Віталій Марків – наш італійський Сенцов!
24 роки тюрми українцю Віталію Маркову – це безпрецедентно жорстокий і несправедливий вирок. В ньому багато політики. На жаль, нинішній італійський уряд не приховує симпатій до Кремля і неодноразово піднімав питання зняття санкцій з Росії. Це дуже небезпечний прецедент.
Що має робити Україна? Боротися за звільнення Віталія. Піднімати це питання в Європарламенті, в Єврокомісії, на всіх міжнародних майданчиках, вимагати від Італії перегляду рішення та помилування, надати адвокатів Віталію та його родині для підготовки негайного позову до ЄСПЛ. І, звичайно, ми повинні готувати позови проти кожного росіянина, який воював в Україні, та чиї прізвища встановлені. Це вони – вбивці, що привели війну на нашу землю.
Я вірю, що Віталія вдасться витягти.
Генеральна прокуратура України протягом трьох останніх років робила все можливе, щоб сприяти об’єктивному розслідуванню обставин загибелі громадянина Італії Андреа Роккеллі в Україні, та неодноразово пропонувала свою допомогу італійському правосуддю.
Італійська сторона проігнорувала всі наші усні та письмові пропозиції:
– створити спільну слідчу групу для розслідування обставин загибелі Роккеллі;
– організувати приїзд італійських правоохоронців на місце трагедії для проведення слідчого експерименту тощо;
– протягом останніх трьох років до України не надійшло жодних запитів про правову допомогу щодо справи Роккеллі!!!
Я не можу повірити у відсутність правосуддя в Італії – матері-колисанці європейських цінностей, державі-засновниці Євросоюзу. І хочу щиро вірити, що апеляційний суд в Італії дасть відповідь на елементарні питання:
– яким чином Марків, озброєний лише автоматом, може бути причетний до смерті Роккеллі, який загинув від вибуху міни;
– яким чином Марків міг навіть гіпотетично стріляти в бік знаходження Роккеллі, якщо зі своєї позиції взагалі не міг бачити місця загибелі італійця;
– куди з кримінального провадження поділись свідчення очевидців, що міна прилетіла взагалі з боку проросійських терористів.
Я не можу повірити версіям про політичну змову окремих італійських політиків та держави-агресора, яка може пояснити повне небажання до співпраці італійських прокурорів з Україною у справі Роккеллі.
Впевнений, що сьогоднішній вирок – це страшна помилка, яка буде ближчим часом виправлена.
Итого:
Мы теперь имеем еще одного Сенцова, но только в Италии.
В ЕС.
В мире побежденной коррупции и самого честного судопроизводства.
По соседству с Венецианской комиссией…
Власне, додати нічого.
На фото вице-премьер и глава МВД Италии Маттео Сальвини. Также он является главой партии “Лига”.
А вот позавчерашняя новость:
«Издание BuzzFeed опубликовали записи переговоров представителей ультраправой итальянской партии “Лига” с чиновниками Кремля, во время которых они просили о финансовой поддержке. По данным издания, встреча прошла 18 октября прошлого года в роскошном московском отеле Метрополь.
На встрече, которая длилась 1 час и 15 минут, присутствовали шесть человек, по три от “Лиги” и российской стороны. Среди итальянцев был Джанлука Савойни, бывший пресс-секретарь лидера “Лиги” и нынешнего главы МВД Италии Маттео Сальвини.
“Мы хотим изменить Европу. Новая Европа должна быть намного ближе к России”, – говорит он на записи. Савойни присутствовал на обеде вместе с президентом РФ Владимиром Путиным, который приезжал в Рим на прошлой неделе».
Цей вирок гвардійцю – реакція на слабкість нашої країни та прямий наслідок вибору втомленого від війни населення і зневажливого ставлення капітулянтів до спротиву в цілому та війська зокрема.
“Врагнєвкрємлє”?
“Надопростопєрєстать”?
“Зачємтотпарад”?
“Ура, наш мальчік поговоріл с Путіним!”?
Але я казав, що першими розплачуватися почнуть не вони, так завжди буває.
Поки одні затівають тотальні люстрації та догани Клімкіну, інші будуть гинути та отримувати строки.
І крик аваківського пулу та інших зрадників з цього приводу нічого не змінить.
Чомусь саме так завжди діють закони історії, які ми триста років вперто ігноруємо.
Так. Я в ах*е, ребята.
То есть я могу понять, когда в РФ садят “потому что гладиолус”.
Но когда итальянцы впаивают чуваку срок больше, чем просила прокуратура, квалифицируя случайную гибель при обстреле как намеренное убийство, а его – как виноватого (хоть он физически не мог иметь отношение к этому обстрелу) – у меня уже не сходится.
Тут, наверное, нужно что-то делать нашей диаспоре.
С итальянцами все понятно. Они не могут стребовать виру за кровь с россиян и их пособников, вину Украины доказать не могут, но хотят показать, что наказание за гибель их гражданина будет. Если для этого нужно посадить эмигранта какого-то, который там пробегал рядом, то нет проблем. Для них это внутренний междусубойчик. Если бы это был Фирташ и его деньги на адвокатов, то там бы европейцы в рот взяли обстоятельно, до исчерпания бюджетов. А так чего тянуть?
Россияне это раскрутят на максимум, уже вижу эти заголовки – наци присел за убийство русского журналиста.
Нужно максимально бороться за него и дипломатически, и диаспорой, иначе будет только одно. Все эти маленькие камешки в одну гору сложатся – тащат и рискуют жизнью за Украину лохи. Не будь лохом – едь в Москву класть плитку или ворочать пенсионеров итальянских с бока на бок, не тащи службу.
* * *
Кейс с нацгвардейцем в Италии, кстати, как всегда заставляет задуматься о себе. Пробежитесь глазами по ленте. Что пишут? Да, наверное, денег Путин дал. Как раз премьер итальянский недавно звонил. Не может наш человек представить, что такое честь страны. Можно только денег дать. Ну вот убили украинца где-то в Африке, где акулы и гориллы. Нужно компенсацию сбить и посадить виновного лет на 20, чтобы был прецедент?
Чтобы потом приходил консул Украины и экономил время – отпустите нашего гражданина, а то будет как в 2019, нехорошо получилось. А если подозреваемый еще и сознался по глупости или в частной беседе, та еще и украинское гражданство у него – надо бежать впереди паровоза, попасть в газеты. Ага, сейчас. А заплатит за это кто? За что потом судья будет лететь в ОАЭ отдыхать и везти ребенка учиться в Прагу?
Так если подумать, у нас были все рычаги писателей про котлы в Мариуполе, политологов, рассказывающих про братские народы и про “мобилизация незаконна”, загнать за горы. Не надо тюрьмы – 50 часов общественных работ. Харчки подметать руками и урны катать. В следующий раз 100 часов. Но работать эта утопия не будет. Потому что то браслет поломался, то наряд уехал. И тело вместо уборки то в кафе сидит, то метет однофамилец. А по суду другого суда 100 часов работ уже назначили следователю по делу.
Хотя, чтобы навести порядок у себя дома, ничего не надо, кроме желания. Венецианская комиссия итальянцам не мешает. И плохая реформа. Не мешает ни назначить виновного, ни сбивать компенсацию из высосанного из пальца дела, ни создавать видимость справедливости для семьи и прессы. У нас же те, кто работает на развал страны, баллотируются в Раду, и то полномочий нет, то браслеты закончились.
А морали не будет. Потому, что не уплачено за нее.
Россияне захватывают украинский город Славянск.
Россияне зовут в захваченный украинский город Славянск итальянских журналистов.
Итальянские журналисты не просто приезжают в захваченный Славянск, а едут на боевые позиции оккупантов посмотреть, как они воюют с украинской армией.
На позиции оккупантов прилетает из миномеов и итальянский журналист погибает.
Итальянский суд осуждает на 24 года тюрьмы украинца, защищавшего свою землю от оккупантов. Осуждает за то, что безголового итальянского журналиста, поехавшего зарабатывать на чужой войне, убило миной.
Мы придумали себе какую-то справедливую, добрую и порядочную Европу, которой давно нет. Да и не было, пожалуй, никогда. Спросите у евреев, где была Европа, когда их сжигали в печах. Да, европейцы не воруют лампочки в подъездах и не писают в парадных, улыбаются на улицах и сортируют мусор. Но на этом, похоже, хорошее заканчивается.
Є одна штука, яку на хліб не намажеш, і до якої так швидко звикаєш, що не помічаєш, доки вона є. Але без якої стає страшно і незатишно, як у білизні серед натовпу, коли вона зникає. Називається «авторитет держави» у тебе за спиною.
Я впевнена, що більшість наших співгромадян прогортає повідомлення про вирок Віталію Марківу, не читаючи далі заголовка. «Мене це точно не стосується, я ж не воював».
Так, дорогі наші хитромудрі друзі. Ви не воювали. Але будьте готові до того, що українці за кордоном тепер апріорі винна сторона. ДТП за участю українця – тисячний штраф, позбавлення прав, піврічне ув’язнення, і не на вибір, а у сукупності. Бійка? Шерше ля українця, він мусив десь пробігати. Конфлікт з роботодавцем? Неякісний товар? Хазяйка виселяє з квартири? Університет підняв вартість навчання? Скасування рейсу?
Ну, не знаю. Придумайте щось, спробуйте їх розжалобити. Попросіться там, знайдіть правильні слова. Надо-ж-дать, ви розумієте?
За вами тепер немає структури. Навіть якщо вам дуже пощастить, і на ваш панічний дзвінок приїде консул, ефекту від такого приїзду не буде. Форма є, зміст зник. За вас тепер нікому вписатися.
Два місяці, два нещасних місяці знадобилося, щоб злити у каналізацію результати титанічної роботи. Ця робота велася на всіх фронтах, буквально. В АТО, де наші тримали оборону з усіх сил. На дипломатичному, де задовбали всіх, кого можна і кого не можна, де у Меркель починалась мігрень від вигляду Порошенка. На побутовому, де кожен із нас пам’ятав, що ти насамперед громадянин України, а вже потім рядова «Оленка» чи «Іванко», і ніс свою обгортку від морозива триста метрів, щоб, не дай, Боже, не кинути під ноги.
А попереду, як ми пам’ятаємо, міжнародні суди з Газпромом. Суди за відшкодування майна, яке лишилося в окупованому Криму та на Донбасі. Повернення наших моряків та політичних в’язнів. Суди за визнання росії агресором, процеси по злочинах проти людства… Ой ні, це мрії з паралельної реальності.
Тут би хоч Україну не засудили за напад на росію. Ще будете ополченцям відкупні платити, зелені ви наші. Здобули. Іноді мені здається, що навіть лісовий мох розумніший за вас. Той хоч сидить на одному місці, голосувати не повзає.
