Зараз єдині наші вороги – дурість та, деякою мірою, доброта. Бо хтось колись таки скаже: “а давайте ж їх вибачимо. Деяких. Бо то було колись, а тепер пройшло 50-100-150 рокіів, вони вже інші…” Ось тоді буде ще одна війна. А не будемо надто добрі та дурні – залишимося вічними ворогами. Причому ми сильніші в цьому протистоянні.
Читати далі
Ніхто з нас вже ніколи не зможе остаточно повернутися з війни, навіть ті, хто був у тилу. Повернутися у «до» неї. Повернути того себе, що був тоді. Все змінилося. Всі змінилися. Просто хтось змінився менше, а хтось змінився більше. Змінився цілий всесвіт, і не помічати це – дурість. Навіть коли шматки металу перестануть вражати людські тіла, війна не скінчиться. Ви будете знати, що вона тут. Що вона поряд. Що вона чекає. Ви будете бачити війну щодня у дзеркалі. Тому що війна – це не про метал в тілі. Це про метал в очах.
Читати далі
Після кінця будь-якої війни будь-яка влада стикається з вибором з двох опцій. Рівно дві можливості. Не більше, не менше. Можливість номер раз. Забути про війну якомога скоріше і зробити так, щоб забув народ. І це означатиме, що війна повернеться. Але є і другий шлях. Друга можливість. Прийняти нову реальність. Зрозуміти, що війна точно буде ще. Може, за рік. Може, за сто. Але буде неодмінно. Що треба робити? Бути готовим. Мати армію сильнішу, ніж у них. Мати зброю краще, ніж у них. Мати розвідку краще, ніж у них. Мати економіку, мати науку, і головне – мати розуміння, що ти у небезпеці постійно. І робити висновки. Si vis pacem, para bellum.
Читати далі
