Що означає радикалізація наших переговорників у Мінську
Сеанс екзорцизму, проведений на Майдані силами ультраправих аграріїв, дав перший урожай. Сьогодні Кучма підняв голову, зробив губи качечкою і уточнив:
– А ви знаєте, що вся шайтан-формула запрацює тільки після ліквідації ОРДЛО?
– Так? – здивувалися ми.
– Шта?? – вдавилися ранковим шампанським ординці.
– Кудаааа ляяя??? – рознеслося по нано-імперії.
– Нє, ну осьо ж воно було. Зараз, зараз. Закотилося. – Леонід Данилович тяжко припіднявся на руках, повільно вирівнюючи радикулітну спину. – А вам хіба не сказали? Де ж воно у біса ділося? Дарко!
Прес-секретарка делікатною тінню стала за шефом і зачитала із зеленої папочки:
«Виконання політичного блоку питань Мінських угод є можливим виключно за умови виконання наступних пунктів:
= розпуск квазіугруповань “Л/ДНР”,
= повне припинення вогню;
= забезпечення ефективного моніторингу СММ ОБСЄ на всій території України;
= виведення з території України збройних формувань іноземних військ і військової техніки;
= розведення сил та засобів вздовж всієї лінії зіткнення;
забезпечення роботи Центральної Виборчої Комісії України, українських політичних партій, ЗМІ та іноземних спостерігачів;
= встановлення контролю за непідконтрольною Україні ділянкою українсько-російського кордону та виконання інших пунктів, передбачених українським і міжнародним законодавством та Мінськими угодами».
Фактично, це найбільш жорстке формулювання політичних вимог української делегації у Тристоронній контактній групі з моменту обрання Зеленського. Підкріплене також відповідною заявою в економічному блоці – сьогодні українці поставили питання про відмову від рубльової зони та повернення українських підприємств під юрисдикцію Києва, у тому числі сплати податків за українським законодавством.
У цьому зв’язку у нас виникають закономірні запитання:
1. Чи доповнюється вказана заява ультимативною частиною «а якщо ні, то що?» (Запитайте у пана Кучми, може, він випадково сів на другу сторінку документа).
2. Чи означає радикалізація наших переговорників у Мінську, що на рівні верховної влади в Україні теж відбувся розворот на 180 градусів?
3. Чи є цей розворот ситуативним елементом торгу, чи означає повну зміну курсу зеленої команди?
Іншими словами, ми знову гребемо у НАТО чи ні? І чи впливає на ці віражі той факт, що лондонський суд ухвалив важливе процесуальне рішення у справі проти одного колишнього власника «ПриватБанку»?
Бо якщо зовнішньополітичним курсом України можна керувати, всього лише тицяючи паличкою у бородатого олігарха, – якщо це так просто, то не зупиняйтесь, Петре Олексійовичу.
Звичайно, ми вас добре розуміємо. Хотілося б рулити країною, спокійно тримаючи штурвал, а не кусати за дупи оскаженілих баранів, заганяючи їх по кривій траєкторії. Але, як то кажуть, маємо що маємо.
