Побили фронтового волонтера
Побили волонтера, яка допомагала на фронті нашому загонові. І не тільки нашому. Юлія Кононенко захищає від забудови Протасів Яр. Фірма-забудовник – ТОВ «Дайтона Груп», пов’язана з «захисником України» Геннадієм Корбаном. Фірма рветься забудувати схили Протасового Яру і для цього намагається валити дерева. Але проти забудови виступила місцева громада. Людям очевидно, якщо ліс забудують – вони його втратять.
Забудовник обіцяє створити нову зелену зону, але не уточнює, чи буде вона громадською? Забудовник обіцяє вирішення багатьох проблем, проте чомусь плутається на детальних питаннях. Місцевих мешканців така ситуація не влаштовувала, вони встали на захист парку. Проти місцевих мешканців і активістів фірма-забудовник кинула «тітушок». Протистояння тягнеться з травня. І от – сталося.
Охоронець на ім’я Людвік Авалян, спортсмен, явно з тих, що «втомилися від війни». Запаркував машину на зеленій зоні. Юлія Кононенко зробила йому зауваження. У відповідь «титушка» схопив жінку-волонтера за куртку. Здобув ляпаса по пиці. І тоді вдарив жінку в обличчя. Сильно вдарив, гарно поставленим ударом. «Тітушку» поліція відпустила. Заява подана.
От так. Кілька років їздити на передову, аби здобути удар у тилу. У мирному житті, за яке ти боровся. Від того, хто жив спокійно, поки вона допомагала тим, хто воював. За те, що не пішла на поводу у бізнес-інтересів забудовника.
Юлія Кононенко нашому загону допомагала з літа 14-го. Власне, саме вона передала нам перші 17 касок. Вона ж передала моїм побратимам колонку, на якій на прикордонному КПП «Новоазовськ» щоранку включали гімн України. Який слухали перед тим, як заступати в наряди. Його чули на російському боці – і скрипіли зубами. У моїх побратимів ранок починався з гімну – от як на відео.
Юлія помагала нам і надалі. Спорядження, харчі, вода… І не тільки це. І не тільки нам. Скільки їх було таких загонів, рот, батальйонів? Скільки було бійців? Не знаю. Знаю точно, кого там НЕ було – от тої потвори, яка вдарила Юлію. Яка захищає бізнес-інтереси «захисників України», а не саму Україну.
Повернутися з фронту, аби постраждати в тилу… Хоча? Хіба боротьба припиняється на остатньому блок-посту? Хіба не тому свого часу встали до роботи волонтери, бо звикли боротися? Боротися зі ставленням до людей як до розхідника. З ситуацією коли тебе не чують, а твоїми правами нехтують. З ситуацією, коли хтось примушує нас повірити, що не існує інших прав, крім права сильного.
Боротьба триватиме й надалі. А Юлію Кононенко ми, бійці Добровольчої Козацької роти «БУК» ім. Тараса Шевченко, щиро підтримуємо. Одужуй, побратиме. Борня триває.
