україномовні селяни приїжджали до міста на закупи, то з ними розмовляли виключно російською. Коли радянські дітки гралися в магазин, то “продавець” обов’язково розмовляла російською. Дівчатко стало дорослою тіткою, а ментальні деформації залишилися. Ютуб та інстаграм заразив окупантським ментальним вірусом і теперішнє молоде покоління також.

Як я реагую, коли бачу оцю історію з моїми теперішніми чи колишніми студентами? Ніяк. Чому? Тому що я дотримуюсь ліберально-демократичної концепції у вихованні. Це ненайкраща модель і в ідеальних умовах, а в наших – це гарантований провал.

Ще одне втрачене покоління… Поки ми не матимемо молодої генерації з українською культурною прошивкою хоч на половину, то наша держава не матиме жодних перспектив.

В умовах існування української нації лівацтво – чисте зло, лібералізм – лицемірне зло. Сьогодні ти ліберал, завтра йдеш у списках партії колабораціоністів, а післязавтра ти вже “шестьориш” в окупаційній адміністрації.

Поділитися:
Share

Усі відео
  • Усі категорії