Тим, для кого це досі «не моя війна»
Ми тут з видавництвом активно шукали перекладачів на англійську. (Спойлер: все гаразд, знайшли, дякую). І що мене вразило у процесі: двоє людей відмовилися від роботи над книгою тільки тому, що йдеться про воєнну тематику. Дослівно: я вірю, що роман класний, але «це ніяк не скасовує важкості самої теми».
Це таке дивне відчуття, коли ти раптом виявляєш, що живеш у світі рожевих поні. І що твої співгромадяни – як квіти сакури. Ніжні, тендітні, пливуть собі на хвилях дзену.
Це так мило. Ні, я рада, правда.
Рада за вічно вагітних людей, яким протипоказано дивитися на некрасиве. Які можуть собі дозволити у воюючій – сім років воюючій! – країні не розстроюватися.
Не бруднити руки. Та що там, про які руки ви говорите? Я думаю, вони у всіх інших відношеннях оправляються ромашками.
А війна – це таке фу. Таке неблагородне, прямо скажемо, плебейське слово. Ні, ну іще бутоньєрка маку на лацкані – куди не йшло. Це ще можна пережити, он, королева Британії такої маки вдягає. Зрештою, можна оздобити стразіками і замовити такий дизайнерський стильний мачок.
А от наша поведінка, прямо скажемо, якась не туди. Треба ж стримувати свої фізіологічні пориви, правда? А не пхатися із цим ось потом, грязюкою, заскорузлими шкарпетками, із кров’ю і гноєм прямо поперед очі шановного панства. Потрібно ж знати своє місце, правда? А не розмотувати онучі прямо за столом, можна сказати, посеред бенкету.
Я не знаю і не хочу знати, як насправді ведеться у обіймах зефірної вати. І чи існує там життя взагалі.
Я тільки знаю, що ось цей вибір пацифізму не співпадає ні з політичним вибором, ні з якимись іншими уподобаннями. Те, що серед «зеленої» більшості таких більшість, – це правда.
Але і серед наших вистачає.
І тих, хто насправді воює, нікчемно, катастрофічно мало. Воює у прямому значенні, з потом, кров’ю та опіками від зброї. І що їхня кількість скорочується щодня, тому що платформу, на якій вони окопалися і стоять, підгризаєте ви. Ті, для кого це досі «не моя війна».
Тільки знаєте що, дорогі мої епікурейці? Кожна мильна бульбашка рано чи пізно лопається. Це така її природна властивість – лопатися, вона у цьому не винна. І після цього «упс…» настає зустріч з реальністю. У вашому випадку дуже болісна зустріч.
«Ніколи знову» думаєте ви? А хтось із вас взагалі поцікавився, що входить у пакет «знову-все-включено»? І чому це «знову» не настане?
Варіант «тому що я не хочу» не пропонувати.
Фото © Facebook Дмитро Муравський
