Краще, ніж нічого

Никита Cоловьев
Никита Соловьев

У понеділок, нарешті, був прийнятий багатостраждальний закон про ринок землі. Фінальний документ має дуже мало спільного з проєктом №2760, який півроку тому подавав Кабмін, і який ми підтримували усіма силами. Що ж, давайте розбиратись, що прийняла Верховна Рада, і які це матиме наслідки.

За що проголосували депутати?

Без обмеження терміну:



1. Володіти сільгоспземлями можуть громадяни України та юридичні особи-резиденти України.
2. Максимальний розмір сільгоспземлі у власності громадянина або юридичної особи – 10 тис га з урахуванням власності пов’язаних осіб.
3. Юридична особа-власник землі повинен мати прозору структуру власності і не може бути пов’язаним з державою-агресором.
4. Банки можуть отримувати землю у власність тільки при переході застави.
5. Спрощений та пільговий порядок викупу землі, яка використовується на підставі права довічного використання, а також довгострокової оренди (у держави або територіальної громади) і т.д.
6. Заборона на відчуження земель державної та комунальної власності.

На перехідний період з 1 липня 2021 року до 1 січня 2024 року:

1. Володіти сільгоспземлями можуть тільки фізичні особи.
2. Максимальний розмір сільгоспземлі у власності громадянина 100 га.

До моменту проведення референдуму (тобто ніколи) не можуть бути власниками землі юридичні особи, бенефіціарами яких є нерезиденти України.

З хорошого в цьому законі є дві речі – прийняття закону відповідає одній з ключових вимог МВФ і формально скасовує мораторій. Ніяких інших позитивних моментів в ньому я не бачу.
Чому так песимістично? З прийняттям закону про ринок землі пов’язувались дуже серйозні надії на прискорення економічного зростання. І початковий кабмінівський проєкт №2760, за який активно агітувала наша партія, давав для цього серйозні підстави. Головні очікування були такі:

– залучення великих іноземних інвестицій як безпосередньо в землю, так і в розвиток сільгоспвиробництва;
– підвищення ефективності використання землі в результаті технологічнішої обробки;
– дбайливіше використання землі власником і довгострокове зростання якості земельного ресурсу;
– подовження ланцюжка переробки і (умовно) експорт м’яса та масла замість зерна;
– поступовий перехід землекористування від «вдало отримали право на землекористування» до ефективніших власників.

Власне, саме заради цих цілей ринок землі вимагав МВФ, заради цього він прописаний в нашій партійній економічній програмі, і з тими ж цілями вносився кабмінівський законопроєкт. Жодна з цих цілей точно не може бути досягнута тим «ринком», який буде існувати в перехідний період. І майже жодна з цілей не буде досягнута після 2024 року.

Для ведення товарного сільгоспвиробництва існують певні мінімальні вимоги до розміру земельної ділянки. Господарювання на менших ділянках робить той чи інший вид сільгоспдіяльності економічно нерентабельним. Виняток становить дуже вузький перелік видів. Але їх частка невисока, і ми говоримо про інше. Ці розміри зовсім трохи коливаються в залежності від якості ґрунтів і клімату, але в цілому практично однакові по всьому світу.

Для повноцінного зерноводства, наприклад, необхідний орний клин в 500-1000 га. На менших площах неможливо ні ефективно використовувати техніку, ні забезпечувати повноцінну сівозміну. З ростом орного клину до 10 тис. га зростає ефективність за рахунок технологічнішої обробки землі. За перехідний період навіть цей розмір земельної ділянки консолідувати у власності неможливо. Можливо буде лише з 2024, але це не точно. Нагадаємо, що за новим законом максимальна площа, яка може бути у власності – 100 га до 2024 року і 10 тис га з 2024 року.

Для усіх видів тваринництва вимоги вже значно вищі. У сучасному світі ніхто не займається тваринництвом, закуповуючи десь на стороні корми. Підприємство веде весь цикл від вирощування кормів до виробництва м’яса або молока. І для нормальної роботи потрібен орний клин від 10-15 тис. га для виробництва молока та майже 100 тис. га для виробництва яловичини. Саме такі орні клини у всіх виробників, які забезпечують практично 100% світового експорту цих видів. Очевидно, що такий розмір земельної ділянки буде неможливо консолідувати і після перехідного періоду.

Про те, що до нас на ринок зайдуть зарубіжні інвестори, в принципі, говорити не доводиться, ринок для них закритий «до референдуму», тобто назавжди.

Що стосується зміни ставлення до землі у тих, хто на ній працює. Щоб воно відбулося, землекористувач повинен мати можливість стати власником. Тому що тільки про свою землю є сенс піклуватися, тільки її якість і вартість через 5 і більше років важливі для провідного господарства. У нас склалася вже цілком чітка структура землекористування. Більше половини землі обробляється великими холдингами, від 50 тис. га в кожного. І за рівнем технологічності та ефективності господарювання вони в середньому помітно перевершують дрібних фермерів.

Очевидно, якщо вони могли існувати в умовах мораторію, то і з прийняттям цього закону вони продовжать обробляти землю. Не бачу ніяких факторів, які могли б їх посунути. Але вони і далі не зможуть легально отримати право власності на оброблювану землю. А значить, і далі будуть ставитися до неї не як до рідної, а як до «двоюрідної».

Окремо про заборону на продаж земель державної та комунальної власності. Так, “Демократична Сокира” також наполягала на відтермінуванні продажу державних земель. Ми вважали і продовжуємо вважати, що держава повинна виходити зі своїм земельним клином на вже сформований ринок, а не на старті, тобто на дні ринку. Але закон не відтерміновує продаж державних земель, а прямо його забороняє. Тобто держава без обмеження по терміну буде основним власником земель в Україні. Проте, держава не може і не повинна обробляти землю і в цілому займатися господарською діяльністю. А значить, це закріплює назавжди інститут оренди землі у держави. Мало того, що це повертає нас до питання про дбайливе ставлення до оброблюваної землі. Це ще й закріплює залежність сільгоспвиробника від «добрих відносин» з державою, тобто зі старим-добрим корумпованим чиновником. А значить, закріплює олігархічний характер великого сільського виробництва.

Остаточний варіант був поданий в публічний простір усіма учасниками як компромісний. Але по факту, він не такий. Компромісним можна було вважати варіант першого читання, в якому вже був помітно вихолощений кабмінівський проєкт, але ще залишалося багато економічно обґрунтованих норм. У прийнятому ж варіанті – це повна здача реформи тим силам, які зацікавлені в тому, щоб нічого не змінювалося на сільгоспринку. У першу чергу через наявний зараз привілейований доступ до обмеженого ресурсу. Ну і зрозуміло, всім тим, хто має можливість і повноваження цей ресурс від імені держави «розподіляти» і «контролювати».

В цілому можна сказати, що з прийняттям цього закону в сільському господарстві не зміниться за великим рахунком нічого. У ньому немає ніяких норм, які б запустили реальні ринкові механізми переходу землі та робили б землю повноцінним товаром. Ні зараз, ні після закінчення перехідних положень. А значить, мораторій був скасований тільки формально. Україна вчергове втратила свій шанс на прискорене економічне зростання. І повернутися всерйоз до цього питання вдруге буде вкрай складно політично. По-перше, у нас ще довго буде непопулярною ідея нормального ринку землі серед електорату, і втрачати рейтинг на цьому питанні не захоче жодна правляча партія. А по-друге, зараз основним драйвером прийняття закону став МВФ. Але МВФ вже зніме цю вимогу як виконану, і другий раз серйозно тиснути на нашу владу з цього питання не буде.

Тому прийняття цього закону ми розцінюємо негативно. Єдина причина, через яку ми зараз з ним миримося і не виступали проти нього, це необхідність виконання вимог МВФ. Ухвалення закону про ринок землі разом з нормальною редакцією «антиколомойського» закону розблокує Україні отримання траншів за старою програмою МВФ і доступ до нової програми для подолання наслідків карантинних заходів. А без цих грошей нашій економіці не вижити. При цьому ми розуміємо, що вимоги прийняти більш ринковий і ліберальний варіант закону про ринок землі могли швидше привести до неприйняття жодного варіанту, ніж до прийняття більш вдалого. Як відповідальні політики в таких умовах ми не могли піти на це. Але, безумовно, і надалі будемо боротися за лібералізацію земельних відносин і ринку землі.

Поділитися:
Share

Усі відео