Наш Марш: Мирний дракон, який не спить (фото, відео)
Унікальна атмосфера Дня Незалежності. Хрещатик. Марш захисників України. Тисячі киян і гостей столиці прийшли подякувати нашим воїнам, ветеранам, добровольцям, волонтерам. Тим, хто вистояв і зберіг Країну. Нашу Незалежність.
Дуже багато родин з маленькими дітьми, літні люди, чоловіки і жінки. Багато прапорів, національної символіки, вишиванок. Серед простих киян стояв посол США Тейлор, він вражений духом патріотизму і любові, який був на Майдані. Ми – Нація. Ми – сильна країна, яка важко виборола свою незалежність і готова за неї боротися.
Це були дуже важливі години для мене. Зустріли багато героїв, яких бачили на передовій. І неймовірні нові знайомства і зустрічі. Поряд родина з Донецьку, Ірина працювала юристом на одній великій фірмі, тепер вона в новій поліції і мріє про нашу спільну ходу у рідному звільненому місті. До Тейлора підходить простий дядько з Горлівки, сміється, що щасливий бути у Києві, й з посмішкою повторює, що жодного разу в житті не бачив хунту, хоч про це щодня талдичить російське ТБ.
Ми збила руки й втратили голос, так ми кричала «Дякую!». Ми схилили голови, коли родини загиблих несли портрети героїв. Ми зробили сотні селфі зі знайомими волонтерами і воїнами. Колона воїнів розтяглася на кілька кілометрів, там були представники всіх регіонів України, всіх батальйонів і бригад. І це були хвилини, коли ми знову й знову пишалися нашою Армією!
Р. S. Відмова від параду – велика стратегічна помилка нової влади. Парад був потрібен військовим і цивільним. Ще рано вивішувати білий прапор і рядитися в білі тоги. Наш колір – синьо-жовтий.
Марш Захисників України напрочуд потужний!
Таку кількість людей на Майдані та Хрещатику востаннє бачив 1 грудня 2013 р.
Чудовий «привіт» тим, хто думає, що державою керувати можна плоскими жартами і відеороликами.
І так, люди все чудово розуміють.
І в листопаді запитають за всі щедрі обіцянки, які сипалися мішками під час виборів.
Прийдуть і особисто запитають.
І, до речі, вони, на відміну від деяких, добре знають, що нам потрібен не просто мир, а Перемога!
І що з нами воює усіма методами саме Росія.
Я видел это собственными глазами.
Люди, не разговаривашие годами, шли в одном Марше. Не в Марше – в одной, сука, коробке.
Люди, которых я не знаю, подходили и обнимались.
Люди, которые плакали.
Люди, которые сорвали голос, которые не могли больше хлопать и только улыбались, глядя на бесконечную реку, текущую посреди огромного разгоряченного города.
Люди. До черта людей.
Они улыбались друг другу, извинялись, протискивались, поднимали детей, хлопали тебя по плечу и говорили: “Ах*еть, братик!” И ты согласно кивал “да, братик, ах*еть, как тут не ах*еть…”
Потому что мы все ах*ели.
Никто не ожидал такого, и тут бы подошло умное слово “атмосфэррррра”, но мы обычно называем это “движем”.
Я опять окунулся в войну, я не пошел в коробке и сначала пожалел об этом, а потом понял – я хлопаю и кричу “Дякую!” своим побратимам, и мне, сука, есть за что их благодарить.
Бо я видел вас не с флагами и в медалях – я видел людей в пыльной степи и в тяжелых брониках, в зимних посадках и с автоматами, в грязной форме, с уставшими глазами, видел их все эти, сука, пять с половиной лет. И только не надо мне парить, что эти улыбающиеся люди, идущие сегодня в коробках, – не поколение убийц с мерзким характером, грубой речью, умением стрелять и Украиной внутри.
Спасибо, парни и девушки. Побратими и посестри.
Вы даже не понимаете, что вы сделали. И я, прости, не смогу объяснить это словами.
Только увидеть. Собственными глазами.
Підіб’ємо підсумки.
Уперше в житті я взяв участь у параді. І хай мене Бог поб’є, якщо це був не найкращій парад в моєму житті.
І так. ЗЕкоманді доведеться сильно замислитися, чим Хода Огидності відрізняється від Маршу Захисників.
Аби не думати, чи Марш відрізняється від Майдану .
ДумайТе.
Сегодня, на самом деле, была первая демонстрация намерений и потенциала. Скрытого для Зеленского потенциала, о котором он даже не подозревал. Кроме марша в Киеве, прошли марши во многих городах Украины.
Я просто хочу акцентировать внимание на том, что пока еще ничего не произошло. Еще не было никаких “мобилизаций”. Просто вышли люди, чтобы продемонстрировать свое отношение к символам государства, сформировавшимся за 5 лет войны. Продемонстрировать свое отношение к ценностям, которые сегодня не разделяет выбранный обывателем президент.
Люди вышли не только в колонах. Зрители тоже пришли и приехали из других городов для того, чтобы принять участие и поддержать тех, кто шел в колоне.
Зеленскому, по-хорошему, нужно уволить нахрен тех людей, которые давали советы и делали аналитику, как профнепригодных и тупо не понимающих ситуацию в стране. Это не та страна, которую он себе придумал.
У Зеленского есть всего два варианта:
- Переосмыслить свою позицию по войне, армии, ветеранам, независимости, российской агрессии по итогам сегодняшнего дня. Просто реально начать смотреть на вещи и события.
- И 2-й вариант. Плохой. Который не приведет ни к чему хорошему.
Если, сейчас тучи ботов, запущенные диджитал направлением команды ЗЕ, начнут хвалить ходу Зеленского и пытаться унизить Марш Ветеранов, рассказывая о проплаченной явке или еще какую-то ересь, то значит Зеленский пошел по второму пути. Не понимая, что «большинство» голосовавших за него активны раз в 5 лет. На выборах. В лучшем случае. Все остальное время, они сидят на диванах и смотрят сватов и слугу народа.
А судьбу Украины решают те люди, которые сегодня поддержали Марш и пришли на него.
Просто для малоросів День Незалежності України нічого не значить.
Тому вони не прийшли до щелі.
А потім зібралися люди, для яких Незалежність і Україна – не просто слова.
І біда щелі в тому, що його підтримують перші, а не другі.
Незалежність – це коли ти не готовий без бою віддати своє. Сина на чужу війну. Дочку чужому солдатові. Землю і мову чужинцям.
У совєцьких людей, яких досі багато в Україні, свого нема. Вони живуть в совєцьких багатоповерхівках, де їм “давали” квартири, і не поспішають їх приватизовувати. Плюють насіння в “загальному” коридорі, бо він же “общий”. Вони просто не розуміють, як це – своє, і чому за нього треба битися. Навіть сина свого совєцька людина десь, у глибині душі, вважає не своїм, а теж совєцьким. Якого держава виростила, виховала, вивчила і тепер має право послати у Чехословаччину чи Афганістан.
Остаточне усвідомлення свого, яке я не готовий віддати, почалося в мене з того, що з’явилася своя земля. Я посадив там дерева, кущі, виноград. І виявилося, що я не можу забрати їх із собою та виїхати, якщо почнеться окупація. Тоді з’явилося розуміння, що в тих деревах частинка мене, і я цю частинку нікому не віддам. Що за свій маленький Шир #НаСелі я готовий різати козломордих, рвати і гризти зубами, як у фільмах Тарантіно.
Найбільший позитив сьогоднішнього дня – число людей, готових битися за своє, не зменшується. Воно росте, незважаючи ні на що. І буде рости. А це значить, все буде добре.
Зі святом, вільна країно достойних людей!
З Днем Незалежності!
Це було “дружно, потужно” © і дуже надихаюче, ба навіть обнадійливо. Лава за лавою, акуратно вишиковані в ці “коробки”, наші захисники йшли і йшли, і в нас перехоплювало подих…
Ну що ж. Здатність до позаінститутаційної самоорганізації – себто суть Майдану – зберігається.
І ще. Виглядає на те, що армія наразі є найздоровішою частиною суспільства. Хто б міг подумати, правда? Після всіх десятиліть радянської армії – репресивної машини, після всіх років пострадянського загнивання. Ці відповідальні громадяне своєї держави, які захистили Україну від зовнішнього ворога і, здається, здатні захистити її від нас самих, від інфантілізму і безвідповідальності. Просто фактом своєї присутності. (А от підтримка з боку містян могла б бути й більшою, щиро кажучи. Я розумію – літо-вихідні, поствиборна депресія програвшої сторони, але все ж таки.)
Але в цілому – в символічному полі чиста перемога, громадянське суспільство та армія разом на варті державності Незалежної України, і позиції не здає. (Дуже показово – волонтерсько-активістський “хвіст” маршу, а також ті, хто прийшли підтримати Марш – вся ця юрба рясніла прапорами і жовто-блакитними, і червоно-чорними. Зрозуміло, що не “за рознарядкою”. Допоки громадяне країни відчувають емоційний зв’язок зі своїм прапором – держава житиме.)
Не хочу даже пересматривать того, что происходило в Киеве во время утреннего официоза – поп-визуализация поп-режессуры от поп-президента мне малоинтересны.
Но то, что увидел СЕЙЧАС в центре города, успокоило меня всерьёз и надолго.
Самоорганизация.
Сила духа.
Решимость.
Предупреждение.
Одномоментно стали пофиг результаты последних выборов. А вместе с ними и смешные потуги портновых-богданов-медведчуков нацепить на козлиные головы личных амбиций-комплексов-обид овечьи шкуры справедливых благодетелей.
Хребет Майдана, который они пытаются распорошить судебными исками, подконтрольными СМИ и разноцветными шоу, по-прежнему силён не только ментально, но и ФИЗИЧЕСКИ. И если будет нужно, он распрямится в течение суток.
А сейчас? А сейчас демократия. Она бывает очень разной, но именно за неё наряду со свободой отданы жизни многих украинцев. Тем же, кто под видом демократии надел на глаза шоры, следует помнить, что в комплект входят еще узда и кнут.
Впрочем, предохранитель стоит, а курок взведен. А ещё у нас есть оптический прицел. Не для того, чтобы стрелять, а для того, чтобы внимательно наблюдать. И чтобы ОНИ знали, что мы наблюдаем. Пока наблюдаем.
Поборемо та зі Святом вас, друзі.
Слава Україні!
Фото: так, як було, повинно бути і обов’язково ще буде.
Півроку я відчувала брилу на своїй душі. Наче щось надважке тягне тебе донизу, непосильно обтяжує страхом, зневірою та болем твої крила.
Сьогодні я знову відчула себе вільною, долученою до величної, небайдужої, достойної громади, до спільноти людей, бути пліч-о-пліч з якими, – велика честь для мене!
Дякую кожному, хто був на Марші!
Дякую тобі, моя кохана Країно, за те, що ти така і в тебе такі люди!
Дякую тобі, Боже, що я народилася у такі часи!
З Днем Незалежності, Україно!
Fuck the брили на душі!
Я сегодня окончательно успокоилась. И поймала космический дзен.
Я и раньше, собственно, не слишком страдала от упаднических настроений, скорее была спортивная злость.
Теперь и злости нет.
Я увидела такое количество настоящих, сильных людей, получила такой мощный заряд, что от меня теперь можно заряжать аккумуляторы.
То ядро, которое двигало тектонические плиты и вертело землю в нужном направлении, оно никуда не делось. Никто не перегорел, не устал, не разочаровался. Все здесь, рядом. Я слышала их дыхание и видела их глаза.
И осознание этого сделало меня счастливой и спокойной.
Люблю вас, люди.
Слава Україні!
Фото © Микола Тимченко/“День”, Олександр Рудоманов/LB, Depo.ua, Facebook Благодійний Фонд Мир і Ко та учасників Маршу Захисників України
Фотоальбом “Марш Захисників” Олексія Плиско
