Наш Марш: Мирний дракон, який не спить (фото, відео)

Iryna Gerashchenko
Ірина Геращенко

Унікальна атмосфера Дня Незалежності. Хрещатик. Марш захисників України. Тисячі киян і гостей столиці прийшли подякувати нашим воїнам, ветеранам, добровольцям, волонтерам. Тим, хто вистояв і зберіг Країну. Нашу Незалежність.

Дуже багато родин з маленькими дітьми, літні люди, чоловіки і жінки. Багато прапорів, національної символіки, вишиванок. Серед простих киян стояв посол США Тейлор, він вражений духом патріотизму і любові, який був на Майдані. Ми – Нація. Ми – сильна країна, яка важко виборола свою незалежність і готова за неї боротися.

Це були дуже важливі години для мене. Зустріли багато героїв, яких бачили на передовій. І неймовірні нові знайомства і зустрічі. Поряд родина з Донецьку, Ірина працювала юристом на одній великій фірмі, тепер вона в новій поліції і мріє про нашу спільну ходу у рідному звільненому місті. До Тейлора підходить простий дядько з Горлівки, сміється, що щасливий бути у Києві, й з посмішкою повторює, що жодного разу в житті не бачив хунту, хоч про це щодня талдичить російське ТБ.



Ми збила руки й втратили голос, так ми кричала «Дякую!». Ми схилили голови, коли родини загиблих несли портрети героїв. Ми зробили сотні селфі зі знайомими волонтерами і воїнами. Колона воїнів розтяглася на кілька кілометрів, там були представники всіх регіонів України, всіх батальйонів і бригад. І це були хвилини, коли ми знову й знову пишалися нашою Армією!

Р. S. Відмова від параду – велика стратегічна помилка нової влади. Парад був потрібен військовим і цивільним. Ще рано вивішувати білий прапор і рядитися в білі тоги. Наш колір – синьо-жовтий.


Володимир Омелян

Марш Захисників України напрочуд потужний!

Таку кількість людей на Майдані та Хрещатику востаннє бачив 1 грудня 2013 р.

Чудовий «привіт» тим, хто думає, що державою керувати можна плоскими жартами і відеороликами.

І так, люди все чудово розуміють.
І в листопаді запитають за всі щедрі обіцянки, які сипалися мішками під час виборів.

Прийдуть і особисто запитають.

І, до речі, вони, на відміну від деяких, добре знають, що нам потрібен не просто мир, а Перемога!
І що з нами воює усіма методами саме Росія.


Мартин Брест
Мартин Брест

Я видел это собственными глазами.

Люди, не разговаривашие годами, шли в одном Марше. Не в Марше – в одной, сука, коробке.
Люди, которых я не знаю, подходили и обнимались.
Люди, которые плакали.
Люди, которые сорвали голос, которые не могли больше хлопать и только улыбались, глядя на бесконечную реку, текущую посреди огромного разгоряченного города.

Люди. До черта людей.
Они улыбались друг другу, извинялись, протискивались, поднимали детей, хлопали тебя по плечу и говорили: “Ах*еть, братик!” И ты согласно кивал “да, братик, ах*еть, как тут не ах*еть…”
Потому что мы все ах*ели.
Никто не ожидал такого, и тут бы подошло умное слово “атмосфэррррра”, но мы обычно называем это “движем”.
Я опять окунулся в войну, я не пошел в коробке и сначала пожалел об этом, а потом понял – я хлопаю и кричу “Дякую!” своим побратимам, и мне, сука, есть за что их благодарить.

Бо я видел вас не с флагами и в медалях – я видел людей в пыльной степи и в тяжелых брониках, в зимних посадках и с автоматами, в грязной форме, с уставшими глазами, видел их все эти, сука, пять с половиной лет. И только не надо мне парить, что эти улыбающиеся люди, идущие сегодня в коробках, – не поколение убийц с мерзким характером, грубой речью, умением стрелять и Украиной внутри.

Спасибо, парни и девушки. Побратими и посестри.
Вы даже не понимаете, что вы сделали. И я, прости, не смогу объяснить это словами.

Только увидеть. Собственными глазами.


Дмитро Вовнянко
Дмитро “Калинчук” Вовнянко

Підіб’ємо підсумки.

Уперше в житті я взяв участь у параді. І хай мене Бог поб’є, якщо це був не найкращій парад в моєму житті.

І так. ЗЕкоманді доведеться сильно замислитися, чим Хода Огидності відрізняється від Маршу Захисників.

Аби не думати, чи Марш відрізняється від Майдану .

ДумайТе.


Роман Доник
Роман Доник

Сегодня, на самом деле, была первая демонстрация намерений и потенциала. Скрытого для Зеленского потенциала, о котором он даже не подозревал. Кроме марша в Киеве, прошли марши во многих городах Украины.
Я просто хочу акцентировать внимание на том, что пока еще ничего не произошло. Еще не было никаких “мобилизаций”. Просто вышли люди, чтобы продемонстрировать свое отношение к символам государства, сформировавшимся за 5 лет войны. Продемонстрировать свое отношение к ценностям, которые сегодня не разделяет выбранный обывателем президент.

Люди вышли не только в колонах. Зрители тоже пришли и приехали из других городов для того, чтобы принять участие и поддержать тех, кто шел в колоне.

Зеленскому, по-хорошему, нужно уволить нахрен тех людей, которые давали советы и делали аналитику, как профнепригодных и тупо не понимающих ситуацию в стране. Это не та страна, которую он себе придумал.

У Зеленского есть всего два варианта:

  1. Переосмыслить свою позицию по войне, армии, ветеранам, независимости, российской агрессии по итогам сегодняшнего дня. Просто реально начать смотреть на вещи и события.
  2. И 2-й вариант. Плохой. Который не приведет ни к чему хорошему.

Если, сейчас тучи ботов, запущенные диджитал направлением команды ЗЕ, начнут хвалить ходу Зеленского и пытаться унизить Марш Ветеранов, рассказывая о проплаченной явке или еще какую-то ересь, то значит Зеленский пошел по второму пути. Не понимая, что «большинство» голосовавших за него активны раз в 5 лет. На выборах. В лучшем случае. Все остальное время, они сидят на диванах и смотрят сватов и слугу народа.

А судьбу Украины решают те люди, которые сегодня поддержали Марш и пришли на него.


Mason Lemberg
Mason Lemberg

Просто для малоросів День Незалежності України нічого не значить.
Тому вони не прийшли до щелі.

А потім зібралися люди, для яких Незалежність і Україна – не просто слова.

І біда щелі в тому, що його підтримують перші, а не другі.

 


Сергей Марченко
Сергей Марченко

Незалежність – це коли ти не готовий без бою віддати своє. Сина на чужу війну. Дочку чужому солдатові. Землю і мову чужинцям.

У совєцьких людей, яких досі багато в Україні, свого нема. Вони живуть в совєцьких багатоповерхівках, де їм “давали” квартири, і не поспішають їх приватизовувати. Плюють насіння в “загальному” коридорі, бо він же “общий”. Вони просто не розуміють, як це – своє, і чому за нього треба битися. Навіть сина свого совєцька людина десь, у глибині душі, вважає не своїм, а теж совєцьким. Якого держава виростила, виховала, вивчила і тепер має право послати у Чехословаччину чи Афганістан.

Остаточне усвідомлення свого, яке я не готовий віддати, почалося в мене з того, що з’явилася своя земля. Я посадив там дерева, кущі, виноград. І виявилося, що я не можу забрати їх із собою та виїхати, якщо почнеться окупація. Тоді з’явилося розуміння, що в тих деревах частинка мене, і я цю частинку нікому не віддам. Що за свій маленький Шир #НаСелі я готовий різати козломордих, рвати і гризти зубами, як у фільмах Тарантіно.

Найбільший позитив сьогоднішнього дня – число людей, готових битися за своє, не зменшується. Воно росте, незважаючи ні на що. І буде рости. А це значить, все буде добре.

Зі святом, вільна країно достойних людей!


Tetyana Kohanovska
Тетяна Кохановська

З Днем Незалежності!
Це було “дружно, потужно” © і дуже надихаюче, ба навіть обнадійливо. Лава за лавою, акуратно вишиковані в ці “коробки”, наші захисники йшли і йшли, і в нас перехоплювало подих…

Ну що ж. Здатність до позаінститутаційної самоорганізації – себто суть Майдану – зберігається.

І ще. Виглядає на те, що армія наразі є найздоровішою частиною суспільства. Хто б міг подумати, правда? Після всіх десятиліть радянської армії – репресивної машини, після всіх років пострадянського загнивання. Ці відповідальні громадяне своєї держави, які захистили Україну від зовнішнього ворога і, здається, здатні захистити її від нас самих, від інфантілізму і безвідповідальності. Просто фактом своєї присутності. (А от підтримка з боку містян могла б бути й більшою, щиро кажучи. Я розумію – літо-вихідні, поствиборна депресія програвшої сторони, але все ж таки.)

Але в цілому – в символічному полі чиста перемога, громадянське суспільство та армія разом на варті державності Незалежної України, і позиції не здає. (Дуже показово – волонтерсько-активістський “хвіст” маршу, а також ті, хто прийшли підтримати Марш – вся ця юрба рясніла прапорами і жовто-блакитними, і червоно-чорними. Зрозуміло, що не “за рознарядкою”. Допоки громадяне країни відчувають емоційний зв’язок зі своїм прапором – держава житиме.)


Helgi Sharp
Helgi Sharp

Не хочу даже пересматривать того, что происходило в Киеве во время утреннего официоза – поп-визуализация поп-режессуры от поп-президента мне малоинтересны.

Но то, что увидел СЕЙЧАС в центре города, успокоило меня всерьёз и надолго.

Самоорганизация.
Сила духа.
Решимость.
Предупреждение.

Одномоментно стали пофиг результаты последних выборов. А вместе с ними и смешные потуги портновых-богданов-медведчуков нацепить на козлиные головы личных амбиций-комплексов-обид овечьи шкуры справедливых благодетелей.

Хребет Майдана, который они пытаются распорошить судебными исками, подконтрольными СМИ и разноцветными шоу, по-прежнему силён не только ментально, но и ФИЗИЧЕСКИ. И если будет нужно, он распрямится в течение суток.

А сейчас? А сейчас демократия. Она бывает очень разной, но именно за неё наряду со свободой отданы жизни многих украинцев. Тем же, кто под видом демократии надел на глаза шоры, следует помнить, что в комплект входят еще узда и кнут.

Впрочем, предохранитель стоит, а курок взведен. А ещё у нас есть оптический прицел. Не для того, чтобы стрелять, а для того, чтобы внимательно наблюдать. И чтобы ОНИ знали, что мы наблюдаем. Пока наблюдаем.

Поборемо та зі Святом вас, друзі.
Слава Україні!

Фото: так, як було, повинно бути і обов’язково ще буде.


Анна Оскомина
Анна Оскомина

Півроку я відчувала брилу на своїй душі. Наче щось надважке тягне тебе донизу, непосильно обтяжує страхом, зневірою та болем твої крила.

Сьогодні я знову відчула себе вільною, долученою до величної, небайдужої, достойної громади, до спільноти людей, бути пліч-о-пліч з якими, – велика честь для мене!

Дякую кожному, хто був на Марші!
Дякую тобі, моя кохана Країно, за те, що ти така і в тебе такі люди!
Дякую тобі, Боже, що я народилася у такі часи!

З Днем Незалежності, Україно!
Fuck the брили на душі!


Олена Монова
Олена Монова

Я сегодня окончательно успокоилась. И поймала космический дзен.
Я и раньше, собственно, не слишком страдала от упаднических настроений, скорее была спортивная злость.
Теперь и злости нет.

Я увидела такое количество настоящих, сильных людей, получила такой мощный заряд, что от меня теперь можно заряжать аккумуляторы.

То ядро, которое двигало тектонические плиты и вертело землю в нужном направлении, оно никуда не делось. Никто не перегорел, не устал, не разочаровался. Все здесь, рядом. Я слышала их дыхание и видела их глаза.
И осознание этого сделало меня счастливой и спокойной.

Люблю вас, люди.
Слава Україні!


 

 

 

 

Фото © Микола Тимченко/“День”, Олександр Рудоманов/LBDepo.ua, Facebook Благодійний Фонд Мир і Ко та учасників Маршу Захисників України

 

Фотоальбом “Марш Захисників” Олексія Плиско

Поділитися:
Share

Share