Час злих гномів, або – Не стріляти…

Гліб Бабіч
Гліб Бабіч

Не стріляти у відповідь?
Так, це куди крутіше, ніж просто «припинити стріляти».

Від цих слів повіяло могилою могутнього радянського союзу. Власне, той, хто це сказав – плоть від плоті – його пристаріле дитя.
Саме та система народила злих гномів, наділених «вищим розумінням», здатних приймати рішення про смерть за чужий рахунок. Діти м’ясника Жукова і недалекого «мрійника» Хрущова одночасно. Прогресивні політики згнилого трупа імперії.

Ви не поясните їм, що таке «не стріляти у відповідь».
Вони не розуміють про що це. Вони можуть займати вищі пости, володіти вищими секретами держави. Але вони поняття не мають, як виглядає реальність. Особливо реальність війни.
Вони виросли в футлярі номенклатури і комфорту, і мають уявлення про війну приблизно таке ж, як і домогосподарка, яка надивилась фільмів про війну.



Ви не поясните їм, що таке сидіти у бліндажі, що стрибає в п’яти вимірах, курити, розповідати анекдоти, щоб заглушити страх. І чекати, коли дасть відповідь рідна Арта. Покарає супостата і прожене його з вогневої позиції. І все закінчиться.

Ви не поясните їм, що таке лежати розтікаючись по землі, тому що ти не дійшов до укриття, і тебе притиснули вогнем. І намагаються «злизати» тебе з практично рівній поверхні. Їм весело. І ти молишся, щоб стріляючих заткнув ВОП. Врубав з усіх стволів. Або намацала рідна «дашка» на фланзі.

Ви їм не поясните, що коли по тобі методично працює танк, якого тут немає згідно всіх домовленостей – ти молишся про одне. Щоб ПТРКшнік нє засцяв, і не ліг. І хоча б не підбив – прогнав це чудовисько.

Ви не поясните їм, як довго не підпускають до тіла вбитого товариша, азартно навалюючи з АГС і «Утеса». А ще болісно і довго тягнеться час, коли там уже третю годину чекає поранений братка, а підійти до нього не можна – валять. І вихід один. Придушити вогнем. Страшно і переконливо. Щоб виграти час на евакуацію.

Ви не поясните їм, як швидко можна демотивувати старих піхотних вовків, якщо перетворити їх в безмовних овець. Тебе вбивають, а ти можеш тільки безсило плакати.
Тому, що це протиприродно. Тому, що це злочинно. Тому, що це зрада.

Ви не поясните їм, що нормальний командир, коли вбивають його людей, повинен ефективно вирішити єдине завдання – вбити вбивць його людей. Інакше треба стрілятися самому.

Ви не поясните їм, що ворог, який пізнав коктейлю з крові і безкарності, нахабніє в геометричній прогресії. Для нього зникає небезпечне протистояння, і починається захоплююча розвага. Тир.

Хто і як їм пояснить, що «не стріляти у відповідь» – це означає «померти або здатися»?
Або їм це і потрібно?

Ви не поясните. Самі вони далекі від поняття «мужність», як тарган від БТРа.
Якщо перенести їх під обстріл, або приставити до голови ствола – від них залишиться тільки обісцяний бріоні, і світ, зменшений до розміру стисненого сфінктера
Але вони готові до «великих рішень». Духовні гноми завжди готові до «великих рішень». І «доброї волі» за чужий рахунок.
І ще. Вони не відчувають нашого ворога – своїм ворогом. Бо він до них ментально ближче, ніж ми.

Кажете, все це в ім’я звільнення полонених? Це як?
Типу, «Віддайте нам полонених. Ми ж дали вам можливість вбивати інших? »

А-аа … Вони теж не будуть стріляти у відповідь? Ну, це ж логічно – раз ми не стріляємо у відповідь, вони теж можуть не стріляти у відповідь. Ой, я заплутався. А у відповідь кому тоді не стріляти?
Дайте вгадаю. Безліч «часів перемир’я» завжди закінчувалися однаково. І завжди з одного боку.
Під час одного з перших «замирень» 14-го, моя РТГР зазнала рекордних втрат за 10 днів, включаючи командира. Правда, ні у кого не вистачило розуму «не стріляти у відповідь». Інакше б ми швидко закінчилися всім смиренним колективом.

Так, що приховувати – на «високі командні точки» час від часу приходили люди з миротворчою сверблячкою. Точніше, дурні з прислів’я, що розбивали лоба у молитві. Тобто – перевиконували «план по перемир’ю». Намагалися перетворити «припинення вогню» в безмовність.
Але їх ініціативи швидко помирали. Тому, що люди на нулі вмирати не хотіли. І тому, що їх командири не хотіли, щоб їх люди вмирали.
І починали валити у відповідь, попри дешеві легенди про «опечатані стволи».

А тепер це хочуть ввести це в ранг закону?
Смиренність і непротивлення?
Ага. «Наші хлопчики гинуть… Але ми все виконуємо… Щось треба робити…Давайте знайдемо компроміс… полонених повернемо…Не стріляємо, не стріляємо, не стріляємо …»

Потім, очманіла від геноциду армія скаже «так ну нахєр». І я навіть боюся припустити, чим це закінчиться.
Правда, одночасно може закінчитися країна.

Вони цього не розуміють? Вони цього не розуміють.
Для них це інша планета. Вони не знають, що таке вмирати. Навіть вбивати у них виходить тільки чужими руками, і якось кострубато.

Просто час злих гномів.
Просто, коли гноми збираються разом, вони інстинктивно хочуть знищити все, що вище за них. І я зовсім не про зріст.

Боже, зупини їх. Щоб це не довелося робити мені.

Поділитися:
Share

Share