Ми тепер тільки об’єкт чужої політики
Воно заявляє, що розчароване поверненням РФії в ПАРЄ. Цинізм аж зашкалює! Та ти ж сам усе це погодив під час своїх минулих візитів. Учора мав робочі зустрічі у Варшаві, а в неділю мав дуже цікаву розмову. Людина, з якою поспілкувався, дуже добре поінформована про секрети французької політики й знає аж надто багато з перших рук. Говорили лише про французький візит, німецького не заторкували, хоча там, схоже, ситуація була аналогічною. Так от, мені чітко сказали, що візит мав деякі передумови. Адміністрація Зеленського дуже просила про зустріч і не висувала зі свого боку жодних умов та пропозицій. І умови виставили зеленому. Його погодилися прийняти й продемонструвати особливу прихильність для відповідної телекартинки. За це він мав погодити ряд поступок.
Так от, згода на перехід до прямих переговорів із сепаратистами, відмова від активної позиції у ставленні до Європейсько-рашистських відносин і політики санкцій, сприйняття як доконаного факту повернення РФії в ПАРЄ та ще кілька деталей – це і є ті рішення, які мав гарантувати Зеленський, щоб отримати таку “прихильність” у Парижі (напевно, й у Берліні). Мені дуже переконливо сказали, що адміністрація Зеленського здала всі пункти. І те, що зовнішньо-політичний блок Пристайка тихенько мовчав у манжетку, а МЗС відбулося беззубою заявою, теж багато про що говорить. Це майже, як під час недавнього обстрілу артилерією наших позицій. Тоді заборонили стріляти у відповідь. Зараз я щойно вернувся й ще не знаю, чи прямо забороняли нашим дипломатам підтримувати українську парламентську делегацію в ПАРЄ, але їм уперше не надавали активної підтримки.
А тепер про майбутнє. Раша не просто буде тепер вільно почуватися в ПАРЄ, вона буде представлена у вищому керівництві диким україноненависником Слуцкім. Наша делегація пішла на демарш, вона буде лише на одному засіданні ПАРЄ при розгляді своєї апеляції. Після того ми відмовляємося від участі в органі, в якому розтоптані принципи. Але зараз настають для делегатів у ПАРЄ канікули. А восени у нас уже буде новий парламент, у якому Зеленський мріє створити самостійно більшість, у крайньому випадку прикуплять мажоритарників. І та коаліція й сформована нею делегація до ПАРЄ в повному обсязі виконають обіцянку Зеленського. Вони вже не будуть робити демаршів, вони спокійно визнають призначення Слуцького, а в січні вони спокійно приймуть введення в рашистську делегацію й направлення в ПАРЄ депутатів обраних в окупованому Криму. Вони (росіяни) це вже чітко проанонсували. І це буде фактичним (де-факто) визнанням законності анексії Криму.
А якщо дивитися більш глобально, то один із підсумків першого (тільки першого) місяця зеленого президенства – це цілковита втрата антипутінської коаліції (вона вже зникла без сліду, залишилися 2-3 країни, які повністю чи частково готові підтримувати Україну). А ще – це остаточна втрата суб’єктності України. Ми тепер тільки об’єкти чужої політики. І якщо хтось думає, що це надто згущені фарби, то почекайте до осені, коли в путіна-зеленського-олігархів будуть у руках ще й уряд та більшість у Раді. Спробуйте мене покритикувати за надто чорну картинку не сьогодні, а тоді.
Вибачайте за тональність, але це направду критично – наше зебільне насєлєніє робить саме такий сценарій невідворотним. Я щось трошки пожив у цій країні й уявляю, як можна боротися з владою. Але коли ви опиняєтеся в умовах глухого СРСР, де “народ і партія єдіни”, то виникає лише перспектива дисидентства. Це ще не відбулося, ще будуть вибори Ради, ще може статися чудо, й зелені балансуватимуть на межі бар’єра, а усяким голосистим і урядовим розтягувачам голосів виборців стане розуму стримати амбіції, ще може статися так, що коаліцію будуть формувати навколо Європейської Солідарності… Теоретично ще все може статися, але поки ми шаленими темпами йдемо в протилежному керунку. А до 21 липня мусимо поборотися.
Ті ж медіабл*ді, що зробили все, щоб обісрати зовнішні успіхи попереднього Президента, чим привели шута до влади, зараз з захопленням пишуть про пройоб шута. Класс. Зелене нещастя квакає про своє розчарування, що приїхать до Макрона і Меркель, полибитись як дебіл і сказать “я протів”, – це виявляється не працює. Оце так! Хто б міг подумати!
Президент – це зовнішня політика та оборона країни. Саме з цим був порядок при попередньому Президенті. Та нам задурювали мізки, що головне – це процент жирів у маслі, а зовнішня політика – то таке. Дипломат ідеальний? Ну і шо? Головне, що ліцо в нього староє. От нового б…, такого, що ще ні разу не був в політиці… Шута! От тоді заживемо!
Населенню задурили мізки, населення обрало клоуна, і ось ми отримали.
Перше зняття санкцій з Росії.
Простітутки Коломойського і прочої сволочі сдєлалі ето вмєстє. Всі ці бл*ді на зарплаті розказували про офшори і бізнес в Росії – де вони зараз? Чому не розказують про офшори і бізнес в Росії Зеленського? Вони свідомо і професійно міняли плюси та мінуси в головах у людей. Свідомо і професійно зміщували акценти, буцімто коммуналка – це што-то одно, а санкції – це што-то другоє.
Не другоє. Санкції – це ключовий інструмент нашої безпеки. Це головна перемога України останніх років. Ми відбили наступ агресора, він щось захопив, та він продовжує нести за це величезні втрати. Санкції стримують його, підточують і наближають до фіналу СРСР.
Прибираєш санкції, і все. Агресор може йти воювати за Харків і Дніпро.
Це все просто як два на два.
Але це свідомо замилювали в головах у людей останні 5 років професійні кісєльови тіпа мосійчучки і всяких влащенок. Бо ЗМІ в руках олігархів під час війни. Олігархів-громадян інших держав. Росіяни прийдуть, а вони – на літак і в Ізраїль. А ти вмирай, дурачок. Хаха.
Я нічого не писала по ситуації з ПАРЄ, очікуючи на реакцію Зеленського. (Принагідно переказую вітання скептикам, які сміялися в бороду і дражнилися, що я чекатиму до Нового року.)
Дочекалася. Насамперед, віддаю належне поетичній натурі спічрайтера Зеленського. У людини багатий словниковий запас, широкі синонімічні ряди, і вона знає правило №1 видатного письменства: пиши так, щоб на одній сторінці не повторювалися слова.
Дивіться: розчарований, шкода, вдячний, маю надію, хочу, нагадую, чекаю… Практично весь емоційний спектр покритий коротким дописом, від туги до крихкої надії, впевненого сподівання і стриманого оптимізму.
А у місці, де він натякає на «цінності матеріальні», у текст вплітаються нотки іронії, напруга зростає, завершуючи виступ потужним полемічним крещендо: «А ще дуже хочу побачити, як прихильники повернення російської делегації в Асамблею – організацію, яка 70 років захищає верховенство права у Європі, – відстоюватимуть та вимагатимуть іншого повернення – повернення полонених українських моряків».
Як він їх, а? Два тире в одному реченні! Ці тире рапірою разять у серце європейського обивателя, розпинають на обрусі продажну Європу (див. натяк на матеріальні цінності вище), сяючим прожектором випалюють вади континентальної бюрократії – байдужість до українських інтересів, егоїзм, зацикленість на внутрішніх проблемах, погано закамуфльований страх перед більш сильним противником.
Шкода! Ось правильне слово! Нам усім шкода! Ми розстроїлися!
[Тут був сумний текст, але я його витерла. Не планую давати безкоштовні майстер-класи секретарці Зеленського. За гроші хай звертається, у мене є близько 75 синонімів до непозбувної бентеги]
Друзі, підведемо риску. Ми не сумнівалися, що зовнішня політика Зеленського буде провальною. При нагоді можемо поговорити про роль особистості в історії, але хай іншим разом. Зеленський не здатний вести переговори з першими особами. І з секретарями перших осіб. І навіть з собачками перших осіб. Це не просто різні вагові категорії, це щось із розряду великодніх див, коли до тебе заговорив шоколадний заєць, а ти не знаєш, що сказати у відповідь.
На невизначений період відкладаються перспективи України в міжнародних судах: це і визнання Росії державою-агресором, і стягнення матеріальних збитків, і відшкодування жертвам серед цивільного населення, і притягнення до відповідальності осіб, безпосередньо задіяних у вбивствах і катуваннях, і переслідування воєнних злочинців. Весь масив позовів проти Росії у європейських судах зависає у повітрі.
Нас зараз цікавить питання, якими були кулуарні домовленості між Зеленським і путіним, і чим поступився Вовчик Володі?
Я, будучи оптимістом по природі, сподівалася, що протести проти Зеленського в Україні матимуть економічний характер. Ну там скасовані субсидії, затримки з пенсіями, інфляція, здорожчання комуналки, дерибан Приватбанку – тобто підсвідомо я давала йому кілька років часу. Адже соціальний вибух – річ непроста, потребує підготовки та бурління зубожілої маси.
Але, боюся, я помилялася. Протести будуть громадянськими, і спричинить їх різка здача наших національних інтересів по всіх фронтах. Повернення води у Крим без деокупації, розблокування торгівлі з окупованим Донбасом і Кримом, запуск залізничного сполучення, оголошення амністії сепаратистам, визнання «документів» ОРДЛО, відбудова зруйнованої інфраструктури за наш рахунок, скасування закону про мову, введення російської як другої державної і т.д.
Півроку – ось термін, який все частіше виринає у політичному дискурсі. Ну що ж, побачимо.
Постер © Andriy Yermolenko
