Балада про тих, які вистояли

Дмитро Вовнянко
Дмитро “Калинчук” Вовнянко

Мені сильно не подобаються настрої, які останнім часом запанували серед наших же прибічників. Всі оці «Порошенко не має шансів» та «надмірний оптимізм є шкідливим» у першу чергу зневірюють своїх же. Насправді ситуація зараз у прибічників Порошенка далека від катастрофи – були ситуації безнадійніші у рази, які завершувалися перемогами. А приклад я вам зараз наведу.

1701 рік. Місце дії – сучасна Латвія. Молодий шведський король Карл ХІІ щойно під Нарвою переміг військо народу зайвої хромосоми. Третім ворогом Швеції, після вже замиреної Данії і розгромленої Московщини, була армія Саксонського курфюрста і Польського короля Августа Сильного. Август бомбардував канцелярію Карла ХІІ пропозиціями про мир, але водночас саксонські (читайте – німецькі) війська лишалися в тодішній межах Швеції – біля Риги. Було очевидно – Август хитрує. Все відкрилося, коли шведам стало відомо, що Август зустрівся з російським царем Петром І у фортеці Біржі. Король Польщі і цар Московії домовлялися про подальшу війну проти шведів. Карл ХІІ дав наказ армії виступати.

Та були серйозні проблеми. По-перше, саксонці переважали за чисельністю особового складу та артилерії. По-друге, між ворогами була ріка Двіна, яку ще треба було форсувати. Шведські генерали вирішили саксонців одурити. Вони повели армію кількома колонами так, аби було незрозуміло, де саме станеться форсування. В останню мить головні сили шведів зібралися біля Риги – і невдача. На Двіні здійнялася буря. Форсування відклали, але саксонці побачили наміри шведів. 14 тисячам шведів протистояли 29 тисяч ворогів – саксонців, курляндців і… росіян, з корпусу генерала Репніна.



19 липня 1701 р., незважаючи на теж поганеньку погоду, шведи рушили вперед і зуміли висадитися на саксонському березі. Одним з перших на берег ступив сам король Карл ХІІ. Саксонці з’явилися невдовзі. Шведи вишикувалися в бойові порядки і першу навалу витримали. А далі все пішло шкереберть. На Двіні знову розпочалася буря – вона зруйнувала понтонний міст, по якому шведи хотіли перекинути основні свої сили. Десантна група на чолі з Карлом ХІІ опинилася відрізана від своїх. Саксонці знову пішли в атаку – і знову були відбиті. Попри численну перевагу ворогів шведи діяли спокійно і діловито. Вони жорстко тримали свої бойові порядки і відбивалися чітко за своїми статутами – справді новаторськими на той час.

Нарешті саксонський генерал фон Штенау привів підкріплення, і саксонці втретє атакували шведів. От тут вояки Карла ХІІ були за крок до поразки – саксонцям вдалося продавити їхній фланг. Але шведський король особисто на чолі своєї лейб-гвардії та загону тілоохоронців-драбантів врубався в колони саксонців. Берег Двіни став червоним від крові.

Саксонці відступили і більше шведів не турбували. Втрати шведів склали 100 убитих і 400 поранених проти 1300 убитих і поранених у саксонців. Десантна група шведів дочекалася прибуття підмоги. Карл ХІІ пішов у наступ, а подія ця увійшла в історію як Битва на Двіні 1701 р. Військові задумки, план форсування Двіни, тактичні рішення – обставини зруйнували геть усе. Битву вирішила тупо стійкість шведів. Чому я розповідаю саме цю історію?

Бо виконання будь-якого десанту – це завжди спочатку маленький плацдарм, який противник нищитиме всіма своїми наявними силами і засобами. І лише коли противник виснажиться, а плацдарм здобуде допомогу, – десант переможе. Плацдарм – це ми. Люди які поділяють наші погляди і не збираються від них відмовлятися. Так, їх більше, а нас довбають, як тільки можуть, – це нормально. Третього не дано, або ми – або вони. Наші союзники – кричуща некомпетентність наших противників як керівників держави, помножена на їхній безмежний популізм. Вона обов’язково ударить їм в спину – треба лише дочекатися. Вони «побіжать» і благатимуть про замирення.

Ми маємо шанси. Але для цього треба не втрачати цього відчуття – «зі своїми пліч о пліч». Треба вистояти.

Поділитися:
Share