Я жив за Президента-реформатора
От і завершилася епоха. Завершився період президентства Петра Порошенка. Період бурхливий, кипучий, страшний і неоднозначний. Період, коли в країні було зроблено як ніколи, і коли президента шпетили як ніколи.
Петру Порошенку довелося потрапити зразу на палаючий бронепотяг. Вибори відбувалися в той момент коли у Слов’янську вже хазяйнувала банда Гіркіна-Стрєлкова, а Лисичанськ, Луганськ, Маріуполь, Бахмут та Донецьк перебували під контролем терористів ДиРи. Почин був гарний – після виборів десантники, спецназівці та авіація під спільним командуванням заступника керівника АТЦ генерала Муженка вибили терористів і чеченців з Донецького аеропорту. Потім – літня кампанія 2014 р. Перший Мінськ. Героїчна епопея Донецького аеропорту. Дебальцеве. Контратака під Маріуполем. Другий Мінськ. Майдани-3. Редути дурко-блокади. Прорив кордону нелегалом Саакашвілі. Міхо-майданчик. Здобуття Томосу для автокефальної Православної Церкви в Україні. І справа про корупцію в Укроборонпромі. Без доказів, просто роздута з журналістського розслідування.
Україна вкотре продемонструвала, ти можеш не робити нічого, а можеш в роботі розриватися на британський прапор – результат буде той самий. Не подякують.
Чи були в президента Порошенка недоліки? Звісно були. Головна проблема – кадри. В умовах, коли дуже багато залежало від виконавців на місцях, якість кадрів ставала значущою. Хоча… Мабуть тільки оточення Ющенка вивалювали в лайні так ретельно, як оточення Порошенка – без позовів у суди, без юридичних доказів, просто на рівні побрехеньок у ЗМІ. Порошенка часто критикували за те, що він домовлявся з токсичними керівниками на місцях – Кернесом, Трухановим. Але… Не знаю, за Одесу, а в Харкові корчування Кернеса з радістю сприйняла низка одіозних місцевих політиків проросійського штибу. Що було робити – домовитися з цим чи дати обратися тим? Ви би що обрали?.. Порошенко зіпсував стосунки практично з усіма олігархами, в першу чергу з Ігорем Коломойським. Але якби не зіпсував, всі досягнення по боротьбі з корупцією пішли б у відому еротичну пригоду. Мушу нагадати, за рейтингом сприйняття Transparency, Україна поліпшила показник на 7 пунктів – подивимося на досягнення нового президента.
Та чого там? Україна здобула безвіз з Євросоюзом. В Україні було запущене Е-декларування. Була запущена система ProZorro. Став прибутковим Океанський флот України. Були скасовані обов’язкові печатки для юридичних осіб і ФОП. Була укладена асоціація Україна-ЄС. У рейтингу Doing Business Україна піднялася на 71 місце зі 112-го. Банківська система України досягла рекордної прибутковості – 21,7 мільярдів гривень. Україна увійшла до першої п’ятірки експортерів харчів до країн ЄС. До України зайшли інвестори – Ryanair, IKEA тощо. Україна стала країною-аспірантом НАТО. Збудовано 207 заводів. Було відкрито вільний доступ до державного реєстру прав на нерухоме майно. Була запущена децентралізація.
А ще Україна перестала купувати газ у Газпрому. А ще Газпром став винний Нафтогазу, а не навпаки.
А ще – розвиток української культури. Сильно пожвавилося видавництво книжок українською мовою. На телебаченні більше 75% контенту стали видаватися українською мовою. З’явилося повноцінне конкурентне українське кіно. Все це – під час війни.
Нарешті те, що я не забуду, мабуть, ніколи. Широке поле, від краю до краю заставлене військовою технікою: танки, вантажівки, системи РЛС, вертольоти, літаки… Безпілотники «Байрактар». А напроти – українські солдати. У формі «укропіксель». У берцях на мембранці (представник Канади хизувався у чорних шкіряних берцях – виявилося, що у них на мембранку тільки почали переходити). Десантники – у беретах «марун». Артилеристи – в червоних. А був ще сухпай у вакуумпакетах. Реформа харчування. 180 з гаком гуртожитків для військових. Будівництво полігону «Широкий лан».
Мене часто зараз навідує думка – а може, й треба нам керівника держави погірше? Аби порівняти. Аби згадати, що таке, коли результатів нема? Аби згадати, що таке національне приниження. Не знаю. Не про це мова.
Мова про те, що я бачив справді ефективного президента. Чи скоро ми здобудемо такого самого знову? А треба? У нас оберуть трударя, а не казкаря? Не знаю. Не про це мова.
Просто хочу подякувати. Дякую Вам, Петре Олексійовичу. Знайте, є українці, які пам’ятають зроблене Вами. Пам’ятають. І цінують.
