Чи був Париж вартий меси? (фото, відео)
Спільна прес-конференція за підсумками саміту Нормандської четвірки (повне відео):
Червоні лінії, які окреслило суспільство, стали для України справжнім оберегом на Нормандському саміті.
Дякую кожному українцеві, який напередодні Парижу знайшов час продемонструвати свою відповідальну громадянську позицію у Києві та інших містах.
Однак, підстав для ейфорії нема. Зустріч показала, що Росії не можна довіряти. Що короткого шляху до миру, на жаль, не існує, бо мир не входить у плани агресора. Таке враження, що Путіна цікавив лише газ.
Вкотре наголошую, що відмова від судових позовів до Газпрому і повернення на російський газовий гачок — велика небезпека. І найближчими тижнями протидія саме цій загрозі вийде на передній план.
Спробую підвести підсумки сказаного в Парижі.
Перше і основне:
Ну що, Зеля, домовився з Х*йлом про мир?
Це емоційне. На основі того, що говорив Х*йло. А говорив він зовсім протилежне до того, що говорив ти.
І далі по пунктах:
1) Ми втратили 2 союзників. Тепер Німеччина і Франція, як мінімум, нейтральні в цій війні. Зокрема, ні Меркель, ні Макрон не сказали про виведення російських військ. Обоє сказали за розведення, вибори, полонених. Жоден – про виведення російських військ, що є основою миру. Без чого мир не можливий.
Зрештою, про що говорити, коли президент України називає російські війська на сході України – сепаратистами.
Як наслідок, доля європейських санкцій є туманною.
2) Про Крим – нічого.
3) Нам втюхали формулу Штайнмайєра, яку ми маємо імплементувати законодавчо.
4) Ми маємо відводити свої війська зі своєї землі ще в 3 пунктах.
5) За попередні пункти ми виторгували звільнення наших заручників, що добре. Але ми ж і їхню худобу маємо відпустити…
Треба відмітити, що нічого, що загрожує незалежності поки не сталося, але ці переговори виграв Х*йло, навіть якщо вдасться звільнити заручників. Бо обмінний фонд він набере швидко. Благо, є де набирати, а на рассєє наражают єслі шо, а в нашому законодавстві з’явиться капітуляційна формула Штайнмайєра, ми відступимо з политою кров’ю героїв української землі.
Також передбачаю, що Зелю зараз будуть мочити медведчуківські та гусняві ЗМІ, бо ж миру, який він обіцяв, нема.
Ось до чого привели його загравання з електоратом – до того, що багато хто втратив здатність протистояти і боротися, всі хочуть миру просто так, а його треба виборювати.
І зараз те, чим Зеля мочив Пороха, медведчук і гусня оберне проти нього самого.
* * *
Це, звісно, унікальний кретинізм по суті своїй. Хоча б з двох причин:
1) більшість не здатні написати правильно прізвище Штайнмайєра, зате експертно розказують або за те, що формула Штайнмайєра – це гуд, а інші розказують, що то Порошенко вчора був у Парижі і замість Зелі підписував документ з формулою Штайнмайєра, зобов’язуючи імплементувати її в законодавство України (Штайнмайєра формулу, а не Зеленського, не Іваненка, не Мельника, чуже рішення наших проблем, придумане в Москві).
Не кажучи вже про те, що ви ж скидали Порошенка не для того, щоб його критикувати через півроку? Вам же ж обіцяли жорстку розмову з Х*йлом в присутності Трампа і Мей, репарації Росії, вимоги вивести війська, а закінчилося все на банальному “сепаратисти” і “ок, зробимо, все що ви казали”.
2) це, звичайно, демонструє височайший рівень довіри до “лідера”, прямо всі 96%, коли “не сильно обісрався”, і “не до кінця зрадив” сприймається як вєлічайша побєда.
І це не моя довіра до нього, я йому ніколи не довіряв. Це така справжня “довіра” до нього тих людей, які за нього топлять.
Що буде завтра після цього п’яного інформаційного угару, важко й уявити, зважаючи на те, що на наступний тиждень їм ще й закон про особливий статус приймати. Безстроковий. Так написано в комюніке. А це таки зрада. Бо особливий статус на перехідний період – це нормально, а особливий статус назавжди – це сепарація територій.
І це все “здобуто” не на фоні війни, як то було в 2014 чи 2015 (були причини для переговорів і поступок з нашої сторони, хоч нічим ми не поступилися по факту), все це “здобуто” просто так, тому що хтось малий з великими комплексами хотів дуже зустрітися з іншим малим з великими комплексами.
“По Донбассу не договорились, по газу не договорились”. Если это соответствует действительности, то это лучший вариант из того, что реально было достичь на этой встрече.
Но тогда возникает ряд вопросов.
Для чего Украина в одностороннем порядке отвела войска?
Для чего были разрушены надежные дорогостоящие укрепления?
Почему гибнут украинские военные под обстрелами, не имея возможности ответить?
Ради чего были отданы ни за что территории, ранее отвоеванные кровью?
Почему не договорились, если, по утверждению Зеленского, достаточно было просто перестать стрелять?
Почему продолжаются обстрелы, если Украина прекратила стрелять даже в ответ?
И кто теперь наживается на войне?
А главное: не высоковата ли цена за глупость зрителей олигархических каналов?
Отже, щиро і сердечно вітаю громадянське суспільство, яке вчергове показало свою перевагу над чисельнішим, але аморфним суспільством масовим: Зеленський нас всіх почув і добре зрозумів. До більшості червоних ліній на цій зустрічі N4 він навіть не підійшов, а виступ наче Порошенко написав. Ну і розділення газового і політичного аспектів було правильним.
Два моменти, до яких залишаються питання, і які виглядають певною мірою тривожними.
Перший – в якому вигляді опиниться формула Штайнмаєра, зазначена в комюніке зустрічі? Розшифровки наразі немає, а в деталях, самі знаєте, кого можна знайти.
Другий – що саме буде запропоновано Зеленським в проект закону про особливий статус? Будемо пильнувати і надалі контролювати дії влади.
Таки лох тчк
1. Підготувати вибори через 4 місяці на окупованих територіях – це нонсенс. Росія нічого не буде виводити, значить, Бубочке скажуть легалізувати обидва корпуси окупантів і назвати їх правоохоронцями. Українські закони діяти на окупованих територіях не будуть. Але вибори будуть намагатися втюхати – це зло.
2. Імплементація “формули Штайнмаєра” – ніякої формули Штайнмаєра не існує. І формула Лаврова, тобто формула Путіна. Ця “формула” є заповітна мрія і мета Кремля – федералізація. Причому Путін не дарма прямо сказав – на постійній основі. Це одразу хрест на НАТО, ЄС і т.д. Більше того, це тотальне порушення Конституції України, яка чітко проговорює, що Україна є унітарною державою, тобто без ніяких “особливих” анклавів.
3. Говорити на міжнародній зустрічі в присутності окупанта мовою окупанта – зло. Люте зло – ознака дрімучого малороса.
4. Ще три ділянки відступу… саме відступу, бо окупанти нічого не відводять… – зло. Російсько-терористичні війська НЕ ПРИПИНЯЮТЬ обстрілів на ділянках, де українське військо відступило вже. За деякою інформацією, ворог вже просунувся вперед на раніше українські позиції, а нашим забороняють вести вогонь на ураження аж до обмеження боєкомплекту.
5. Амністія убивцям? Тут треба щось пояснювати? В Бахмуті і так вбивають за українську мову, а що буде, коли тисячі головорізів стануть “простимі пасажирамі”?
Перемога Петра Порошенка
«Що це було?» – напевно питаєте себе ви? Нормандська зустріч завершилася. Будемо об’єктивні, «зради», більшої ніж ми маємо зараз, не відбулося. Розведення військ буде продовжене. Буде враховано формулу Штайнмайєра при проведенні місцевих виборів в ОРДЛО. Це – поступки, якщо порівнювати з ситуацією зразка часів президента Порошенка. Проте.
Обмін полонених «всіх на всіх» до кінця року. Заява про неможливість федералізації, неможливість впливу на вектор розвитку України та неможливість втрати територій. Україна чітко заявила про відсутність наміру припиняти судові слухання по газових позовах проти Росії у міжнародних судах. Перемога ніби?
А от далі починаються питання. Незрозуміло, чому на тлі таких нібито нейтральних домовленостей влада влаштувала істерику через громадські акції на Майдані Незалежності та на Банковій? Якщо Офіс президента Зеленського від самого початку хотів піти на от такі домовленості, акції «Червоні лінії» він мусив би вітати.
Також незрозуміло, чому на такі прісні домовленості пішла Москва, і що так задовольнило старого КДБшника Путіна? Мушу пояснити – я вже зараз віщую за результатами цієї зустрічі дикий рев з боку існуючих і колишніх ватажків терористів ДиРи (від Гіркіна починаючи) на кшталт «Путін сдал рускіх людєй бандеровцам». Доведено недавньою історією, пересічний росіянин готовий пробачити своїй владі голод, але не пробачить обмежень його імперсько-шовіністичних пихи та зверхності. В Росії наразі до чорта шовіністичних організацій, для яких Путін – лідер олігархічно-компадорської еліти, і якого вони ненавидять. Росія вже має досвід угоди з бойовиками батьком і сином Кадировими, в яких руки по лікоть у крові російських солдат. Очевидно, Путіну закинуть, що він робить те саме, «прєдайот рускіх людей». Що ж його так задовольнило?
Якщо відкинути версію якихось таємних домовленостей (скоро дізнаємося), я готовий висунути два припущення. Перше – на рівні попередніх переговорів між Банковою і Кремлем ішлося про набагато ширші поступки з українського боку. Але в останній момент команда Зеленського все переграла банально тому, що злякалася активності патріотичної та ветеранської спільноти, що вилилася у вуличні акції. Бо це тільки в реальності каналу «1+1» на Майдані зібралися «пара тисяч людей через землю», скільки справді вийшло людей на вулицю бачили всі, хто хотів побачити. І влада гратися з цим не ризикнула.
А це безперечний успіх партії Петра Порошенка «Європейська Солідарність», бо саме вона виступила захисником національних інтересів України, і саме вона закликала всіх, кому небайдужа доля України, вийти на вулиці, натомість застерегла від конфронтації. Результат – громадяни мирно і культурно нагадали владі про її обов’язки, а влада опинилася в позиції дурників, які образилися, бо їм нагадали, аби робили те, що вони й зробили зрештою. Факт?
Проте. Ця версія не пояснює, чому Росія пішла на такі м’які домовленості з офіційним Києвом? І отут причина може бути одна – те, про що я пишу щоразу, коли торкаюся економіки Росії. Реальна економічна ситуація в Російській Федерації, всупереч бадьорим звітам російських пропагандистів і телевізійників, насправді катастрофічна. Я віщую заперечення на кшталт «а от мій кузен, що живе під Астраханню, розповідає». Шановні, 90-і теж були не однакові для всіх. У 90-і хтось жив від позики до позики, а хтось жив як родина Юлії Тимошенко. Це не відміняє факту, що загальний стан економіки країни тоді був жахливий. Абсолютно те саме можливе зараз – тенденції вкрай загрозливі. Реально економічно Росія хитається, і тому замиритися зараз вона мусить за будь-яких умов. Що й робить.
А це означає, що політика тиску на Москву санкціями, яку втілював у попередні роки Петро Порошенко, була правильна. Це означає, що команда Зеленського нині паразитує на здобутках Порошенка так само, як паразитує вона на будівництві доріг і на багатьох інших питаннях. З єдиною різницею. Я переконаний, президент Порошенко в цих умовах не домовлявся б з Путіним. Він би давив Путіна до перемоги.
Людям, радостно выдыхающим на тему “кажется, пронесло” и “а теперь мы будем посмотреть, что там за закон примут”, хочу напомнить, что практика исправления текста уже принятого закона нами пройдена буквально на той неделе. Это раз.
Второе: пункта про вывод российских войск нет. Он не проговаривался, потому что “ихтамнет”. На фоне демонстративно умывшей руки Европы вангую, что это станет официальной позицией Киева, а значит, х*йло добилось своего – прямых переговоров с ордловскими марионетками. А значит, “гражданская вайна” не за горами.
Третье: так обрадовавший всех обмен пленными содержит уточнение про “всех идентифицированных”. Напомнить, как буквально недавно опять же сепаратисты отдали труп одного человека под видом другого? А число тех, чьё положение “предположительно пленный, точное местонахождение неизвестно”? Вот такая вот вам идентификация и будет. Как с кораблями: они будто есть и даже в порту, а по факту – ни к чему не пригодная оболочка без оружия и оборудования.
Четвертое: газовая игла вернулась. Согласие взять долг газом – суть прямые поставки.
В общем, ребятки, он снова всех сделал. Снова все купились на блестящую мишуру и живут в скоротечном дофаминовом угаре. Люди-люди, горе-горе…
А тепер повертаємося до реалій.
В документі, який був підготований на Нормандському Саміті, чітко вказано, що Україна йде за Формулою Штайнмаєра.
Формула Штайнмаєра це:
– Федералізація;
– амністія бойововиків;
– вибори на окупованих територіях.
Тому радіти реально мало чому. Фактично нас під обгорткою сьогоднішніх «домовленостей» намагаються пропхати найгірший сценарій.
У своєму виступі Зеленський намагався уникнути цих питань, проте Путін чітко заявив: внесення змін до Конституції, амністія та вибори.
Ще гіршим є те, що фактично Зеленський вивів Росію зі сторони воєнного конфлікту, сказавши що «Росія має вплинути на бойовиків», отже РФ успішно виходить сухою з води саме завдяки Зеленському.
Так, не відомо чи будуть 100% виконані всі ці пункти, проте реально Україна виходить в найгіршому положенні за останні роки. Фактично ми погодились на Кремлівський порядок денний і будемо рухатися за «Формулою Штайнмаєра», а це реальна здача національних інтересів.
* * *
Швидка та миттєва капітуляція дійсно відкладається.
Проте я не вірю ні Путіну, ні команді Зеленського. Один ніколи не піде на поступки Україні та буде до останнього просувати федералізацію, а інший просто не може мислити категоріями дійсно проукраїнських інтересів.
Тому що вже сьогодні не відбувся швидкий та миттєвий бліцкриг Путіна, можна подякувати лише людям, які три місяці підряд виходили на Майдани по всій країні, всім журналістам та ЗМІ, які чітко відстоювали нашу проукраїнську позицію, всім військовим, що дали чітких сигнал владі, що буде, якщо вона перейде «червоні лінії».
Проте диявол криється в деталях. Ми достеменно не знаємо, про що за зачиненими дверима домовились Путін та Зеленський. Це стане відомо лише за ДІЯМИ влади найближчі кілька місяців. Вони і стануть вирішальними.
Є кілька речей, що стануть бомбою уповільненої дії та майбутньої здачі національних інтересів:
1. Імплементація Формули Штайнмаєра в українське законодавство. Це найганебніший пункт, про який нібито домовилися сторони в Норманді. І це те, що вже було підписано в Мінську в жовтні.
2. Не було чітких акцентів. Зеленський назвав не Росію стороною війни, а «бойовиків, на яких впливає росія», фактично надавши агресору можливість стати лише ПОСЕРЕДНИКОМ, а не стороною. А це делегітимізація боротьби України на міжнародній арені.
3. Путін не відступиться від своїх вимог. Війна буде тривати далі. «Привіт» усім, хто вважав, що Зеленський поїде і «порішає». Не вирішив і не вирішить. Вирішити можна все лише повною здачею України.
4. Зеленський прогнувся перед Путіним в мовному питанні та фактично принизив українська мову і Україну, коли Путін вимагав повернути російській школи. Мова у нас одна, і переходити на мову Путіна, – це, вибачте, верх цинізму та бажання прогнутися.
5. Закон про особливий статус буде ухвалюватися ВР. Чи буде продовжений теперішній, чи буде новий, – питання, яке також може стати проблемою. Більше того, до нового закону можуть внести «Формулу Штайнмаєра».
Тобто миттєвої здачі не сталося. І я підкреслю, не завдяки Зеленському, а всупереч його команді Єрмаків та Сивох. Завдячувати варто лише наших українцям, які показали владі жовту картку.
Всі решта домовленостей чи будуть виконуватись, побачимо. Наше завдання слідкувати. Адже саміт минув, і далі може початися дійсно виконання. Слідкуємо та контролюємо.
Мой первый и незабвенный начальник называл встречи такого рода “ППР”, что означает “Посидели, По3,14дели, Разошлись”.
Подписали протокол о намерениях – бумагу, которой даже подтереться сложно, ибо жёстко.
Поручкались, пофоткались, обменялись шпильками.
Наговорили уйму пустых слов. “Трактор в поле дыр-дыр-дыр, кто за что, а мы за мир”. За некоторые из этих слов некоторых из говорящих хочется прихлопнуть крышкой от рояля, однако, это реакция чисто эмоциональная. Вы же не думаете всерьёз, что Евросоюз увязывает снятие-неснятие санкций с РФ с тем, как именно назвал оккупационные войска в пространной речи ни о чём один низкорослый кокаинист?
Единственный очевидный негатив – грядущее разведение войск в трёх новых местах. Это очень плохо.
Ещё плохо, что Зеля опять выглядел, как обосравшийся малолетний дегенерат. Впрочем, я мало припомню случаев, когда он выглядел как-то иначе. Западные лидеры знают ему цену и в курсе, что товар крайне неликвидный.
Обещали встретиться через четыре месяца. Постараются. Если получится. Но это не точно. В наши интересные времена за четыре месяца и мир может перевернуться вверх тормашками.
По моему скромному мнению, там, где головной мозг позорно спасовал, инициативу перехватил спинной. Вялый умишко временно отдал штурвал инстинкту самосохранения. Акции протеста и угроза восстания возымели результат – честь их организаторам и хвала.
Теперь основные баталии развернутся в Верховной Раде. Так что время многотысячных митингов ещё не прошло.
Нардепы – существа нежные, пугливые, за ними не стоит рота ГСО, потому многие из них волей-неволей прислушаются к неравнодушному “меньшинству”. Впрочем, “монобольшинство” уже потрескивает и шатается, и уверенности, что капитулянтские изменения в Конституцию удастся протащить даже при единодушной поддержке партии Медведчука, нет и быть не может.
Если совсем коротко, то никакой особой зрады в итоговом коммюнике нет. Как и в выступлениях на итоговой пресс-конференции. Многие вещи хотелось бы видеть иначе, хотелось бы слышать прямое упоминание о необходимости вывода российских войск. Но все это уже многократно меньше опасений, которые были у многих.
Напрягает упоминание “плана Штайнмайера” и необходимости его имплементации в украинское законодательство. Но там формулировка достаточно размытая, и формально выполнить этот пункт вполне реально без прямого ущерба национальным интересам через выписывание условий вступления закона в силу: полный вывод российских войск, разоружение незаконных воинских формирований, установление контроля над границей и т.д. Во всяком случае это первое впечатление при беглом просмотре. Днем буду смотреть подробнее. И не я один, наверняка.
В целом, значимых претензий по результатам переговоров у меня к Зеленскому нет. Капитуляции не случилось, основные красные линии не перейдены. Ни в сфере безопасности, ни в энергетической сфере.
Что дальше?
На мой взгляд, основные цели предупредительных акций по всей стране достигнуты. Как последних месяцев, так и особенно последних двух дней.
Теперь важно проследить, в какой редакции будет вноситься в ВР законопроект ЗУ “Об особом статусе…” И ни в коем случае не дать его принять в виде, ставящем под угрозу суверенитет, территориальную целостность и унитарность. Гражданское общество, на мой взгляд, вполне может справиться с этой задачей.
Есть еще много вызовов, задач и рисков, несущих серьезные угрозы. Начиная с двух судебных заседаний по Привату на следующей неделе, потенциально могущих поставить под угрозу всю финансовую систему страны. ИХ тоже ни в коем случае нельзя упускать из внимания.
Хочу выразить искреннюю благодарность всем, кто продемонстрировал в эти дни власти и всему миру свою позицию. Как в Киеве, так и во всех других городах. Уверен, они оказали значимое влияние на ход переговоров и его итоги. Мы смогли показать. что умеем объединяться перед лицом серьезной опасности и действовать вместе. И вместе мы не дадим никому ни в стране, ни за ее пределами, игнорировать национальные интересы Украины и подрывать наш суверенитет.
Спасибо всем! Все будет Украина!
Як би хто не говорив, але Зеленський зміг.
Зміг домогтися зустрічі в Нормандському форматі з Путіним і практично нічого не вирішити. При цьому постійно хотів перейти до свого звичного апмлуа, але через шалену втомленість і переживання і це не вийшло. Та і було таке враження, що він прагнув не щось вирішити, а просто зробити цю зустріч і почати надалі зустрічатись. А там може щось і вигорить.
Реально, таку ситуацію, яку зараз маємо, – це ще і не такий поганий варіант. Я думав, буде гірше…
А що ми маємо?
За газ Путін не домовився. Хоча і говорив, що може на 25% дешевший газ продати.
Обмін всі на всі ідентифіковані – добре.
Не отримали домашнього завдання до наступної зустрічі через 4 місяці – добре.
Припинення вогню на всій лінії – не вийде, двояко.
Гарне питання від української журналістики. Перенести пункт повернення контролю над кордоном Путін не може, тому що прийдеться переписати усі Мінські. А що він ще скаже? Найвигідніший пункт для росії 😆
Головне, що ми не знаємо, що саме говорили вони в непротокольній частині переговорів. А видно, Путін задоволений, Зеленський стурбований…
Ще мені дуже не подобається, що Зеленський постійно хоче всунути якийсь прикол, наче він не на найголовніших перемовинах в своєму житті, а з пацанами новий сюжет думають. Це несерйозно і недипломатично. Мені соромно за його таку поведінку.
Наостанок хочеться нагадити Зеленському, що Мінські домовленості підписував не Порошенко, а Кучма.
Все, що говорить Путін, а тут він виглядав явним фаворитом з усіх чотирьох президентів, – це роки практики при владі та брехні. І це дипломатія, в якій не всі говорять правду, але і не батл, де треба зробити панч про туфлі Бріоні Соловйова.
І говорити на пів Європи, що хочеш додому, в Київ – це плач дитини, яка хоче додому.
Короче, роль президента провалена, хоча і в офіційній частині переговорів не переступив червоних ліній. І я не вірю, що Путін не дав домашнє завдання в закритій частині. Я не бачу домовленостей з Макроном і Меркель. Нафіга вони тепер? Макрон наступний раз сам зможе прийняти Вованів обох, а на третю зустріч взагалі Бацьку запросить. Виходить, Європа відмежувалась, а Росія каже, щоб ми самі вирішували з ОРДЛО. Росії там нема, може впливати і може, але військ там точно нема…
Завтра треба дивитись мокшанські канали, там точно покажуть позицію Москви і реакцію на Зеленського. А мені вона загалом не подобається, хоча і червоних ліній не переступив, офіційно.
Прорвемось 🙂
В підсумковому документі прямо про підготовку до виборів на окупованій території та ні слова про виведення російських військ.
Нам нав’язали кремлівську повістку з нашими зобов’язаннями без зобов’язань ворога.
За наш прогиб ворог так уж і бить погодиться обміняти “всіх встановлених”. Щоб Зеля міг вдома виправдовувати зраду картинкою з обміном.
Російських військ в Україні немає. Тепер є “вплив російської федерації на сепаратистів” – пряма цитата клоуна. Запам’ятовуємо: 8-ма окупаційна армія ЮВО ВС РФ у складі 1 і 2 АК, російські генерали, офіцери і отпускнікі – це тепер сепаратисти. А отже і виводити нічого не треба. Треба проводити вибори.
Найвеличніша стратегія “война, остановісь!” в реальному житті не подіяла.
“Хуже нє будєт” привело до гіршого.
* * *
Зеленський рвався на зустріч до Путіна, як дівчина на побачення. За цю зустріч він відвів війська з нашої землі, що не передбачено жодним Мінськом, бо там лише про калібри і важке озброєння, дозволив оркам принижувати наших чиновників на підконтрольній нам території, знімав українські прапори, щоб “нє провоцировать ту сторону”. Він погодився на односторонні зобов’язання ввести “формулу Штайнмаєра” (Лаврова) в наше законодавство.
За саме право на зустріч.
І що він досяг цією жаданою зустріччю?
Мінські угоди треба завжди розглядати в купі з контекстом. Без контексту ви ризикуєте ув’язнути в окремих пунктах і стати жертвою московських розводок, як вже став наш найвеличніший презЕдент, а з його подачі і 73%.
Мінськ з самого початку – це пастка для РФ. Путін в 2015 вів переговори з позиції сили, вірячи, що вже захопив в Дебальцево 8 тис українских військових. Він відстоював оті всі пункти і вірив, що підвісить нас на гачок, бо якщо ми виконаємо їх, Україна розвалиться. Порошенко ж почав вести ті переговори ще за місяці до Дебальцевого – з лідерами ЄС і США. В результаті наші воїни під Дебальцевим дали ворогу в зуби, хоч і не змогли втримати місто, а Путін поставив підпис.
І от тут консолідований Захід з Україною спіймали Путіна. Захід отримав підпис головного іхтамнєта і використав мінський документ, як привід для санкцій.
Тепер Рада Євросоюзу кожні півроку їх продовжує, де в рішенні чорним по білому кожен раз вказано: “за відсутність прогресу в Мінську”.
В Мінських угодах головне не пункти. В них головне – санкції.
Ось ключове.
Це призвело до того, що Україна зміцніла, армія набрала сили, економіка трохи розкрутилася. Середня зп – 10 700 грн. А от в РФ все навпаки. Економіка майже вбита, росіяни – найбідніший народ Європи з середньою зп – 42 000 рублів офіційно і 12-15 000 реально. Тобто росіяни стали в два рази бідніші навіть за українців.
За 5 років ситуація змінилася на нашу користь. Вже немає тих умов, що були. Нам взагалі тепер не треба прогинатися під хотєлки ворога і дозволяти йому диктувати нам якісь умови і пункти на нашій території. Ми можемо собі дозволити на переговорах стати більш жорсткими.
Ось що не розуміють наші втомлені люди, яким 5 років мосейчучки промивали мозги, і для них перемога тепер – сама зустріч з Путіним.
А тепер повернемося до вчорашніх переговорів Зеленського.
Зеленський не просто не наступав на ворога. Він здав позиції. Він погодився з путінською логікою Мінська. Тепер ми виконуємо Мінськ в тому порядку, який вигідний Путіну.
Ворога треба викинути з нашої землі шляхом висушення санкціями. А потім ми самі проведемо там будь-які вибори і пересаджаємо всіх злочинців, хто знущався з наших людей.
Але замість цього – закон про вибори без виведення військ РФ, який ми тепер чомусь маємо ввести в своє законодавство, і особливий статус ОРДЛО, який ми маємо зробити вічним.
Ось результати поїздки Зеленського.
Це ПОРАЗКА.
Инфляция ожиданий: смотрите, хозяин сегодня не бил рабов, давайте радоваться и петь песни.
Ура, наш Президент не сдал интересы страны!
Это основной месседж всех сторонников Зеленского. Ну, офигеть. Достижение мегагалактического масштаба – он не сделал ничего, он не поломал хрупкую конструкцию и не переступил черту.
Он сделал одно большое, сверкающее… н.и.х.у.а. Ура!
У меня только один маленький вопрос – а вот наши ВСУ покинули нашу территорию около Петровского и Золотого именно ради этого? Ради вот этого сверкающего н.и.х.у.а.?
Ну, ок.
Як Стати Героєм Нації
(стисла інструкція)
1) дуже довго всім розповідати, що Попередник – агресивний маніяк і зрадник водночас, який підписував і не виконував, а ти все вирішиш із миролюбним Чортом Лисим;
2) так старанно добиватися зустрічі з Чортом Лисим, щоби всі вирішили, що ти – Зрадник-у-квадраті;
3) прийти на зустріч, визнати і перепідписати все, підписане Попередником, і навіть трохи більше, але заявити, що ти виконувати цього не будеш;
4) і стати героєм, який не побоявся заявити, що не буде виконувати того, чого не виконував і Попередник.
Люблю простоту цього життя 🙂
Своє суб’єктивне враження від “Норманді” та вчорашнього брифінгу його учасників.
Очікувано чуда не сталось, війна не припинилась, і мир не став ні на крок ближче. Щоби детально зрозуміти всі нюанси зустрічі та її наслідки, суспільству ще треба буде кілька днів, якщо не більше.
Відвертої капітуляції не відбулось (я на це і не сподівався, побоювання лежали в площині “повзучої”, а не одномоментної здачі національних інтересів), але платформа для поступок росіянам зберігається.
А саме через домовленості по імплементації “формули Штайнмаєра” в українське національне законодавство та другий пункт комюніке, що стосується дії Закону про особливий порядок місцевого самоврядування на постійній основі. Тому треба уважно аналізувати дільність парламенту в наступні 4 місяці і робити відповідні висновки.
Єдиний однозначно позитивний пункт – обмін. Але такі ж обіцянки Путін давав і раніше. Тому лише по факту повернення наших. Якщо на цій зустрічі він дійсно переконався у непоступливості України в базових для нього інтересах, то про обмін можна забути, як це було свого часу з Порошенком.
Решта домовленостей – несуттєві. Розширення мандату і часу роботи ОБСЄ на 24 години – ні про що. Моніторити лінію зіткнення вночі вони навряд стануть. Створення нових КПВВ – ну ок. Додаткові 3 ділянки розведення військ – може бути як катастрофою, так і нічим – залежно від конкретної ділянки фронту. Тож це блок рішень, які ухвалили для створення видимості масштабного прогресу. Але які не мають ніякого впливу на хід російсько-української війни.
Це по суті оприлюдненого документу.
Робити якісь глобальні висновки на основі виразів облич учасників брифінгу – сумнівного рівня аналіз. Різануло вживання Зеленським “сепаратисти” та повторення “РФ має вплив на сепаратистів” у питання дотримання режиму тиші і взагалі винесення учасниками брифінгу РФ за дужки “конфлікту”.
Тож поки виглядає так, що результатом зустрічі є відносний статус-кво, як я і сподівався напередодні. Але відносний, бо РФ не поступилась жодним базовим інтересом, а українська сторона – ну протягом наступних 4 місяців стане ясно, поступилась чи ні. На брифінгу ж кожен учасник озвучував “свою версію”.
Ось вам перші мої враження з приводу перемовин в Нормандии, а особливо про спільну прес-конференцію.
Директорка школи та два завуча приймали третьокласника. Бесідували з ним, а він сказав, що було дуууже довго.
Добрий завуч Макрон приймав усіх у своєму кабінеті, він намагався тримати нейтралітет, але при цьому йому важко втриматися від симпатій до завуча злого – Путіна. Макрон весь час лине до кремлівського карлика та намагається поцьомати останнього в плєш. Страшно уявити, що вони там робили за зачиненими дверима, хоча як зауважив третьокласник Володимир: «Я був дуже здивований, та довго чекав, коли залишуся з завучем Путіним наодинці, а на нашій зустрічі були присутні ще 34 людини». Володимир постійно нервував, забував питання, які ставили йому журналісти, важко розбирав букви, написані в папірцях, навіть почав пітніти, коли злий завуч відкрив рота.
До речі, причин для виділення поту в Володимира Олександровича може бути дві. Перша – це категорична незгода з Пуйлом, а друга – якщо вони домовилися про одне, а на публіку Зеленському приходилось озвучувати зовсім інше, попросту брехати. Забігаючи вперед, скажу, що, судячи з розстановки фігур учасників перемовин після прес-конференції, швидше за все Путін з Зеленським так і не домовилися ні про що. Бо, піднявшись зі свого крісла, Макрон одразу наблизився до Путіна на дуже інтимну дистанцію, до них підійшла директорка Меркєль, а третьокласник Володимир залишився на самоті та, щоби не здаватися одиноким, жваво посилав журналістів «к акредітаторам». Потім він таки наважився підійти до доброго завуча, який по-батьківськи потріпав Володю по шиї, мовляв, молодець, Вова, ти гарно тримався, вчися, і буде тобі щастя! Директорка поважно спустилася зі сцени, а злий завуч Пуйло тикав пальцем в бік Зеленського, та, судячи з усього, шкодував, що інші учасники перемовин не виконали всі бажання московського сцаря.
Загалом, я дуже сподіваюся, що найстрашнішого не сталося. Фактично, судячи з промов, не домовилися ні про що, окрім обміну полоненими, хоча і це не точно. Бо про обмін говорили всі, але якими будуть конкретні дії – мовчали.
Також наче домовилися про припинення вогню з наступного року. Хоча це теж не точно.
Домовилися зустрітися через чотири місяці.
Третьокласник Вова, хоча і не завалив повністю іспит, дуже розстроїв мене своєю необізнаністю та дипломатичним невіглаством. Він був досить вічливий та майже не казав дурниць, я йому навіть готовий пробачити фрази: «Мисль убєжала», «туфли “Бріоні” не запачкаєте, прієзжайтє к нам». Я йому навіть готовий пробачити російську мову. Але я дуже обурений тим, що він свято впевнений, що «тристороння контактна група в Мінську» – це Україна, Росія та сепаратісти. Я дуже обурений тим, що він абсолютно не розуміє, що «розмовляти з жителями Донбасу», – це зовсім не те, що розмовляти з терористами та бойовиками, на чому, до речі, наполягає Путін, наголошуючи на тому, що конфлікт на Донбасі – це внутрішньо український конфлікт.
Користуючись такою необізнаністю та неосвіченістю Зеленського, директорка та добрий завуч намагаються протягнути та нав’язати нам зраду в вигляді формули Штайнмайєра, злий завуч нав’язує нам федералізацію, зміни до Конституції та перемовини з бойовиками, вимагає амністії для вбивць та вільного пересування через пропускні пункти всіх бажаючих, а значить, і бойовиків зі зброєю. Також вимагає прибрати всі фортифікаційні споруди, мабуть, для того, щоби вони, в разі чого, не заважали наступу російської армії.
Зеленський підкреслив, що інтереси України він не здасть, закликав не слухати пусті слова, а судити по ділах (ось в цьому я його категорично підтримую), також пообіцяв, що через чотири місяці всі знову зустрінуться та подивляться, як і що зроблено сторонами за цей час.
Директорка Меркєль хоч і стримувала натиск злого завуча, але дуже втомилася вже від цих дітей, завучів та своєї посади. Їй би спокійно до пенсії досидіти, а тут ці конфлікти та бійки. Тому вона, в принципі, готова відведення українських військ назвати розведенням, тому вона готова впарювати нам формулу Штайнмайєра з особливим статусом вкупі.
Добре, закінчую писати, бо вже і так багато забрав вашої уваги, підведу підсумки.
Найгіршого не трапилося. Капітуляцію Зеленський не ризикнув підписати, напевно, знає, що в Україну йому в такому випадку краще не вертатися.
Газовий контракт не підписали, хоча Путін так піклується про українських олігархів, що готовий продавати їм газ дешевше.
Про обмін полоненими будуть домовлятися.
Зеленський навіть сказав, що Крим – це Україна.
Наші віче, наші молитви подіяли.
Скачемо далі та сподіваємося, що третьокласник Вова трохи вивчить матчастину до наступної подібної зустрічі.
Таке йому буде домашнє завдання від нас, небайдужих громадян України.
Амінь, і Богу слава.
P.S. А знаєте, що саме погане? Раніше подібні зустрічі являли собою лікарський консіліум, де головний лікар Порох разом з європейськими колегами ставили клізми буйнопомєшанному Пуйлу. А тепер, бачите, як. Пуйло проліз в завучі, а Україну представляє третьокласник.
Слава Богу, все инсайдеры исчерпали свои инсайды. Теперь можно спокойно посмотреть на результат встречи в Париже. Такой долгожданной встречи для некоторых.
На первый взгляд, шестой президент Украины Владимир Зеленский не перешёл красные линии. Это хорошо. Видите, что пендаль от нации в виде Майдана животворящего делает?! Тёплая ванна самоликвидировалась и настроила президента на правильную тональность. А «Варта на Банковой», которую непонятно от кого охраняла чуть ли не вся полиция Украины, дополнительных подсказок накидала. Дескать, Владимир Александрович, не нужно лошадью ходить. И к ладье тоже не прикасайтесь. Вообще ничего не делайте и никакие фигуры ручонками не трогайте. Так уж точно не накосячите. Улыбайтесь, фотографируйтесь и печеньки кушайте шаровые. Банкет оплачен.
И вроде бы всё хорошо на первый взгляд. И, наверное, даже на второй взгляд тоже. Вот только меня лично напрягают несколько моментов.
✅ Первый.
Улыбка путина после встречи с Зеленским и его фраза о том, что «поговорили по-деловому». Интересно, что такого позитивно-улыбчивого лично для себя вынес путин из этой деловой встречи? Обмен пленными «всех на всех»? Ха-ха, три раза. Если ему так дороги его люди, то он мог это сделать ещё в 2015. Но не сделал. И тут же возникает второй вопрос – чем в результате этой деловой встречи пожертвовал Зеленский. (Что получил, мы уже знаем. Согласие Путина на обмен). Это хорошо, что наши парни вернутся домой. Правда, Кремль быстро нахватает других заложников. Это они умеют. И будут торговаться дальше. В общем, следим за руками в сессионном зале Верховной Рады. Именно действия Слуг Народа и вскроют тайные договоренности деловых партнёров, а Дубинский купит ещё одну квартиру.
✅ Второе.
Мне оооооочень не понравилось согласие на дальнейшую имплементацию формулы Штайнмайера. Напомню, в той бумажке, которую подписал Кучма, есть две красных линии. Одна явная и вторая скрытая. Особый статус ОРДЛО на постоянной основе. (Как сюда привязать заявления Зеленского про то, что никакой федерализации Украины не будет, я не знаю. Может придумают другое определение? С той же АП проканало же!) И вторая линия. Полное отсутствие хоть какого упоминания про разоружение (вывод) незаконных формирований и российских оккупационных войск. Напомню тем, кто забыл. На временно оккупированной украинской территории в Донецкой и Луганской областях стоит полноценная армия. Танков и другой бронетехники больше, чем у бундесвера. Армия, вооруженная и оснащённая всем необходимым. Кроме авиации и ракетных комплексов оперативно-тактического назначения. Какова её судьба, совершенно непонятно.
Внешне всё, вроде, хорошо. И может даже показаться, что Зеленский избавился от иллюзий в отношении того, что с путиным можно о чём-то договариваться. Но вот эта улыбочка Вовы Кремлевского…
Меня больше устраивает истерический вопль с явным акцентом в эфире радиоперехвата. И последующий звонок из штаба сектора «Парни! С той стороны на нас вышло ОБСЕ, просят прекратить огонь. Россияне хотят вывезти своих двухсотых и трехсотых. Ты кладёшь трубку телефона спутниковой связи:
– Командир. Из штаба сектора звонили. Просят прекратить огонь. Оккупантам нужно собрать остатки самих себя.
– Плюс Кот. Если что, я не сразу тебя услышал!.. Борман?!
– Слухаю, пане підполковнику!
– Передай Бабушке… По тем же координатам ещё один… Нет, ещё два кабачка, и хватит.
– Плюс, плюс…
Меня как гражданина Украины больше устраивает перекошенное от злобы лицо главного нашего врага – путина на первой фотографии. Значит, точно ничего для себя не выторговал. Не смог развести, обмануть, навешать лапши…
* * *
И главное, як на мйі хлопський розум…
Имплементация, читай полное согласие с формулой Штайнмайера (читаем итоговое коммюнике), – это прямой путь к… федерализации Украины. Именно в том письме, которое подписал Кучма в первых числах октября, прописан особый статус Донбасса на ПОСТОЯННОЙ основе. И там же нет ни одной буквы про разоружение незаконных вооруженных формирований и вывод иностранных войск (пункт 10 Минских договоренностей).
Результаты саммита
Субъективно.
1. Полное и всестороннее внедрение режима прекращения огня.
– Путин не признавал и не признает, что ведет войну с Украиной. Поэтому и после предыдущих “договоренностей” всегда продолжались обстрелы наших территорий из вооружения, поставленного Донбассу Россией. Т.е. требовать прекращение огня мы можем, но пресловутая “та сторона” (кто бы уточнил для Зеленского) стрелять будет. И стреляет.
НО этого будут требовать от Украины в полном объеме. Кто-то же должен выполнять договоренности, почему бы не жертва российской агрессии?
– Я вижу, что наши войска будут отводить, а на их место станут российские войска. То, что это местные, – чушь, давайте напомним, что тысячи “оттуда” получили российские паспорта, а также курируются россиянами в плане всех шагов по ведению боевых действий.
Отведение наших войск и сдача наших территорий – ЗАЧЕМ?
2. Особый статус Донбасса и формула Штайнмайера. Которую он, кстати, не писал и не предлагал. Включение этой х*йни в законодательство Украины.
– Особый статус – это, напомним себе, раковая опухоль для Украины, с сохранением влияния российских кураторов на Донбасс, а следовательно, по цепочке – и на решения Верховной Рады Украины, получающей “представителей” от этих особых территорий с особым статусом. Вот и будущее у нас будет такое же особое – с блокированием евроинтеграции, НАТО и прочего. У меня вопрос:
Королевскую, не знающую, кто на нас напал, посадили за стол в СНБО. Еще кого-то посадят? Такого же, с “особым статусом”?
– Слышу от наших властей слово “децентрализация”, якобы ее предложат для Донбасса, и на этой основе он станет отдельным княжеским государством. Дело в том, что под децентрализацию уже сейчас копают из Киева, потому что денег в регионах скопилось много. Нужно делиться. О какой децентрализации для Донбасса может идти речь, если он никогда сам себя не кормил, это раз. Если у него сейчас разрушены и вывезены в Россию предприятия, это два. Если наша децентрализация шатается в своей основе? Т.е. мы будем всей страной его спонсировать.
– Про “формулу Штайнмаера” сказал Порох. Она написана Лавровым то ли еще каким путинским холуем.
– Имплементация в украинское законодательство – они готовят изменения в Конституцию. Что будет вписано, мы еще увидим, а зеленые кнопки нажимаются по взмаху дирижера.
3. “Они просят своих министров и политических советников обеспечить выполнение…”
КТО сегодня эти лица вокруг президента? Ермак? Богдан? Они обеспечат и продавят то, в чем Зеленский не разбирается, потому что проукраинских советников рядом с ним на таком близком уровне нет. Там другая реальность.
И я уже не говорю про то, что на предыдущих саммитах Украина была агрессивнее и напористей. Если тебя снимают, то это УЖЕ НЕ СЦЕНА, Зеленский! Кривляния и роль напористого защитника воюющей страны никак не вяжутся вместе.
Так зрада чи перемога?
Як після “перемир’я”, після “припинення вогню”, після т.зв. “розведення”, так і після самміту постає одне питання – а в чому власне полягають зобов’язання РФ?
Путін знову неухильно просуває “прямой діалог”, “ізмєнєнія в Констітуцію”, “вибори” та “защіту рускоязичних”, і майже все з цього потрапляє в новий документ, який на 90% має виконувати саме Україна, під ієзуїтський фон “скідок на газ” та фактичний шантаж з обміном заручників.
Так, явного провалу не відбулося, але московська гібридна дипломатія по факту послаблює українські позиції.
І найкраща тактика спинити це сповзання – як і раніше інтерпретувати домовленості на користь продовження санкцій, душити Газпром, виводити зі сплячки та активізувати роботу МЗС.
Та нарешті припинити гнобити армію, вона ще знадобиться.
* * *
Краще за ерудіта Антона Гєращенко описати емоційний стан “парижських переможців” складно:
“Федерализации не будет!
Уступок территории не будет!”
Питання “а що тоді будєт?” загубиться в народному лікованіі та потоках 96-відсоткової джинси, як і скупі сводки про чергових загиблих бійців.
Головне ж, що вже 7 місяців на війні ніхто не заробляє, і тому вона, як бачите, закінчилася.
Посмотрел коммюнике.
Ну что ж. Могло быть и хуже.
Какой-никакой, но результат.
Как минимум, тот факт, что договорились об обмене, и Зеленский давил на выборах в ОРДЛО после передачи границы – это уже жирный плюс.
Ну а дальше будем посмотреть.
Подгоранием Шария удовлетворен, кстати.
На “формулу Штанмайера”, что они запланировали закрепить в законодательстве, конечно, хотелось бы взглянуть.
Чому саме зараз?
В канцлера Німеччини Ангели Меркель скоро завершується її багаторічне перебування на посаді. Вона дійсно переймалася мінським процесом всі ці роки й прагне бодай якогось прогресу на фініші своїх повноважень.
Президент Макрон заходить у виборчу кампанію. Він ніколи особливо, насправді, не переймався Мінським процесом, але зараз прагне лідерства в ЄС і хоче закріпити за собою успіх, зокрема в чутливому питанні звільнення заручників. Він не проти, аби компроміс на Донбасі відбувався виключно за рахунок України. Й Німеччина , й Франція, як і ЄС вцілому, хотіли б потепління з Росією. Якщо це відбудеться за рахунок України – так і буде.
Президент Зеленський прагнув зустрічі з Путіним з першого дня своєї каденції, бо щиро і дещо наївно вірить, що зможе обаяти КДБіста й закінчити війну, що він – везунчик, і фортуна й цього разу допоможе. Його команда й досі не до кінця вірить, що війну розпочав і може завершити тільки Путін.
Але дату саміту і згоду на нього давав четвертий. Росії не вистачило кілька місяців добудувати «Північний Потік-2», і їй конче необхідні ці кілька місяців мати транзит через Україну. Потім тема транзиту стане ще однією темою шантажу Києва. А зараз саме газове питання, а не Донбас, було вирішальним для Путіна, коли він погодився на зустріч. Саме тому газові двосторонні переговори в кілька разів за часом перетягли 10-хвилинну двусторонку президентів України та РФ, де навіть не прозвучало слово Крим ( добре, що Зеленський згадав про анексований півострів на брифінгу). Плюс Москва втомилася від санкцій, звичайно, й вже майже повернулася до столу великих – тому Путін прагне прискорити цей процес виходу РФ з міжнародної ізоляціі, куди ми так важко його загнали. Але ключове – газ.
Безумовно, це була важлива зустріч Нормандської четвірки після 3-річної перерви. Але вона не стала історичною. Не відбулося ні зради, ні перемоги. Ні підписання миру, ні капітуляції. Й скорше, це добре для України на цьому етапі.
Прогнозовано і дуже важливо, що до кінця року будуть звільнені заручники. Для мене це має дуже особистосний вимір, вболіваю, щоб серед списку були Станіслав Асєєв і наші військові, яких з 2015 утримують бойовики в окупованих Донецьку та Луганську. Путін не віддав нам їх в грудні 2017, вкравши ще два роки життя хлопців і їх родин. Очевидно, Путін міг звільнити заручників вже давно, але тримав як козир в своєму КДБшному рукаві. Це найвагоміший результат саміту.
Добре, що Зеленський згадав про червоні лінії і неможливість федералізації, про принциповість звільнення всієі території Донбасу.
Правильно, що СММ ОБСЄ має моніторити безпекову ситуацію 24/7, ми наполягали на цьому всі роки.
Прогнозовано і погано, що безпекові питання не вирішені, Путін відкладає їх на другий план. Погано, що не обговорювалася дорожня карта, яка б включала першочерговість безпекових пунктів, виведення іноземних військ, повернення до протоколів вересня 2014 року. Погано, що на переговорах жодного разу не прозвучало Дебальцеве, Новоазовськ.
Домовилися домовлятися. Очевидно, що РФ спробує дотискати Україну по газовому питанню, підписанню короткотермінового контракту, відмови від позовів Нафтогазу до Газпрому на 3 млрд і 12 млрд. Москва дотискатиме на політичному блоці Мінська на своїх умовах, постійному статусі для окупованих територій і проведення виборів на території, де залишаються російські війська.
Очевидно, що для збереження санкцій ВР буде пролонгувати старий закон про особливості місцевого самоврядування в ОРДЛО. Нового немає. До речі, це також пікантна деталь. Нинішня влада нищівно критикувала Мінські угоди, в тому числі й прийняті нами закони, будувала на цьому свою виборчу кампанію. Натомість, нічого нового поки що не запропонувала.
Тим не менш, президент Зеленський не обійшовся без критики попередника, П. Порошенка, мовляв, він змушений виконувати підписане не ним, в тому числі в найболючішому питанні кордону. Критики Путіна, який не виводить військ, повторюючи про «нас там нет» і прямий діалог з Донбасом, не спостерігалося…
В важких міжнародних переговорах надзвичайно важливий беграунд. Знати, пам‘ятати, аналізувати, використовувати. Мінські угоди були підписані в найтрагічніші для України дні, коли треба було зупинити Іловайську і Дебальцевську бійні, вбивство українців. Ми використали паузу для нарощування міці української армії, посилення нашої оборонної сфери. Наступники, користуйтеся цим. Щось підписали не так і не те – підпишіть свій план, свою дорожню карту, яка приведе Україну до миру через перемогу. Ми ж в усіх питаннях, що працюють на Україну, точно будемо владу підтримувати. Бо ворог – в Кремлі. Це аксіома.
P.S. Головний провал і зрада дня – прес-служба президента. Звільніть їх, найміть краще Теслу.
* * *
В кулуарах Третього Українського Жіночого Конгресу питання від журналістів не про гендерні питання, а про нормандську зустріч.
Ключові ризики нормандської зустрічі в так званій формулі Штайнмайера, де ховаються справжні пастки Кремля. Зокрема, ми категорично проти закріплення постійної дії особливостей місцевого самоврядування в ОРДЛО чи застосування дії закону на всю територію Донецької і Луганської областей, включно зі звільненими. Це ми ніколи не підтримаємо.
Так само глибоке занепокоєння викликають формулювання про визнання виборів такими, «що вцілому відповідають стандартам». Можна лише уявити, як це може трактувати Кремль.
Мене непокоїть змішування безпекових переговорів з газовими, це послаблює, насправді, нашу позицію.
Й очевидно, що Москва просувала як пріорітетний політичний блок Мінських угод. Для України пріорітетом є безпековий і гуманітарний, й тому наша команда відстоювала так звану дорожню карту, в якій наполягали на чіткій фіксації припинення вогню, виведенню іноземної зброї і техніки, миротворчій місії з мандатом тимчасової адміністрації для підготовки території для виборів, моніторингу роззброєння і тимчасового взяття контролю над кордоном. На жаль, зараз від теми дорожньої карти відмовилися.
Итоги Нормандского саммита.
1. Россия НЕ передает Украине контроль над границей. Зеленский может сколько угодно говорить ртом, что сначала граница, а потом выборы, но в официальном коммюнике, согласованном всеми четырьмя сторонами, записано совсем другое: Украина должна имплементировать в свое законодательство формулу Штайнмайера. А это, напомню, формула, по которой сначала мы проводим выборы, а потом Путин, если захочет, даст контроль над границей. Не захочет.
2. Украина будет покупать газ у Газпрома. Недешево. Это цена обменов пленными, разведения и других антивоенных вещей, на которых будет пиариться президент Зеленский. Порошенко старательно разводил переговоры по газу и Донбассу. Зеленский позволил увязать газ в политический пакет договоренностей. Это стратегическая ошибка. Газовый вентиль – контроль украинской политики.
3. Зеленский остается президентом, обещающим все и всем. Ртом он делает заявления об украинском Крыме, а подписывает вещи, делающие российским и Донбасс. Сейчас ему удается балансировать между ватниками и вышиватниками, но эта ситуация не сможет длиться вечно.
* * *
У меня вопрос. А как вы можете различить сдачу национальных интересов? Вот, если бы Зеленский национальные интересы сдал, как бы это должно было выглядеть? Он подписывает акт капитуляции и вылетает из украинской политики нафиг? Или он выходит к прессе и говорит, что договорился посередине и теперь Луганская область отходит России, а Донецкая – Украине? И снова вылетает из украинской политики нафиг. Вы правда думаете, что люди могут действовать так тупо и самоубийственно?
Национальные интересы – слишком чувствительная вещь, чтобы сдавать их публично. Как это делается, могут рассказать Леонид Макарович Кравчук и Леонид Данилович Кучма. При Кравчуке готовился Будапештский меморандум, а Кучма его от имени Украины подписал. Напомню, никто – ни Кравчук, не Кучма не говорили, что сейчас они сдадут национальные интересы и отдадут ядерное оружие за бесполезную бумажку. Наоборот, вовсю рекламировали этот шаг, как очень полезный и абсолютно надежный.
Была ли это сдача национальных интересов? Да, была. Потому что, если бы Украина оставалась ядерной державой, у нас был бы Крым, и не было бы войны на Донбассе. А теперь у нас есть лишь бумажка, подписанная Кучмой, которой можно только подтереться.
Вопросы к Зеленскому обоснованы. У него бизнес в России. Его партнеры из России. Масса людей в его политической силе заточена на российский рынок. Коломойский ищет спасения от уголовных дел в Британии и США в зонах российского влияния. Поэтому люди задают вопросы о сдаче национальных интересов. Это нормально, задавать такие вопросы. Точно так же нормально было задавать эти вопросы Порошенко, когда подписывались Минские. Тогда его тоже никто по-настоящему не знал, и недоверие было. За прошедшие пять лет стало ясно, что Порошенко национальных интересов россиянам не сдавал и стал врагом России номер один.
Пусть президент Зеленский докажет делами, что он на нашей стороне, и мы будем его поддерживать.
Пусть не будет контрактов на поставку газа и электричества из России, пока на Донбассе война.
Пусть в Крым не идет Днепровская вода, пока Крым оккупирован.
Пусть в Украине не будет российской церкви, российских сериалов, пророссийских прихвостней Януковича.
Пусть европейский вектор Украины поддерживается не только активистами, но и властью.
Тогда доверия станет намного больше, и вопросы о зраде подниматься не будут.
* * *
Нормандский саммит глазами сторонников Зеленского:
1. В графин не нассал.
2. Харьков Путину не отписал.
3. Меркель за сиську не ущипнул.
Красава же!!! Гордость наша!
Есть ли жизнь после 9 декабря?
Без эмоций и всепропальства.
За что я НЕ люблю ФБ… Он нагнетает. Как косяк рыб в едином порыве мечется от одной зрады к другой, повышая давление этого косяка и раздувая проблему там, где её ПОКА может и нет. Выбившихся из косяка рыбок тут же пожирают или выбрасывают в чужой косяк.
За что я люблю ФБ… Он нагнетает. Как косяк рыб в едином порыве мечется от одной зрады к другой, повышая давление на власть, выводя на улицу людей, заставляя эту власть чувствовать пальцы этих людей на своём горле. Он паникёр, но и мощный предохранитель.
По Парижу. Туда можно было не ездить – то, о чём договорено, легко разруливалось по телефону.
Единственный результат – потенциальный обмен пленными. Кто-то вернётся с “холода”, кто-то – случайные люди. Мы отдадим тех последних, кто на международном суде мог под протокол подтвердить преступления путинского режима на украинской земле. А та сторона наберёт себе в заложники ровно столько заробитчан, сколько ей нужно. В этом печалька.
По разведению на трёх участках. Всё-таки будет глубокая заморозка, всё-таки будет украинский Кипр. Это поняли и посчитали лучшим вариантом. Отложить следующему поколению. Из хорошего – разминирование. В круглосуточный контроль ОБСЕ не верю.
Формула Штайнмайера. Проформа, вода в ступе, имитация того, что Минск не умер. А он умер. Имплементировать её в украинское законодательство никто не даст. Мы не дадим. Разнесём к чертям Раду с ОПой, если что. Закон об особом статусе будет продлеваться годами – это чистая формальность. До изменения геополитической ситуации в мире.
Путин. Его единственная цель поездки в Париж – газ. Знаю, что Зе здорово просел под слащавыми увещеваниями главного акционера “Газпрома”. Коболев с Витренко пока сражаются, но в последний момент могут поступить предложения, от которых не откажутся даже они. На днях у меня будет больше информации.
Меркель. Фрау сидит на шпагате между интересами немецкого бизнеса и своими моральными принципами. Искренне старалась ситуацию рулить, но тоже поняла, что вопрос выборов и границы в настоящее время не решаем. Поэтому махнула рукой – заморозка так заморозка, у меня своих дел по горло. На преЗЕдента смотрела с любопытством и каким-то материнским снисхождением. Неплохая тётка, но понимает, что реально ничего сделать не может. СП-2 будет, хоть вчера и побила горшки с Путиным из-за очередной спецоперации ГРУ на территории Германии. Кстати, по самые помидоры навставляла Зе в том плане, чтобы оставил в покое Порошенко, иначе Европа всерьёз заговорит о политических преследованиях в Украине.
Макрон. Этому вообще всё до лампочки. Было видно, что за происходящим наблюдает как пытливый школьник на уроке природоведения – а что получится, если бобра оставить на ночь с выхухолью, а утром добавить к ним летучую мышь. Имеет свои интересы с Меркель и Путиным, но не с нами. Особо в переговоры не вмешивался – и ладно.
Новый саммит через 4 месяца. На 90% его не будет. К тому времени о чём-нибудь новом не договорятся. Все это прекрасно понимают, но уступили нашему Володе в озвучке запрашиваемого. Поэтому для проформы назначили, но в реале заговорят, затрут, похерят.
Тайные договорённости. Если они есть, то родились точно не в Париже – уж больно много было свидетелей, уж очень стремительным был темп. Париж мог служить лишь прикрытием для того, что тихо решается на уровнях Ермак-Вайно, Тимошенко-Сурков. Я не очень в такие договорённости верю – просто не представляю, каким образом их можно имплементировать таким образом, чтобы украинцы заметили их на последнем, необратимом этапе. Впрочем, нагнетать БУДУ – власть (и нас самих) с этим преЗЕдентом нужно держать в тонусе, иначе новый штрафной круг после попадания в “молоко”.
Выводы. 10 декабря, слава Богу, мало чем отличается от 8 декабря. По большому счёту, оправдался не худший из возможных вариантов – Зе вернулся с Парижу как туда и не ездил. Ну, почти… Свои обязательства по формуле Штайнмайера пусть интерпретируют как хотят, но в тело Конституции их вогнать не дадим. Мы с вами не дадим. Впрочем, Зе-власть это понимает.
А у нас война с Россией. Длится она, то затухая, то разгораясь, уже более четырёх столетий. Сегодня погибли ещё трое наших… Когда закончится? Не стройте иллюзий, ЭТОТ сосед в ближайшие десятилетия Украину в покое не оставит. Мы же будем через кровь становиться сильнее – таков закон выживания.
Информацию буду давать по мере поступления, а пока спокойно делаем своё.
Ну, а почему Путину не улыбаться? “Калечащих” санкций не ввели, долг сильно не поразили, за Керченский кризис удалось отскочить. Перевооружение продолжается, хоть и замедлилось из-за санкций – рокады строятся, новые дивизии формируются, учения по высадке десанта и прорыву ПВО ведутся. Для Украины отказ от транзита – 3 млрд долларов, военный бюджет по сути. Для РФ даже подписание на несколько лет украинского транзита с баном Северного потока-2, на фоне 600 ярдов ЗВР, – это усушка-утруска.
Паспорта продолжают выдаваться – несколько сот тысяч экономически активного населения в плюс. Про Крым уже никто не говорит серьёзно и предметно – блаблабла, никогда не признаем как Голаны и как Кипр. Санкции против страны, у которой вся таблица Менделеева есть, работают с большим плечом. Пару десятков миллионов людей в Украине верит, что достаточно посмотреть Путину в глаза, и он заберет войска из Ливии, Сирии и Донбасса. И что в Украине не этап специальной операции Кремля, а ссора народов, олигархов и заработки на войне.
Зеленский пошел по тому же узкому коридору – ни войны, ни мира, самое крепкое перемирие, новогоднее, сразу после хлебного. По телевизору прочный мир, в серяке подрывы, работа по опорникам и снайперская война. По Колумбии и 40 лет бегали так, осваивали помощь США. Дальше платежки, похоронки, оппозиция и миллиарды в информационные операции будут шатать рейтинг. Переваривает и улыбается, что ему еще делать? Это же не он за 7 тысяч рублей в ОРДЛО ждет десяток лет родной гавани, и не его дочки, если что, в 3-ий и 4-ий “корпуса” пойдут служить.
Кожен з учасників вчорашніх перемовин відпрацював, насамперед, на свою внутрішню аудиторію і свого національного виборця. Саме тому заключні виступи Зеленського і путіна виглядали так, ніби ці двоє вели переговори з хором голосів у своїй голові, а не один з одним.
Яким був основний позитив від нормандської зустрічі? Чергове розвінчання міфів, звичайно. Хто мав очі, той побачив. І безкінечно далеку від війни Європу, для якої українське питання – це питання виключно фінансів, і то не дуже великих.
Побачили старого убивцю, який ледве переставляє ноги, хоч іще тримає наботоксовану голівку. І ось ці панічні атаки нашої аудиторії – ах, путін посміхнувся, ах, путін нагнув – вони застаріли, як мінімум, на п’ять років. Тому що тоді, у чотирнадцятому, путні міг і тиснути, і продавлювати своє, але, на велике щастя України, йому трапився гідний супротивник.
А зараз що? Зараз вони змушені чіплятися за Мінські домовленості, які абсолютно точно є невигідними для росії, і на яких тримаються всі санкції проти країни-маніяка. І перспективи зняття яких учора помахали ручкою.
Але у путіна є власне населення, от хай вони і обсмоктують кожен жест свого нано-диктатора.
Нас цікавить Зеленський.
Чисто зі спортивного інтересу, що він далі робитиме? Після того, як побудував свою виборчу програму на гарантії магічного вирішення україно-російської проблеми. Після піврічного нагнітання та інтриги – мовляв, тільки допустіть мене до путіна, тільки дайте зустрітися! І я вам такий ух покажу, всі прозріють.
Ну зустрілися, ну показав. Вова, це і був твій «ух»? А як же секретна таємна зброя? А як же промені психо-гіпнозу? А як же отруйна голка, якою ти мав штрикнути карлика при рукостисканні? Промахнувся, чи що?
Ну давай, поясни тепер своїй секті, чому війна не закінчилася твоїм вольовим рішенням. Чи ти їм скажеш, що закінчилася? У принципі, може і вийде, якщо правильну картину показати, пробуй.
Для нас важливе інше.
Для нас важливо, щоб Європа і росія розуміли: Зеленський – це не (вся) Україна. Що за спиною актора завжди є режисер. За спиною режисера є директор театру. А ще у нас глядачі, які старанно ходять на вистави. Заряджені у всіх відношеннях і гарним настроєм, і чимось більш суттєвим.
І якщо прима-балерина захоче танцювати по-своєму, то дуже велика ймовірність, що її проженуть у напрямку Ростова з барабаном на голові.
Немає шансів впихнути нам федералізацію України на законодавчому рівні. Просто тому, що процес законотворення буде публічним і розтягненим у часі. І навіть тих тридцяти секунд, доки пікатиме табло для голосування, достатньо, щоб у Раду зайшли занепокоєні громадяни і припинили сей цирк.
Вова, ти ж краще за нас знаєш, кого ти завів у парламент. Ну подумай сам, воно їм треба, так підставлятися?
Здоровий глузд переможе, Вова. Здоровий глузд завжди перемагає, коли твою помилку тобі пояснюють сто тисяч чоловік під вікнами.
Червоні лінії
Їх необов’язково перетинати. Їх можна тихо, поступово відсунути. Або їх можна тихо, поступово розмити – невизначеністю домовленостей, маніпуляцією версіями, термінами, сенсами.
Насправді вчора нам очевидно озвучили те, як саме будуть відсуватись та розмиватись ті червоні лінії. Потрібно лише вміти слухати.
1. Президент України вже озвучив на весь світ таке потрібне кремлю визначення: «Сєпаратісти, на котрих Владімір Владіміровіч імєєт вліяніє». Визначення надзвичайно важливе для кремля. Яке пересуває, розмиває критичну для нас червону лінію. Це визначення (яке точно буде звучати надалі все частіше) малими, непомітними кроками переводить російську агресію на сході України в статус громадянського конфлікту. Знімає відповідальність з РФ і покладає її на Україну. Ті, хто захищав Україну, переводяться в статус злочинців, які стріляли у власних співгромадян просто «за другіє убєждєнія», за сепаратизм. Або, як мінімум, стають рівними тим, хто стріляв по них з російської зброї. Ну а кого оголосять «поджігатєлямі гражданской войни», ви, думаю, здогадуєтесь;
2. На заздалегідь сплановане і дуже важливе питання «російской журналісткі» “Готови лі ви вєсті пєрєговори с прєдставітєлямі Донбаса?” було дано так само заздалегідь підготовлену, знакову відповідь. Багато слів про «пєрєсєлєнцев, інтєлігєнтних людей Донбаса». І в кінці: «Ми готови ко всєму». Що це означає? Звичайну маніпуляцію. Замість Пушиліна підставлять якогось гебешного «пєрєсєлєнца». Який буде «прєдставлять народ Донбаса». І з ним будуть вестися прямі переговори. І тут не важлива особа, прізвище, статус, «інтелігентність» цього підставного «пєрєсєлєнца». Важливо те, що перемовини будуть вестись напряму між державою Україна і «прєдставітєлямі Донбаса», ким би вони не були: Пушиліним чи пєрєсєлєнцем;
3. На питання про кордон чіткої відповіді не було. Путіним була озвучена теза «на слєдующій дєнь послє виборов», на що Зе, після зливи довільних фраз, відповів фактично: «ми сдєлаєм всьо возможноє». Думаю, будуть просуватись варіанти «совмєстного контроля», «бєспілотніков» і т.п.;
4. Про виведення військ РФ та роззброєння терористів взагалі питання зам’яли. Розмиватись буде маніпуляцією термінів «народная міліція», «муніципальна варта» і т.п.
5. Зеленського поплескали по плечу, подякували за виконані домашні завдання. І поставили нові, як умову наступної зустрічі. Взамін звільнять заручників, непотрібних Путіну. І дозволять ОБСЄ нічого не помічати тепер уже цілодобово.
Інформпростір буде наповнено (вже наповнюється) дописами псевдоопозиційних блогерів та експертів, які начебто неохоче будуть писати: «Да, Зєлєнскій нє сдал, виступіл достойно» (в Бутусова вже читав). «Да, красниє лінії нє пєрєшол», “всьо хорошо пока”.
Боти заповнять все криками: «ви нє хотітє обмєна плєннимі?», «ви нє хотітє міра?», «Порошенко протів міра, чтоби снова дорваться к власті/продолжать зарабативать» і т.п.
Слухняні корисні ідіоти те все будуть ковтати і розносити соцмережами. Хіба вперше?
Відповідь: «ми хочемо повернення полонених, але не хочемо дати можливість кремлю набирати тисячі нових» – це надто складно для обивателя. Багато букв.
Відповідь: «Ми хочемо миру, але легалізація маріонеток ОРДЛО лише поширить війну по всій Україні» – надто складно для обивателя. Багато букв. Люди люблять прості рішення.
Червоні лінії не потрібно переходити. Їх можна непомітно відсунути і розмити.
Поки всі шукають у вчорашній зустрічі зраду/перемогу, хочу звернути увагу на такий момент.
Україна, маючи на руках практично всі козирі та маючи можливість диктувати умови всім гравцям, зусиллями зекоманди виглядала в цій грі хлопчиком на побігеньках і беспросвітним аутсайдером.
Путін, якби на місці зеленського був Порошенко, навіть би не згодився на таку зустріч, щоб в черговий раз не показати себе повним лузером на фоні Порошенка.
Тому, якщо дивитися глобально, то випущена з рук перемога – це все таки поразка.
Я рада, що Президент Зеленський спроможний чути активне громадянське суспільство. Усі акції проти капітуляції, незважаючи на звинувачення в їхній проплаченості, нарешті, були почутими.
Чекаємо повернення наших бранців до кінця року. Сподіваюся, людей звільнять і з території РФ, і з тимчасово окупованої території ОРДЛО, і з тимчасово окупованого Криму.
Надіюся, що домовленість про припинення вогню таки буде виконана Росією.
Турбує те, що Президент вирішив скористатися термінологією Кремля, мовляв, Москва має вплив на сепаратистів на окупованих територіях, а не є стороною цього конфлікту, яка має припинити вогонь з окупованих територій Сходу України. Це зрезонувало зі словами Путіна про «іхтамнєт» і те, що ми маємо вести прямі переговори з терористами, а РФ докладе зусиль для врегулювання «внутрішнього українського конфлікту».
Все ж продовжує турбувати формула Штайнмаєра, яку тепер погодила Україна.
Україна протягом часу з попередньої зустрічі не погоджувалася на цю формулу, але Президент взяв на себе цю відповідальність.
Добре, що позиції України і РФ про кордон розходяться, але прикро, що президентська команда, хоч і наполягає на контролі за кордоном до виборів, все ж вирішила йти за путінським тлумаченням Мінських домовленостей стосовно кордону і на даний час повністю відмовилася від ідеї про миротворців.
Щодо розширення мандату ОБСЄ. Те, що ОБСЄ муситиме моніторити ситуацію протягом 24 годин, безумовно, позитив і важливе досягнення, а от те, що ОБСЄ моніторитиме ситуацію на території всієї України, може викликати різні тлумачення. Сподіваюся, що українська сторона наполягатиме на тому, що ОБСЄ має моніторити ситуацію на окупованих територіях і Донбасу, і Криму. Підозрюю, що РФ буде наполягати, аби ОБСЄ починала моніторити ситуацію, як написано, по всій території України, наприклад, на Львівщині чи на Закарпатті.
Ще одна історія, яка непокоїть, – це слова Путіна про Закон України Про освіту. Сподіваюся, що українська влада не вважатиме за потрібне переглядати цей закон під тиском Кремля.
Також вважаю, що продемонструвати своє знання російської мови Зеленський міг і одним-двома реченнями. Також, м’яко кажучи, дивно прозвучало запрошення кремлівської пропагандистки до України.
Ну і про газ. Ми попереджали, що змішування цих двох тем – погано. Добре, що вчора не здали українських позицій, підозрюю, прислухавшись до «Нафтогазу». Разом з тим, думаю, що історія не завершена, і Путін далі буде шукати способи, як тиснути на нас під виглядом турботи про наше населення, під виглядом «зниження» ціни на газ для населення, користуючись цим, аби інформаційно атакувати нас всередині країни.
Ми готувалися до гіршого і зробили все, щоб найгірше не відбулося.
Зробили правильно.
У неділю народ вийшов по всій країні. Опозиція об’єдналася і легалізувала процес на Майдані – це була переконлива подія. Червоні лінії були визначені та донесені з максимальною потужністю.
Ввечері люди стали на Банкової та приготувалися до дії.
Сотні й сотні тисяч приготувалися приєднатися.
Чи вплинуло це на відсутність фатальних результатів на переговорах в Парижі?
Звичайно, вплинуло.
Чи відбулася здача інтересів України? Чи перейдені “червоні лінії” зараз?
Ні.
І це вже добре. Ми сконцентрувалися на цьому. Ми домагалися цього.
Ми домоглися цього.
Сталося щось, що зробило неможливим перехід “червоних ліній” в майбутньому? Сталося щось, що зміцнило позиції цих самих “інтересів України”? Чи досягнуті якісь результати на нашу користь, крім обміну полоненими?
Ні.
Ризики зберігаються. І за руками діючої влади тепер треба стежити ще уважніше.
Сталося щось, що збільшує наші ризики, і є послаблення позицій?
Так.
Мене дуже турбує, як буде виглядати “безумовний режим припинення вогню” на тлі того, якими були всі “припинення вогню” до сьогоднішнього дня. З щоденними обстрілами з того боку. З пораненими і загиблимі з нашого боку.
І чи не перетвориться це в неможливість давати адекватну відповідь російським бандам? І чи не стане воно однобічним?
Мене абсолютно не влаштовує відведення наших військ ще в трьох районах.
У тій формі, в якій воно вже проводилося, – це одностороння поступка. Оскільки та сторона плювати хотіла на умови розведення. Оскільки українські війська йдуть зі своєї землі, і де-факто ця територія залишається без захисту українського Закону.
Оскільки всі позиції, на яких ми зараз стоїмо, ключові, і залишення будь-якої з них веде до ослаблення.
І найголовніше. Те, що стосується закріплення особливого статусу Донбасу і формули Штайнмайєра.
Це саме розмите з питань.
Протиріччя в підході зберігаються як і раніше.
Закон про особливий статус обіцяють продовжити на рік. Хоча термін його дії вже закінчився, і його необхідно приймати заново.
Чи буде це кроком до федералізації та безумовним перетином “червоної лінії” – не зрозуміло.
І головне, путін продовжує категорично наполягати на схемі “спочатку вибори і закон про особливий статус – потім контроль над кордоном”.
Путін продовжує підштовхувати Зеленського до прямих переговорів з бойовиками, щоб цим зняти з себе відповідальність за будь-які порушення домовленостей.
У цьому питанні немає ЖОДНОГО прогресу для України.
Якщо резюмувати те, що сталося, Зеленський зробив те, що хотів. Він подивився в очі путіну.
І все.
А тепер ми будемо уважно стежити за руками.
Тому що до наступної зустрічі в Парижі чотири місяці.
Тому що ми не знаємо, про що говорили і домовилися “під килимом” – без документів і резолюцій.
Але дуже скоро дізнаємося.
Тому що дива не сталося, – і те, що було, залишилося тим, що було.
Наша влада не стала більш українською.
Путін залишився путіним, росія залишилася росією. А їх війська нікуди не збираються йти.
Ще одна вражаюча цитата з Зеленського. Навіть коментувати її не буду.
“Якщо розводити війська на всій контактній лінії в 409 км, то ми будемо розводити війська 20 років. Уже й мене не буде, і їх [лідерів нормандського формату, які наполягали на повному і негайному поділі]. А якщо невеликими частинами, то розведемо за 6-8 років “.
Вражає, правда?
І окремо, до гарячих голів, які розчаровані тим, що вночі не прозвучали заклики до “загального збору”. А люди пішли з Банкової.
На даний момент ми утримали владу від фатальних кроків, які ми назвали “червоними лініями”. І виконали обіцянку – зняли “режим тиску” на даному етапі.
Це дуже важливо – виконувати всі обіцянки. В одну та іншу сторону.
Це показник нашої конструктивності, осудності та сили, в тому числі.
Це “російський бунт безглуздий і нещадний”.
Ми – Україна. Ми – розумна сила.
Що буде далі? Це залежить від наступних кроків.
Червоні лінії нікуди не поділися. Вони продовжать бути тяганиною розтяжок, які обмежують стежку можливих дій влади.
І ми простежимо, щоб вона вела в правильну сторону.
І, до речі, не тільки в цих “червоних лініях” справа.
Триває і судове свавілля, і переслідування військових і активістів.
І тихий демонтаж армії. І експерименти з економікою. І зовсім незрозумілі дії в різних сферах. І спроба обмежити свободу слова. І ще багато чого.
Країну можна угробити різними методами.
А до наступної зустрічі в Парижі від веселого, але вже порядком сдутого рейтингу зеленої влади залишаться статистичні спогади.
Я не вірю, що вони зміняться.
Я знаю, що не змінимося ми.
І я бачу, ми все робимо правильно.
Тому не розслабляйтеся. Уважно стежимо за подальшими кроками.
Далі неминуче буде.
Офіційна заява Партії
Ми пам‘ятаємо заяви членів команди Зеленського за останні шість місяців. Ми пам‘ятаємо, що вони говорили з самого початку. Пам‘ятаємо кожне слово. Про мир за будь-яку ціну, про те, що «треба просто перестати стріляти», про те, що ми «войовнича меншість».
І ми бачимо, як ця риторика еволюціонувала до тих самих тез, які висували ми, «войовнича меншість».
Якби в Україні не було тисяч і тисяч людей, які здатні мобілізуватися і виходити на акції протесту, ми були б ладні вважати вчорашні домовленості у Парижі негативними через одну фразу: «Вони [сторони, що домовляються] вважають за необхідне інкорпорувати “формулу Штайнмаєра” в українське законодавство».
Але ми знаємо, що ми цього не допустимо. Вважають за необхідне? Окей. Можливо, колись. Можливо, навіть у цьому сторіччі. Але не зараз. І не завтра. Давайте після свят.
Можливо, це звучить трохи нахабно, але після тих колосальних змін у підходах до війни, які вигризло, видушило, вичавило з президента громадянське суспільство це вже не нахабство. Це конкретний план.
Всі перемовини, всі процеси, пов‘язані з війною проти Росії, будуть проходити під дамокловим мечем, який громадянське суспільство триматиме над скронею влади. Бо це працює тільки так і не працює інакше. Було б, звичайно, набагато краще, якби українська влада була ладна працювати нормально без нашого постійного тиску, але так, здається, не буде. Тому ми висловлюємо повну готовність і надалі відбивати загрози українській державності, і найближчий можливий бій – щодо продовження закону про статус ОРДЛО вже в грудні. І ми, звичайно, не забуваємо про Медведчука, Коломойського і інших ворогів України у її кордонах. Дія діє.
Ми висловлюємо колосальну вдячність всім політичним партіям і громадським організаціям, які брали участь у акціях протесту. Ми вдячні кожній людині, яка приходила, підтримувала, переживала разом з нами. І ми закликаємо усіх бути готовими до нових акцій. Так, це надовго. Так, це складно. Але так воно працює.
Дякуємо кожному.
Попередня заява Варти на Банковій до кінцевого аналізу позицій сторін, документів, ухвалених за підсумками саміту Нормандської четвірки
Вчора, 9 грудня, відбулася зустріч лідерів «Нормандської четвірки».
Вся Україна тривожно очікувала цього саміту. Для посилення української переговорної позиції громадськість започаткувала «Варту на Банковій».
На цей момент підсумки саміту свідчать, що Кремлю не вдалося змусити Україну до швидкої капітуляції. Виглядає на те, що заручившись підтримкою президента Франції і федерального кацлера Німеччини, Володимир Зеленський не перетнув на переговорах головних «червоних ліній».
Вважаємо, що в Парижі не відбулося очікуваного фіаско. Оскільки масовий протест в Україні засвідчив, що абсолютно більшість українців хоче миру, але не шляхом поступок агресору.
Ми свідомі того, що може існувати непублічна частина домовленостей між лідерами «нормандської четвірки». Тому ми, представники громадянського суспільства, будемо й надалі уважно слідкувати за розвитком подій. Українська нація здатна реагувати швидко і дієво, як ми це доводили не раз.
Ми не дамо імплементувати “формулу Штайнмаєра” та інші забаганки Кремля, які суперечать волі українського народу, міжнародному праву та українському законодавству.
Закликаємо Президента Зеленського дотримуватися національних інтересів, Конституції України та не перетинати «червоних ліній». Адже реванш прокемлівських сил в Україні – це не лише капітуляція перед Росією. Реванш це також і згортання свободи слова, і ревізія очевидних здобутків України за попередні роки, і присутність кремлівської агентури в органах державної влади, і наступ на українську мову. Завдання Президента зупинити ці негативні процеси, адже реваншисти чомусь сприйняли перемогу Володимира Зеленського як свою власну. Хай доведе їм і нам, що це не так. І що він стоятиме на сторожі українського інтересу.
Так само, звертаємося до західних лідерів продовжувати та посилювати санкції проти Росії аж до цілковитого звільнення Криму, Донеччини і Луганщини, а також до повного відшкодування Україні збитків, завданих російською агресією та окупацією частини території України. Адже, борючись з агресором за свою незалежність, Україна захищає мир і благополуччя всієї Європи.
Одразу ж оголошуємо акцію під стінами Верховної Ради в день розгляду закону про особливий статус ОРДЛО.
На заставці карикатура © Дмитро Скаженик
