Більше парламентів богу парламентів!
«Узеленськоготм не виключають введення двопалатного парламенту»
У мене не було сумніву, що зелена шашіль точитиме підвалини державності. Я не здивована, що об’єктом атаки стала Конституція України – зрештою, не вперше і не в останнє. Здається, Порошенко був єдиним Президентом, який не намагався перекроїти Конституцію на свою користь. Знаковою конституційною зміною, внесеною за ініціативою Порошенка, стало закріплення в Основному Законі курсу на ЄС та НАТО, а в усьому іншому він працював з тим, що є, в умовах парламентсько-президентської форми правління.
Але я дещо заскочена підходом, який продемонструвала команда Зе, апелюючи до необхідності ввести двопалатний парламент і одночасно скоротити кількість депутатів. (Але це не точно. Скорочення кількості може відбутися шляхом розширення поголів’я). Отже, Узеленськоготм посилаються на рішення всеукраїнського референдуму 2000 року.
Тут я могла б збрехати і сказати, що погуглила про референдум-2000. Але насправді обійшлося без гуглу, я і так пам’ятаю 2000 рік. (Але не заперечуватиму, якщо хтось подумає, що мені на той час було десять… ні, п’ять… ні, три роки).
Отже, проведенню референдуму передував масовий збір підписів від «громадськості» на його підтримку. Так склалося, що мільйони громадян прокинулися одного ранку з твердим наміром скликати референдум. Було створено ряд ініціативних груп, які віднесли ці петиції до ЦВК. Центральна виборча комісія знизала плечима і відправила їх у сад: який референдум, якщо немає закону про його проведення?
Затія мало не провалилася, але у справу втрутився – та-да-да-дам! – Печерський районний суд, який зобов’язав ЦВК зареєструвати ініціативну групу з проведення референдуму з шести питань, і маховик закрутився. Щоправда, у процесі два питання відпали як неконституційні – про висловлення недовіри ВР XIV скликання та прийняття Конституції на загальнонаціональному референдумі, і лишилося чотири (про обмеження недоторканості депутатів, про скорочення їх кількості, введення двопалатного парламенту та право розпуску парламенту для Президента).
І підготовка до референдуму, і саме голосування, і підрахунок голосів проходили з масовими порушеннями. Всі розуміли, що ця затія Кучми-Медведчука мала дати їм додаткові важелі для боротьби з опозицією та з Ющенком. По кожному питанню були прогнозовано намальовані цифри «за» від 80 до 90 відсотків, але далі, як і очікувалося, з великої хмари вийшов малий дощ.
Прореферендили, ну і що? Хтось мав провести відповідні конституційні зміни, але цей «хтось» прогнозовано вперся і почав крутити депутатські дулі, навіть попри наступні два чи три рішення КСУ, де з пафосом заявлялося, що народ є сувереном… сюзереном… сервітутом… коротше, народ головний, як скаже – так і буде.
Хто проголосує? – запитували ми тоді у Кучми, і так само запитуємо зараз у Зеленського (Дежавю. Двадцять років як з плечей). Ви маєте 300 голосів у парламенті за такі новели? Якщо маєте – вперед, голосуйте і змінюйте. Якщо ні, тоді до чого весь ґвалт?
І я вас благаю. Я вас переконливо прошу, не здумайте розповісти Узеленськомутм про ще один референдум, який відбувся декадою раніше. (Господи, я і це пам’ятаю! Давайте вважати, що мені на той час було мінус десять рочків). У березні 1991 року відбулося республіканське консультативне опитування: «Чи згодні ви, що б Україна була у складі Союзу Суверенних Республік на підставі Декларації про державний суверенітет України». 80 відсотків громадян відповіли «так». То що, Вова, назад у «Союз Нєрушимий» – «СН»?
