За лаштунками «плівок Деркача»
Найцікавішим в історії “плівок Деркача” є те, чого на самих плівках нема – обставини їхньої появи. Я вже писав про те, що СБУ не завело проти Деркача кримінальної справи за розголошення державної таємниці, тобто по факту СБУ розписалася, що “плівки Деркача” – фейк. Але є ще дещо.
Прямо у ці дні у США виходить книжка колишнього радника Трампа з питань безпеки Джона Болтона. Білий Дім намагався заборонити вихід книжки через суд, але спіймав облизня. Уже відомо, що у книжці описаний епізод, як за півроку до президентських виборів в Україні Трамп заспокоював Меркель, що, мовляв, скоро в Україні буде проросійський президент, і всі проблеми з Україною зникнуть самі. По факту Трамп проанонсував зміну в Україні влади на більш лояльну Москві. Хіба не це сталося насправді?
І от це дуже цікаво. Бо я гарно пам’ятаю, як після в’їзду Трампа у Білий Дім в Україні просто показилися організації антикорупціонерів-грантоїдів, тісно пов’язані фінансуванням з Держдепом США. На Порошенка вони тоді накинулися з усією пролетарськ… антикорупційною ненавистю. Ба більше, я пам’ятаю, як деякі мої знайомі з числа “наближених” мені доводили, що моя підтримка Порошенка – бита карта, мовляв, навіть на Заході “знають, що він корупціонер”. А тепер зважте – мільйони людей таки ж повірили всім цим Соболєвим, Гнапам, Шабуніним і подібним. Бо хіба ж можуть брехати ТАКІ люди? За якими ТАКІ сили?
Я не вважаю, що Трамп продався Путіну, це маячня. Давно відомо, антиросійськими санкціями незадоволена низка крупних західних корпорацій. Вони їм ламають бізнес. Очевидно, Трамп діє у їхніх інтересах. Саме тому “плівки Деркача”. Вони – не для України. Вони – для Заходу.
Андрій Деркач, колишній член Партії Регіонів, який має тісні стосунки з ФСБ та Московською церквою, продовжує артикулювати російську пропаганду.
І сучасна влада її дублює.
Він бреше, що у 2016 році Україна витратила 1 млрд доларів США на купівлю озброєнь.
По-перше, тоді Україна не отримувала гроші, а команда Порошенка домоглася державних гарантій від американського уряду. Міністерство фінансів України випустило облігації ОВДП під гарантії США вступитися за Україну і покрити її борги, якщо вони виникнуть – перед інвесторами, у торгівлі тощо. Відповідно, гроші надійшли на рахунки українського уряду і стали частиною бюджету.
По-друге, ці кошти не були цільовим фінансуванням і розподілялись на видатки бюджету згідно норм Бюджетного Кодексу. А тому заяви Деркача, що «Ленінська кузня» чи «Богдан», чи Укроборонпром їх отримали, – це просто брехня і московська маячня.
І у цьому вмінні перетворити перемогу на зраду одразу відчувається стара школа КДБ, яка таким же брехливим чином 5 років знищувала рейтинг Петра Порошенка, проукраїнських Верховної Ради та Кабміну.
С каким-то маниакальным упорством команда Зеленского пытается лезть в политическую жизнь США и в президентские выборы.
Такое ощущение, что никто из них и никогда не пытался помирить знакомую семейную пару. Подсказка: чем бы ни закончилось, ты в конце останешься виноват.
Так и здесь. Чем бы ни закончились выборы, Украина останется виноватой уже тем, что влезла туда, куда не её собачье дело, тебя забыли спросить. Отчасти это может объясняться, конечно, тем, что президент Зеленский не очень понимает обязанности, возможности и круг задач не только президента США, но и президента Украины. Президент Зеленский считает, что президент — это нечто среднее между царём и Господом Богом, всё в его руках, хочу — в ФБР позвоню на счёт этого чорта, хочу — под камеры встречу самолёт с грузом для Home Depot. Это, конечно, не так. Ну, то есть в Украине получается вроде как так. А в США так не получается.
И даже если влезши в выборы, Украина в лице Зеленского сумеет помочь Трампу переизбраться — что тогда?
У Зеленского реально думают, что это поможет заручиться поддержкой демократов?
А это, кстати, точно поможет заручиться поддержкой республиканцев?
Там вообще не один Трамп решает, вы в курсе?
А что будет потом, после Трампа? Он же не вечный, это ж не Лукашенко и не Путин, что будет потом? Или потом никакого не планируется?
Сложно сказать, чего здесь больше: стремления к саморазрушению или детской наивности молодого нового лица, которое думает, что может переиграть «тупых пиндосов» в их же политике, или сознательной работы по дискредитации Украины в глазах американских политиков и граждан.
Но было бы интересно узнать, каким видится хэппи-енд в данном случае Зеленскому или тем из его окружения, кто подсказывает ему вмешиваться в выборы в США. Потому что как-то не видится мне, что в конце этой истории (в любом причём конце) все живут долго и счастливо.
