Ідейний ідеалізм, або Чому хода – це не парад
Вчора ввечері підійшов один із організаторів ходи ветеранів і спитав, чи я досі вважаю, що треба було робити не так? Так, досі вважаю. Я обіцяв після акції пояснити, чому. Це буде багато літер, але вони важливі для розуміння – що є чим. Отже, давайте почнемо з уточнення термінів, на жаль, багато хто так і не розуміє, чим парад, марш і хода відрізняються один від одного.
ПАРАД: (фр. parade, ісп. parada, від лат. paro) — урочистий ОГЛЯД ВІЙСЬК (!), спортсменів, організоване (!), спільне проходження людей ПІД СУПРОВІД МАРШІВ та З ДОТРИМАННЯМ ВСТАНОВЛЕНОГО ЦЕРЕМОНІАЛУ. Парад військ – проходження військ з бойовою технікою урочистим маршем. Паради військ проводяться на відзнаку державних свят, а також важливих подій державного та військового значення. Парад, як військовий РИТУАЛ, є найскладнішою формою синхронізації руху великої кількості особового складу. Основним об’єднуючим матеріалом військового параду є МУЗИЧНИЙ МАРШ з чітким пунктирним ритмом і темпом, що утримується диригентом військового ОРКЕСТРУ упродовж виконання усього РИТУАЛУ.
Отже, характерні терміни для параду – огляд військ, супровід маршу з оркестром і диригентом, встановлений церемоніал, ритуал. Це важливо.
МАРШ (пересування військ): (італ. marcia, фр. marche, від фр. marcher — іти (йти) — ОРГАНІЗОВАНЕ ПЕРЕСУВАННЯ ВІЙСЬК в пішому порядку чи на транспортних засобах. Урочисті марші зазвичай супроводжує відповідна музика. В музиці «марш» — це твір, призначений для супроводження пересування людей В ЧІТКОМУ, синхронному ТЕМПІ.
Характерні терміни для маршу – організоване пересування, чіткий темп.
ХОДА: манера повільно пересуватися, використовується під час процесій, зокрема громадських акцій чи церковних заходів. Не має чітко вираженого мілітарного духу, наголошеного ритму, не використовується під час військових заходів.
Тож із термінами розібралися.
Що таке ВІЙСЬКОВИЙ ПАРАД до Дня Незалежності? Це демонстрація бажання країни захищатися, демонстрація сил – чим захищатися, демонстрація підтримки громадян прагнень захищатися, свого війська і, в принципі, міці державності.
Крім того, військовий парад – це наголоси на: історичній спадковості (історичні однострої, почесні найменування, символіка, особливі дати) , це особливі СЛОВА ВІД ГЛАВИ ДЕРЖАВИ – послання народу, союзникам і ворогам – дороговказ, це потужна ідеологічна, просвітницька і популяризаторська акція, яка у підсумку має на меті виховання у суспільства поваги до країни, де живеш. Окремий момент: військовий парад – це майданчик висловлення підтримки від іноземних партнерів, гості – це не просто так, їх рівень і статус – це відкрита книга, яку слід вміти читати. Отже, ПАРАД має своє НАДЗАВДАННЯ, якщо хочете, МІСІЮ, плюс жменю дрібніших цілей. І якщо цю місію відмовилася виконувати чинна влада, то громадяни, що зголосилися провести ПАРАД самотужки, мали б втілити бодай частину МІСІЇ та прагнути до НАДЗАВДАННЯ.
Це було б логічно. І в тому не було нічого фантастичного до реалізації.
Тепер до послідовності дій. Щойно Узеленського заявили, що військовий ПАРАД скасовано, близько десяти громадських ініціатив відповіли – ПАРАД має бути. Якщо його не проведе влада країни, це зроблять громадяни. Його – ПАРАД. Не марш, не ходу, а саме парад. Це важливо.
На першому зібрані усіх ініціаторів акції виявилося, що НЕ ВСІ учасники розуміють суть параду, які його функції для суспільства в цілому, яка місія і надзавдання. Дискусія зводилися до «ой, давайте без політики» (хоча ніхто її і не пропонував) та формату акції в ключі Ходи Нескорених. Не ВІЙСЬКОВИЙ ПАРАД, а Хода Нескорених. На запитання «яке надзавдання ви собі ставите?» люди, що заявили бажання бути організаторами… не відповіли. Надзавдання не було. Було бажання провести акцію ветеранів російсько-української війни. По факту ця акція і відбулася – велелюдна Хода Нескорених 2019. Але не парад.
Що пропонувалося натомість?
Ну, перш за все, організаторів попереджали, що влада захоче заблокувати Хрещатик чимось своїм. Рішення Банкової робити «пародію на парад» було схвалено дуже пізно, поспіхом і хаотично. Тоді, коли Узеленського зрозуміли, що громадянський парад буде і без них. Тоді у Банкової постало дві опції – заблокувати Хрещатик якоюсь лабудою («діджитальні фішечкі, йпт»), щоб колони не могли пройти, або провести щось своє. Потім з’явилася ідея «а давайте теж замутимо щось із військовими і лояльними ветеранами, волонтерами»? Мовляв, щоб громадянський парад очолити. Коли не вийшло очолити… Ну усі в курсі хронології. Ризик зустріти перекритий Хрещатик була. Альтернативного плану дій у організаторів не було. Ну, окрім ходити на Банкову і домовлятися. Домовилися.
Чи міг би бути альтернативний маршрут? Так.
Тепер щодо формату акції. Це мав би бути саме ПАРАД. Тобто акція, яка б презентувала країні ВІЙСЬКО, яке її захищає. Військо презентують клейноди – прапори. Отже головною родзинкою мали б стати прапори УСІХ бойових частин, що воювали від 2014 року і по тепер. Ясна річ, бойових офіційних би ніхто не видав, але їх би замінили неформальні. Ті прапори, які військові придумували собі самі.
Кожна окрема формація (батальйон, полк, бригада) повинна була бути представлена. Багато? Так, але і прийшло на акцію достатньо людей. Не треба було по кожному бату виставляти «коробку». От скільки прийшло бійців, які воювали в окремій частині «Браво», стільки і йде під їхнім прапором. Буде 100? Нехай. Буде від частини «Дельта» один? Теж – слава. Для чого? Прапор бойової одиниці – це маркування – ми там були, це конкретний бойовий шлях, конкретні локації, конкретні історії.
Не виходить побудувати людей попідроздільно? Гаразд – виділяєте на кожен бойовий прапор по дві шеренги і запускаєте їх першими. Тоді логічно, що спочатку йдуть ПРАПОРИ – мало людей в шерензі, там можуть йти більш-менш в ногу, там буде десь «британський крок» і 100% картинка ВІЙСЬКОВОГО ПАРАДУ. Саме ці шеренги мали б дійти до Хрещатику і стати квадратами, щоб… Ветеранські лави пройшли перед власними ж прапорами.
Військовий парад має хтось вести і хтось приймати. Це також не складно було зробити.
«Коробка» поранених і родин загиблих могла б йти одразу за прапорами і при заході на Хрещатик зайняти місце на тротуарі навпроти прапорів. В такому випадку вже ветеранські лави, що були б організовані за територіальним принципом на Майдані Незалежності, пройшли б МІЖ прапорами і родинами загиблих героїв.
Для тренування шеренг із прапороносцями було потрібно додаткових три дні. Так, треба було б оплатити цим людям проживання в Києві цей час, але це не стало б проблемою.
Ці прапорні шеренги могли б йти під ритм барабану або під оркестр взагалі. Або ж оркестр можна було б поставити на Майдані, щоб він супроводжував кульмінацію.
До слова, усі частини, що отримали вже нову символіку, могли б йти під своїм почесними прапорами. Надрукувати їх для параду – не проблема.
УСІ учасники параду могли б отримати СПЕЦІАЛЬНИЙ патч (нашивку) з емблемою саме цього параду. Це ж був який пам’ятний сувенір – на все життя. Важко було? Ні. Дорого? Та ні.
Із чисто організаційного – де кінцева точка акції? Чи могли учасники маршу в фінальній локації сісти і випити води/кави? Не задарма – придбати? Ні, не змогли. Можна це було організувати? Так. Було кому? Так. Просто слід було це передбачити заздалегідь.
Ну і фаталіті версія подій – закритий Хрещатик – «варіант Б» був? Ні. Міг бути? Звісно. Причому з куди глибшим і змістовнішим історичним підтекстом.
У нас 2019 р. 100 років тому була Злука – єднання УНР і ЗУНР, нинішня держава і армія – це спадкоємці ТИХ держав і вояків. 100 років тому теж був військовий парад. Він був на Софії. От тепер уявіть – Узеленські намудрили бадоєвщину на Хрещатику, а УСІ люди, які прийшли на громадянський ПАРАД – НЕ НА Хрещатик. А навіщо, якщо все цікаве вище?
В такому випадку 24 серпня почалось би молебнем в Михайлівському і біля стіни загиблих. Потім шеренги, коробки, колони формувалися на Михайлівській. Рідних загиблих і поранених, яким важко рухатися, можна було б посадити на Софійській – між Богданом і дзвіницею. Хто б приймав парад? Вони – ті, хто віддали країні найдорожче – здоров’я і рідних. Шеренги з прапорами і ветеранські лави рушили б до Хмельницького і далі – САМЕ ТАК ЙШЛИ УКРАЇНСЬКІ ВІЙСЬКА 100 РОКІВ ТОМУ! Це ж символ!
А потім лави б пройшли повз будинок Центральної Ради і усі б зібралися в парку Шевченка. Там, довкола Кобзаря є вдосталь місця для фуд-корту, для оркестру, при бажанні – для сцени і вечірнього концерту. Цей маршрут – від Михайлівського і молебня за побратимів, повз кн. Ольгу, повз Богдана, повз Грушевського і до Тараса – мав би більше сенсів. А головне, він був би подалі від білих капітулянтських декорацій від влади.
Хто б все це робив? Були люди, які були готові взятися за кожен етап. Починаючи від символів і символіки, закінчуючи постановкою і тренуванням прапороносних шеренг, зрештою ті, хто знають, як можна облаштувати місце відпочинку десятків тисяч людей. Все було. Навіть із грішми питання не постало б. Не було бажання робити ПАРАД.
Для тупих – те, що Хода Нескорених відбулася із мінімальною кількістю проколів, без ексцесів, – чудово. Те, що було людей більше, ніж прогнозувалося (теж прокол організаторів – не передбачили), – чудово. Одне погано – Хода не ПАРАД.
І щодо мантри «без політики». Якщо хто не зрозумів, провести ЩОСЬ замість скасованого владою параду – політика. Вимагати називати війну війною, а Росію – агресором, вшановувати захисників, обурюватися заборонами відкривати вогонь у відповідь – політика. Коли Узеленські ставлять хрест на сучасній українській героїці, а громадяни виходять і наголошують на героях…
ЦЕ – ПОЛІТИКА.
Політика, це не прапори, прізвища чи назви. Політика – це ідеї. Тільки до декого це не дійшло. Так само, як досі не дійшло – за фразами «тільки без політиків» стирчать вуха окремих політиків. Так було під час Євромайдану. Так буде завжди. Бо окремі політики бояться, якщо громадяни займуться політикою.
