Розплата за совок

Дмитро Вовнянко
Дмитро “Калинчук” Вовнянко

Подивився серіал «Чорнобиль». Загальне відчуття – враження. Я не цікавився аварією на Чорнобильській АЕС спеціально, тому був вражений головним, що доніс фільм – масштабами катастрофи, яка сталася у 1986-му, і обсягами того, чого вдалося уникнути. Але – по-порядку.

По-перше, приємно вразила достовірність змалювання країни, в якій я колись жив. Все ж таки ті часи я непогано пам’ятаю, і від «клюкви», що періодично трапляється в західному кіно, мене воротить. Тут її нема близько. Побутові моменти, тло, деталі – все більш-менш достовірне. Для західного кіно – респект.

По-друге, вразило те, з якою майстерністю автори фільму показали деталі аварії, трагедії людей та поступово прийшли до причин, причому причини пояснили дуже ясно і доступно. Як донесли суть того лиха.



Я вже читав критику на фільм, у тому числі критику від безпосередніх учасників ліквідації наслідків аварії. Так, шахтарі, які рили тунель під реактор, не працювали там голі, але умови праці у них були скажені, та справді вони страждали від спраги під землею. Як показати це протягом кількох хвилин, аби глядач затямив? Та от так.

Так, не приходив до шахтарів міністр вугільної промисловості в супроводі двох автоматників – шахтарі в Чорнобиль їхали добровільно. Але. Шахтарям їздили по вухах, починаючи від парторгу цеху закінчуючи телебаченням. Керівники всіх рівнів знали, що не києм то палицею а шахтарів у Чорнобиль відправити буде треба і швидко. Всі чудово розуміли, як радянська влада вміла примушувати. Як стисло це показати людям, які не знають, що таке совок? Та от так, як показали.

Так, не тільки «місяцеходи» (насправді – роботи СТР-1) працювали в Чорнобилі – там була задіяна купа радянської робототехніки. Переконаний, чимало людей про це не відають досі. Як і про те, що закуплені у Німеччині роботи на ЧАЕС здохли зразу – не витримали радіації, банально не були розраховані на ТАКЕ випромінювання. Все це у фільмі показано. Коротко і влучно – не забудеш.

Фільм уже викликав істеричну реакцію в Росії – аж до звинувачень у русофобії та паплюженні радянської влади. Не диво, що істерять. Москва чудово розуміє, що серіал «Чорнобиль» для радянської влади – вирок. Бо це – правда, головна причина Чорнобильської катастрофи – совок.

Це совок штовхнув керівників станції гнати випробування будь-якою ціною – керівництву світило підвищення, і всі «вирішили ризикнути». Це совок допустив до роботи реактор із серйозними конструкційними недоліками. Нарешті. Це совок мовчав по масштаби катастрофи і наразив на небезпеку десятки тисяч людей. Це совок заходився евакуювати Прип’ять і Чорнобиль через 36 годин після катастрофи, тоді як у Німеччині дітей вже не випускали на вулицю, бо знали про катастрофу на ЧАЕС, на відміну від громадян «великого і могучого».

Але не треба думати, що серіал «Чорнобиль» – попередження лише Росії та Білорусі, де період СРСР нині подають як форму героїзму. Це не менше попередження також Україні. Громадянам України. Розумієте, совок не проіснував би 70 років, якби не мав необхідного підґрунтя – людей, які його щиро підтримували. Які хотіли, щоби «було все для людей». Які готові були заплющувати очі на недоліки держави в обмін на ковбасу по 2,20 рублів. В Україні наявність цієї критичної маси не була природна – хазяїв виморили Голодомором, людей, які бажали свободи, знищили в загонах УПА. Проте, на момент Чорнобилю критична маса людей бажала не свободи – вона бажала, аби за них їхні проблеми в їхній країні так само вирішувала держава, просто краще ніж тоді в СРСР. На рівні «європейських стандартів». Але вибачте, в Європі живуть вільні люди – ті, які самі створюють свій добробут і самі відповідають за своє життя. Для яких держава – лише сервіс, що існує на їхні податки, які вони сумлінно сплачують. Вони самі збудували свою Європу – для себе. Це хіба про нас зараз?

Чорнобиль – прямий наслідок совка. Наслідок щирого бажання, аби твої проблеми за тебе в твоїй країні вирішувала держава, тобто команда чиновників. Саме от це бажання породило совок. А жити насправді можна у два способи. Або свобода, або патерналізм. Або на Січ, або під пана. Або сам собі хазяїн, або мусиш виконувати все, що каже пан, у обмін за «безпеку і «стабільність». А коли «мусиш виконувати» – мусиш бути готовий до Голодоморів, до Другої Світової та до Чорнобилів.

Це – платня. Платня за совок. За совок у власній душі.

І так. Канал «1+1» невдовзі транслюватиме серіал. Всім щиро рекомендую.

Поділитися:
Share

Share