Еліта
Диктатури і тоталітарні режими створювали не еліти, а охлоси. Не просто знайти такого диктатора, який би правив тільки тому, що він належить до еліти, а не тому, що він народний правитель, вийшов із низів, опирається на бажання мас і т.д. Часи наступників Бога на землі давно відійшли в минуле. Наполеон виходець із середнячків Корсіки; Ленін, який опирався на бідноту російської імперії; Сталін; єфрейтор Гітлер; хлопчик на побігеньках Путін… Найбільш яскравим борцем із елітами є Пол Пот. В Кампучії він усіх без винятку перевів до двох категорій: бідні селяни та наглядачі над ними – червоні кхмери. Він закрив усі установи, виселив із міст і відправив у село вирощувати рис та слухати лекції із марксизму.
Щоб дослідити цей парадокс потрібно трохи більше часу, ніж година на кухні під час приготування сніданку. Видам поки що просту гіпотезу. Які суспільні ідеї стають найбільш популярними і отримують найбільше підтримки?
Людина не походить від мавпи – вона мавпою залишається. Тому (метафорично) в душі кожної людини живе мавпа та ангел. Це подібне до того, що один грек писав про рослинну, тваринну і людську душу. Усе, що хоче мавпа, – так це відчуття безпеки та високого місця в ієрархії. Це прописано в нашому “BIOS”. Ми хочемо індивідуальної безпеки (відсутність загроз життю та здоров’ю, їжа, комфорт) та групової безпеки (залишити побільше потомства). А для останньої потрібно займати вище положення в ієрархії. Ми частково турнірний вид, тому для самки, яка обирає самця, важливі не лише його біологічні показники, а й психологічні (гарантія безпеки для потомства) та соціальні (статевий добір успішного набору генів). Звичайно більшість людей про це прямо не думають, таке відбувається на рівні підсвідомості. Однак, це є основним рушієм прийняття рішень для більшості із нас.
Усі природні системи намагаються бути максимально термодинамічно ефективними. Тобто мінімум затрат для максимального результату (“щоб у мене все було і мені за це нічого не було”). Звідси людина легше погодиться на задоволення своїх мавпячих потреб, якщо їх пропонують через мінімум зусиль. Звідси причина, чому людина легко ведеться на популізм. Крім того, вічна боротьба за місце на ієрархічній драбині призводить до ненависті щодо тих, хто вище, і водночас до бажання підкоритися їм. Ненависть до еліти – це те, що закладено у нас генетично, як і бажання підкоритися агресивному лідеру. В підлітковому віці, коли піднімається незвична гормональна буря, ця ненависть проявляється в булінгу однолітків.
На силу антиелітної реакції впливає рівень соціально дезадаптації. Частіше за все ініціаторами булінгу стають діти, які зазнають домашнього психологічного насильства. З дорослими те саме. Коли вони відчувають непристосованість, то починають сильніше ненавидіти еліту і сильніше бажати “халява прийди”. При цьому це може бути реальна непристосованість або навіювана. Нашому мозку по барабану. Ось тут і з’являються червоні кхемери, “філософські пароходи” ,”соплива інтелігенція” і “ти що самий вумний”.
Якщо в момент такої кризи з’являється представник охлосу, який переконає частку більшості в тому, що він простий, але крутий пацан, який знищить еліту і задовольнить усі хотілки, то це може перетворитися в лавину, що знесе здоровий глузд країни. І ось вождь простаків прийшов до влади (часто абсолютної), а народ хоче того, що хоче “мавпа”. Тоді його починають годувати показушною боротьбою з елітами. Коли еліти кінчаються, призначають нові. Паралельно за допомогою насильства формують стокгольмський синдром у самого народу. Потім народ, який живе в бідності та лайні переконують, що він в раю, і “welcome back in the ussr”. Так зароджується тоталітаризм.
Тоталітаризм творять “прості хлопці”, яких “простаки” обрали своїми вождями.
А що ж це за, трясця, така еліта? Еліта – це не про фінансовий стан, успадкований титул, соціальне становище чи освіту. Елітність визначається підходами до вирішення питань. Насамперед, це про здатність до критичного мислення, почуття гідності та відсутність ознак соціально-психологічної дезадаптації. Може бути професор, який цитує Шопенгауера мовою оригіналу з берлінським акцентом, але який не належить до еліти. А може бути різнороб із вісьмома класами освіти, який є яскравим її представником. Елітність не зовні, вона всередині.
Чому одні стають елітою, а інші ні? Більш за все це не про генетику, тим більше не про етнічну приналежність. Більш за все під час формування особистості людина стає інакшою. Як це відбувається, під дією яких факторів? Не знаю. Можу лише констатувати факт. Можливо якісь перинатальні впливи, приклад батьків, референтна група, книга чи фільм, які зачепили вразливу душу… Як еколог я розумію для чого це приматам нашого типу. Розподіл на більшість, вождя із їхнім оточенням і еліту створює вищі шанси на виживання групи в мінливому середовищі.
Еліта – це кінчик голки, який пронизує тканину часу, рухаючи прогрес людства і вирішуючи нетипові задачі. В усі часи, коли перемагав лозунг “Вся влада простакам”, виникали відразливі соціальні утворення, побудовані на насильстві, збоченій моралі та тоталітаризмі.
