Юваль Харарі: Світ після коронавірусу
Yuval Noah Harari, Financial Times, 20.03.2020
переклад українською John Lemberg, опублікований Radio Lemberg
Цей шторм мине. Але вибір, який ми зараз робимо, може зміни наше життя на довгі роки.
Людство попало у глобальну кризу. Можливо у найбільшу кризу нашого покоління. Те, що вирішать люди та уряди країн у наступні тижні, напевно сильно змінить світ у найближчі роки. Це сильно змінить не лише наші системи охорони здоров’я, але й нашу економіку, політику й культуру. Ми мусимо діяти швидко й рішуче. Ми також маємо врахувати довготермінові наслідки наших дій. Перебираючи варіанти, ми маємо спитати себе не лише про те, як подолати нагальну небезпеку, але й про те, у якому світі ми житимемо коли цей шторм мине. Так, цей шторм мине, людство його переживе, більшість з нас житиме – але житиме в іншому світі.
Багато термінових і надзвичайних заходів безпеки матимуть на меті врятувати життя. Таким є завдання ургентних заходів. І вони дуже прискорять історичні процеси. Рішення, які у нормальні часи вимагали багатьох років на роздуми, тепер приймаються за лічені години. Неготові та навіть небезпечні технології впроваджуються вже, бо ризики не робити нічого є ще більшими. Що відбувається, коли кожен працює з дому та спілкується лише дистанційно? Що відбувається, коли цілі школи й університети переходять в онлайн? В нормальні часи уряди, бізнеси та навчальні заклади ніколи б не погодилися на такі експерименти. Але це не нормальні часи.
У цей кризовий час ми стоїмо перед двома особливо важливими виборами. Перший – між тоталітарним наглядом та розширенням прав і можливостей громадян. Другий – між націоналістською ізоляцією та глобальною солідарністю.
Підшкірний нагляд
Щоби зупинити епідемію, цілі громади мають дотримуватись певних правил. Є два способи досягти цього. Перший спосіб – уряд має спостерігати за людьми та карати тих, хто порушує правила. Сьогодні, вперше в історії людства, технологічно є можливим спостерігати за кожним і постійно. П’ятдесят років тому КҐБ не міг пильнувати 240 мільйонів громадян СРСР цілодобово. КҐБ не мріяв й ефективно обробляти усю зібрану інформацію. КҐБ опирався на живих аґентів та аналітиків, і він не міг приставити по одному живому аґенту до кожного громадянина. Ба тепер уряди можуть легко скористатися всюдисущими датчиками та потужними алгоритмами замість колишніх таємних аґентів.
У своїй боротьбі проти епідемії коронавірусу деякі уряди вже задіяли нові засоби нагляду. Найпоказовішим є приклад Китаю. Пильно відстежуючи смартфони людей, використовуючи сотні мільйонів камер упізнання облич, і зобов’язуючи людей перевіряти та звітувати про свою температуру та фізичний стан, китайські держоргани можуть не лише швидко визначити підозрілих носіїв коронавірусу, а й відстежувати усі їхні пересування та ідентифікувати всіх, з ким вони контактували. А ціла низка мобільних аплікацій попереджує громадян, що поруч є заражені пацієнти.
Такого типу технологія не обмежується лише східною Азією. Прем’єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньягу нещодавно наказав ISA (Аґенції Безпеки Ізраїлю) задіяти технології, призначені для нагляду за терористами, для спостереження за хворими на коронавірус. Коли ж відповідний парламентський комітет відмовився підтримати цей захід, Нетаньягу протиснув його «надзвичайним декретом».
Ви можете сказати, що в цьому немає нічого нового. Останніми роками і держоргани, і корпорації використовували навіть витонченіші технології для відслідковування, моніторингу та керування людьми. Але якщо ми не будемо обережними, то ця епідемія може стати надважливим вододілом в історії нагляду. І не лише через те, що вона може узаконити задіяння засобів масового нагляду у тих країнах, які досі це забороняли, але ще й тому, що це означає драматичний перехід від «надшкірного» до «підшкірного» нагляду.
Досі, коли твій палець доторкався до екрану твого смартфону і ти натискав на лінк, влада хотіла знати, на що саме ти натискаєш. Та з цим коронавірусом фокус її інтересу змістився. Тепер влада хоче знати температуру твого пальця та підшкірний тиск крові.
Ургентна запіканка
Одна з проблем, яка зараз виникає перед нами щодо нагляду, полягає в тому, що ніхто з нас точно не знає, як саме за нами наглядають, і що буде найближчими роками. Технології нагляду розвиваються із шаленою швидкістю, і те, що виглядало науковою фантастикою 10 років тому, сьогодні вже є анахронізмом. Як умовний експеримент, уявіть собі гіпотетичну владу, яка вимагає від кожного громадянина носити біометричний браслет, який цілодобово фіксує температуру тіла та пульс серця. Всі ці дані таємно зберігаються й аналізуються владними алгоритмами. Ці алгоритми знатимуть, що ви захворіли, ще до того, як про це дізнаєтесь ви самі. Також вони знатимуть, де ви були і з ким зустрічалися. Ланцюжок інфекції можна суттєво вкоротити та навіть обірвати. Така система напевно зможе зупинити епідемію за кілька днів. Звучить чудово, правда?
Та зворотньою стороною такого дива є узаконення страшної нової системи нагляду. Якщо вам відомо, наприклад, що я скоріш натисну на лінк Fox News (сайт республіканців), ніж на лінк CNN (сайт демократів), то це може вам дещо сказати про мої політичні погляди, та можливо, мою особу. Але коли ви відстежуєте, що відбувається з температурою мого тіла, тиском крові та пульсом серця коли я переглядаю відеокліп, то ви можете дізнатися, що саме змушує мене сміятися, що – плакати, а що – дуже-дуже мене злить.
Вкрай важливо пам’ятати, що злість, радість, втома та любов є біологічними явищами, як і лихоманка та кашель. Та сама технологія, яка визначає кашель, може визначати і сміх. Якщо корпорації та влада почнуть масово збирати біометричні дані про нас, вони зможуть знати про нас набагато краще, ніж ми самі. Тобто вони зможуть не лише передбачати наші почуття, а й маніпулювати ними, вони зможуть заставити нас купити те, що їм треба – чи то якийсь продукт, чи то якогось політика. Біометричний моніторинг відкине гакерську тактику збирання даних фірми Cambridge Analytica (британська фірма, яка на замовлення Кремля викрадала дані американських виборців перед президентськими виборами 2016 року в США – прим. RadioLemberg) у кам’яний вік. Уявіть собі Північну Корею 2030 року, де кожен громадянин має цілодобово носити біометричний браслет. Якщо ви слухаєте промову «Великого Лідера», а браслет сигналізує про злість, вам кінець.
Звісно, можна зробити біометричний нагляд тимчасовим заходом на час надзвичайної ситуації. Його можуть скасувати щойно мине небезпека. Та тимчасові заходи мають бридку рису тривати довше, ніж треба, особливо коли на горизонті підкрадається нова загроза. Наприклад, Ізраїль, звідки я родом, оголосив надзвичайний стан під час війни за незалежність у 1948 році, чим узаконив низку тимчасових заходів від цензури преси і конфіскації землі до спеціальних правил приготування запіканки (я зовсім не жартую). Війна за незалежність давно успішно завершилась, та Ізраїль досі не оголосив про скасування надзвичайного стану, окрім того Ізраїль відмовився скасувати багато «тимчасових» заходів 1948 року (декрет про ургентну запіканку було милосердно скасовано у 2011 році).
Навіть коли інфікованих коронавірусом уже не буде, деякі схильні до тотального контролю держави можуть і далі переконувати, що треба продовжити біометричний нагляд, бо ж не за горами друга хвиля коронавірусу, чи то там новий штам Еболи з’явився у центральній Африці, чи… самі додумайте. Останніми роками триває великий бій за наше особисте життя. Теперішня криза з коронавірусом може стати переломним моментом. Бо коли люди постають перед вибором між особистим життям і здоров’ям, вони зазвичай вибирають здоров’я.
Поліція мила
Власне коренем проблеми є сам вибір людьми між таємницею особистого життя та здоров’ям. Бо це хибний вибір. Ми можемо і маємо насолоджуватися і особистим життям, і здоров’ям. Ми можемо вибрати захист нашого здоров’я та припинення епідемії коронавірусу не шляхом узаконення режимів тоталітарного нагляду, а шляхом розширення прав і можливостей громадян. Останніми тижнями найбільшого успіху в приборканні епідемії коронавірусу досягли Південна Корея, Тайвань і Сінгапур. У цих країнах використали низку програм з геовідстеження, але влади цих країн насамперед зробили наголос на широкому тестуванні, чесному звітуванні та на бажанні співпрацювати добре інформованих людей.
Централізоване спостереження та жорстка кара не є єдиним методом змусити людей дотримуватися корисних правил. Коли людям розповідають наукові факти, і коли люди довіряють державним органам, громадяни можуть вчиняти правильно навіть без «Великого Брата» за спиною. Самомотивоване та добре інформоване населення зазвичай є набагато сильнішим і ефективнішим, ніж змушене та неосвічене.
Уявіть, наприклад, що ви миєте руки з милом. Це одне з найбільших досягнень людської гігієни, до речі. Ця проста дія рятує щорік мільйони життів. Сьогодні ми над цим навіть не задумуємося, але про важливість миття рук з милом науковці дізналися лише у ХІХ столітті. До того навіть лікарі та медсестри переходили до наступної хірургічної операції, просто не помивши руки. Сьогодні мільярди людей щодня миють руки, і не через страх перед «поліцією мила», а тому що вони усвідомлюють факти. Я мию свої руки з милом, бо я чув про віруси й бактерії, і я розумію, що ці дрібні організми спричиняють хвороби, і я знаю, що мило змиває їх.
Та щоб досягнути такого рівня розуміння й співпраці, вам потрібна довіра. Люди мають довіряти науці, довіряти державним органам, і довіряти масмедіа. За останні роки безвідповідальні політики навмисно підірвали довіру до науки, до державних органів і до мас-медіа. А зараз ці самі безвідповідальні політики намагаються стати на шлях авторитаризму, переконуючи вас, що не можна довіряти людям у їхніх вчинках.
Зазвичай довіру, яку руйнували роками, не можна відновити за ніч. Та зараз не такий час, як завжди. У кризові моменти думки теж можуть змінюватися швидко. Ви можете роками гостро сперечатися з братом, та коли з’являється небезпека, ви раптом знаходите запас довіри та приязні і поспішаєте один одному допомогти. Замість будувати режим нагляду, ще не пізно відбудувати довіру людей до науки, до державних органів і до масмедіа. Звісно, ми також маємо скористатися новітніми технологіями, ба ці технології мають розширити права й можливості громадян. Я зовсім не проти моніторингу температури мого тіла та тиску крові, але ці дані не мають використати для створення всесильної влади. Навпаки, ці дані мають дати мені можливість більше знати про самого себе, а також змусити владу нести відповідальність за її рішення.
Якби я міг відстежувати мій фізичний стан цілодобово, я би не лише точно знав, коли саме я почав становити загрозу для інших людей, я би ще знав, які саме мої звички впливають на моє здоров’я. І якби я мав доступ до аналітики справжніх даних щодо поширення коронавірусу, то я би зміг сам визначити, чи влада каже мені правду і чи вона вживає правильних заходів для протидії епідемії. Коли говорять про нагляд, пам’ятайте, що ті самі технології, які зазвичай використовує влада за наглядом за людьми, можна використати й для нагляду людьми за владою.
Нам потрібен глобальний план
Другий важливий вибір, який ми маємо зараз зробити, це – або націоналістська ізоляція, або глобальна солідарність. І сама епідемія, і економічна криза внаслідок неї є глобальними проблемами. І їх можна ефективно розв’язати лише глобальною співпрацею.
Насамперед і найголовніше, щоби побороти вірус? нам треба глобально ділитися інформацією. Це величезна перевага людей над вірусами. Коронавірус в Китаї та коронавірус у США не можуть обмінюватися підказками? як заражати людей. Але Китай може дати США багато корисних уроків про коронавірус та що з ним робити. Те, що зрозуміє італійський лікар у Мілані рано-вранці, може врятувати життя в Тегерані ввечері. Коли британський уряд вагається, яких саме заходів треба вжити, він може отримати пораду від корейців, у яких була така сама дилема місяць тому. Але щоби так було, нам потрібен дух глобальної співпраці та довіри.
Країни повинні хотіти відкрито ділитися інформацією і не стидатися просити про пораду, а також вони мають довіряти даним та порадам, які вони отримують. Також потрібне глобальне зусилля для вироблення та поширення медичного обладнання, особливо наборів для тестування та респіраторних машин. Замість того щоби кожна країна сама намагалася зробити та наскладувати все обладнання, яке вона може дістати, краще докласти зусиль для глобальної координації дій, що різко пришвидшить вироблення та чесне розповсюдження обладнання та потрібних засобів.
Так само як під час війни держави націоналізували цілі галузі, війна людства проти коронавірусу може потребувати «гуманізувати» критично потрібні лінії виробництва. Багата країна, в якій небагато хворих на коронавірус, могла би надіслати дорогоцінне обладнання біднішій країні з великою кількістю хворих, вірячи, що коли їй самій знадобиться допомога, то інші країни їй теж допоможуть.
Подібні зусилля потрібні і в розподілі медичного персоналу. Країни, де мало хворих, можуть відправити своїх медиків до найбільш заражених регіонів світу, і заради того щоби їм теж допомогли у разі потреби, і для того аби здобути важливий досвід. Якщо згодом центр епідемії зміститься, допомогу можна перенаправити у зворотньому напрямку.
Глобальна співпраця є життєво потрібною і на економічному фронті. Враховуючи глобальну природу економіки та ланцюгів постачання, якщо кожна держава все буде робити сама, незважаючи на інших, то наслідком стане хаос та ще глибша криза. Нам потрібен глобальний план дій, і він нам потрібен вже.
Іншою нагальною потребою є глобальна угода щодо подорожей. Припинення міжнародного сполучення на кілька місяців спричинить жахливі труднощі та зашкодить війні проти коронавірусу. Країни мають разом дозволити перетинати державні кордони хоча би невеликому потічку важливих осіб: науковцям, лікарям, журналістам, політикам, бізнесменам. Цього можна досягти глобальною угодою про попереднє обстеження мандрівників у їхніх країнах походження. Якщо ви знаєте, що лише ретельно обстежені мандрівники можуть сісти у літак, то ви запросто дозволите їм попасти у вашу країну.
На жаль, зараз країни нічого подібного не роблять. Колективний параліч охопив міжнародну спільноту. Таке враження, що дорослі пішли, а вдома залишилися самі діти. Хтось сподівався ще кілька тижнів тому побачити термінову зустріч лідерів світу, які мали виробити спільний план дій. Врешті лідери країн G7 спромоглися організувати таку відеоконференцію лише минулого тижня, але жодного плану так і не з’явилося.
Під час попередніх світових криз – таких як фінансова криза у 2008 та епідемія Ебола у 2014 – США взяли на себе роль глобального лідера. Та чинна адміністрація США зреклася такої ролі. Вона дала чітко зрозуміти, що її більше турбує велич Америки, аніж майбутнє людства.
Ця адміністрація кинула навіть своїх найближчих союзників. Коли вона заборонила всі авіаперельоти з Євросоюзу, то вона не спромоглася навіть попередити Євросоюз про це, не кажучи про те, аби просто порадитись з ЄС про ці кардинальні заходи. Вона вчинила скандал в Німеччині, запропонувавши одній німецькій фармацевтичній фірмі мільярд доларів за монопольні права на нову вакцину від COVID-19. І навіть якщо чинна адміністрація одумається і запропонує глобальний план дій, мало хто послідує за лідером, який ніколи не бере відповідальности на себе, який ніколи не визнає помилки, і який завжди всі заслуги приписує собі, а всі провали – іншим.
Якщо прогалину, залишену США, не заповнять інші країни, то буде не лише набагато важче зупинити сьогоднішню епідемію, а й наслідок таких дій ще довго отруюватиме міжнародні стосунки. Ба кожна криза водночас є певним шансом. Ми мусимо сподіватися що сьогоднішня епідемія допоможе людству усвідомити велику небезпеку глобальної роз’єднаности.
Людство має зробити вибір. Чи ми скотимось дорогою роз’єднаности, чи ми приймемо шлях глобальної солідарности? Якщо ми виберемо роз’єднаність, це не лише продовжить кризу, це ще й відгукнеться ще гіршою катастрофою в майбутньому. Якщо ми виберемо глобальну солідарність, це буде перемогою не лише над коронавірусом, а й над майбутніми епідеміями та кризами, які можуть напасти на людство в ХХІ столітті.
Юваль Ной Харарі є автором книг-бестселлерів «Людина розумна», «Людина божа» та «21 урок для ХХІ століття».
